Пригода опівночі. Однієї дощової осені - Андрій Гуляшки

Раптом у залі пролунав веселий, соковитий сміх. Сміявся Абакум, який сидів у першому ряду, поклавши руки на коліна.

— Хіба ви не бачите, що все це фокуси! — повернувся він до глядачів.

— Як не бачимо, — обізвався бригадир Михал. — Цілком ясно, що це фокуси. Але я все-таки хотів би, наприклад, знати, як обходиться ця голова без тулуба і де, наприклад, він. Це для мене дуже важливо, бо наш товариш голова кооперативу тільки що публічно заявив шановним зборам, що повірить голові, якщо у неї виявиться тулуб. Так воно, товаришу голово?

— На цьому світі люди за законами живуть, — повільно мовив той і замовк, потім, подивившись на публіку, додав: — Слово не горобець, випустиш — не спіймаєш!

— Оце так голова! — зрадів бригадир. — Браво!

— Браво! — зааплодували в залі.

— Якщо у цієї голови виросте тулуб, — вів далі голова кооперативу, — і вона, вийшовши з скриньки, прогуляється по сцені на своїх ногах і викурить зі мною цигарку, тоді я дозволю Михалу боронувати. Але я хочу, щоб дозвіл цей спочатку агроном підписав.

— Готовий підписати його хоч зараз, — підвівся в глибині залу молодик.

— Сідай, — сказав йому голова кооперативу. — Не поспішай. Нехай спочатку ця голова підійде до мене і викурить зі мною цигарку. А тоді вже.

Абакум кивнув Асенові, який під час цієї розмови стояв на сцені в позі Наполеона.

— Накажи голові вийти з скриньки, — сказав він усміхаючись, — і викурити цигарку.

Але Асенові зовсім не хотілось засмучувати голову кооперативу. Він крадькома підморгнув йому, щоб той не турбувався: я, мовляв, тебе розумію і на твоєму боці. А на Абакума кинув похмурий і навіть ворожий погляд.

— Який тулуб вам потрібен! Немає ніякого тулуба! Є тільки голова, розумна, жива голова, але вона нерухома і живе в цій скриньці. Дайте мені спокій, прошу вас!

— Не кажи цього! — прохально крикнув йому бригадир.

— Правду вам кажу, — почав сердитись Асен. — Дайте мені спокій! Що можна було вам показати, я показав. І за це скажіть спасибі. А тепер час опускати завісу. — І він, обережно обійшовши столик ззаду, попрямував до лівої куліси.

— Почекай, — зупинив його Абакум. Він підвівся з свого місця і підійшов до сцени. — Куди поспішаєш? Куди тікаєш, не вклонившись публіці?

У голосі його звучали металічні нотки. Ніхто, крім Асена, не бачив його очей в цю мить. Режисер зблід і застиг на місці.

— Іди сюди! — сказав Абакум, не зводячи з нього погляду. — Ближче. Ще крок. Стоп!

Тепер Асен стояв праворуч столика, між його передньою і задньою ніжками. Він спробував усміхнутись, але публіка, яка сиділа в залі праворуч, раптом зайшлась реготом, затупотіла, засвистіла, заулюлюкала.

Тільки бабуся, яка нещодавно хрестилась від страху, тепер дивилась на сцену здивовано, і на її обличчі застигла якась тужлива безглузда усмішка.

Між передньою і задньою ніжками столика з'явилось цікаве зображення: Асен від ступнів до пояса. І, звичайно, публіка одразу зрозуміла суть фокуса: простір між ніжками столика з правого і лівого боку було майстерно закрито дзеркалами. І оскільки куліси в глибині сцени і по боках було пофарбовано в один і той же зеленуватий колір, то створювалась ілюзія, що під столиком нічого немає. Глядачі чудово бачили тільки підмостки, бокові куліси і глибину сцени.

І тепер, бажаючи відомстити за оману, публіка весело реготала і улюлюкала. Тоді посиніла вусата голова раптом почала опускатися вниз, неначе провалюючись кудись, і, нарешті, зникла зовсім. Але тут же із спорожнілої скриньки показалась рука. Вона помахала глядачам і також зникла. Це всім сподобалось. Улюлюкання стихли, і в залі загриміли аплодисменти.

Раділа і бабуся, хоч і не знала чому.

Ще веселіше стало, коли вусата голова знов висунулась, але вже не з скриньки, а з-за столика. Цього разу в неї були і шия, і плечі, і руки, і взагалі все, що є в справжньої людини. Незважаючи на грим і вуса, усі пізнали в людині оператора кінохроніки.

Як справжній артист, він галантно вклонився публіці і окремо з смиренною усмішкою чорноокій красуні, потім схопив руку режисера, настрій якого явно зіпсувався, і повів його за куліси.

Глядачі захоплено аплодували.

Але захоплення досягло своєї кульмінаційної точки, коли оператор, підійшовши до голови кооперативу, поздоровкався з ним і попросив закурити. До них тут же підбіг сяючий бригадир Михал і підніс до цигарки запалений сірник.

Так закінчився цей веселий вечір.

Потім голова кооперативу запросив усіх у корчму повечеряти. І незабаром чудове вино і смажені курчата повернули Асенові добрий настрій.

— Признайся, що ти знав, як робиться цей фокус з головою, — говорив він Абакумові, з апетитом уминаючи другу порцію курчати. — Я вставив дзеркала так майстерно, що і сам чорт не зміг би їх помітити. Ясно як білий день, що ти раніше бачив десь цей фокус. Признавайся!

Абакум ліниво копирсав виделкою в тарілці і мовчав. З'ївши наче через силу кілька шматочків, він відсунув тарілку, вийняв люльку і закурив.

— Ну, відповідай же, — наполягав Асен. — Це мене дуже цікавить.

— Ти дуже цікавий, дуже ненажерливий, дуже проворний і дуже хитрий, — сказав йому Абакум. Він випустив кілька клубів диму і стримано посміхнувся. — Всі ці якості, зібрані в один букет, не приведуть до добра.

Асен поклав виделку й ніж і втупився в Абакума..

— Що ти хочеш цим сказати? — спитав він. Голос його звучав холодно і ніби незаслужено ображено. — Не розумію, на що ти натякаєш?

— Облишмо це, — кинув Абакум і не поспішаючи випив трохи вина з бокала. — Що ж до твого фокуса з головою, то мені доведеться розчарувати тебе. Цей фокус я бачив уперше. Повинен признатися, що я справжній неук у цьому мистецтві. Наприклад, мені досі неясно, як з'явились ті речі в капелюху. Але фокус з головою трохи інший. Пам'ятаєш, я бачив, як ти злазив з грузовика з дзеркалами під пахвами?