Гіркий сміх - Пер Валє
Гурлі Лефгрен померла в сорок сім років від раку в липні 1966 року.
На початку березня 1967 року він познайомився з Магдаленою Русен (Білявою Малін) і прожив у її квартирі на Арбетаргатан, 3, до 29 серпня 1967 року. Від початку вересня до половини жовтня того самого року він тимчасово мешкав у Сюне Б'єрка.
За жовтень — листопад двічі проходив курс лікування від венеричної хвороби в лікарні Святого брана.
Мати вдруге вийшла заміж і з 1947 року живе в Хельсінкі; її листовно повідомлено про синову смерть.
Русен каже, що Єрансон завжди мав гроші, але не знає, звідки він їх брав. На її думку, він не торгував наркотиками і взагалі нічого такого не робив».
Ренн перечитав свій запис. Він писав такими мікроскопічними літерами, що все не зайняло навіть цілого аркушика із записника. Він сховав його в портфель, засунув записника в кишеню і пішов на зустріч із Сюне Б'єрком.
Дівчина з барки чекала на нього біля газетного кіоска на Маріаторгет.
— Я з вами не піду, — мовила вона. — Але я поговорила з Сюне, він знає, що ви прийдете. Сподіваюсь, я не зробила ніякої дурниці. Я не хочу ні на кого доносити.
Вона дала Реннові адресу і зникла в напрямку Слюсена.
Сюне Б'єрк виявився молодшим, ніж Ренн собі уявляв, напевне, мав не більше як двадцять п'ять років. Це був досить приємний на вигляд хлопець з русявою бородою. Він нічим не скидався на наркомана, і Ренн задумався, що його могло зв'язувати з куди старшим і морально бруднішим Єрансоном.
Квартира Б'єрка складалася з убого вмебльованих кімнати й кухні. Вікна виходили на захаращене подвір'я. Ренн сів на єдиний стілець, а сам Б'єрк примостився на ліжку.
— Я чув, що вас цікавить Ніссе Єрансон, — мовив Б'єрк. — Та, на жаль, я сам. про нього мало знаю. — Він нахилився, витяг з-під ліжка паперову коробку й віддав її Реннові: — Ось це він залишив, коли вибирався звідси. Дещо з речей узяв з собою, а тут зосталося здебільшого вбрання. Звичайно, саме дрантя.
Ренн поставив коробку біля крісла й запитав:
— Скажіть мені, будь ласка, відколи ви знайомі з Єрансоном, де і як зустрілися і як дійшло до того, що ви пустили його до себе жити?
Б'єрк умостився зручніше, закинув ногу на ногу й мовив:
— А чого ж, скажу. Можна закурити?
Ренн дістав пачку сигарет і витрусив одну Б'єркові. Той відщипнув фільтр і закурив.
— Це було так. Я зайшов до пивниці «У францісканців» випити кухоль пива. Ніссе виявився моїм сусідом по столикові. Доти я його ніколи не бачив, але ми розбалакалися, і він пригостив мене пивом. Він сподобався мені, тому, коли пивницю зачиняли, а він сказав, що не має квартири, я привів його сюди. Того вечора ми добре випили, а другого дня він розщедрився і влаштував цілий бенкет у «Південній оселі». Це було третього або четвертого вересня, я добре не пригадую.
–. Ви помітили, що він був наркоман? — запитав Ренн.
Б'єрк похитав головою.
— Ні, не відразу. Але через кілька днів він якось уранці, коли ми прокинулись, витяг шприц, і я все зрозумів. Він, До речі, спитав, чи я не хочу й собі зробити укол, але я наркотиків не вживаю.
Б'єрк закотив рукави сорочки. Ренн досвідченим оком глянув на його вени і переконався, що це правда.
— У вас не дуже просторо, — сказав він. — Чого ж він так довго тут жив? Він хоч платив вам?
— Я вважав, що він добрий хлопець. Так просто він не платив за нічліг, але гроші мав, купував їжу, питво, все, що було треба.
— А звідки він брав гроші?
Б'єрк здвигнув плечима.
— Не знаю. Зрештою, це не моя справа. Але він ніде не працював, це мені відомо.
Ренн глянув на Б'єркові руки, чорні від бруду, що в'ївся в шкіру.
— А ви що робите?
— Лагоджу машини, — відповів Б'єрк. — Я скоро маю зустрітися з дівчиною, тому швидше питайте. Що ви ще хочете знати?
— Про що ви розмовляли? Єрансон щось розповідав про себе?
Б'єрк почухав пальцем під носом і відповів:
— Розповідав, що був моряком, хоч, звичайно, дуже давно. А ще говорив про жінок. Особливо про одну, з якою він жив, але недавно розлучився. Казав, що вона була для нього як мати, навіть краща за матір. — Він помовчав, тоді додав: — Ви самі знаєте, що матір не можна обмовляти. А взагалі він не любив розповідати про себе.
— Коли він звідси вибрався?
— Восьмого жовтня. Я пам'ятаю, бо тоді була неділя і його іменини. Він забрав свої манатки, всі, крім цих. Їх було небагато, все влізло в звичайну валізку. Він сказав, що знайшов собі нове житло, але обіцяв через кілька днів навідатися. — Б'єрк знов замовк і погасив сигарету в чашці з-під кави, що стояла на підлозі. — Відтоді я більше його не бачив. Сільвін казала, що його немає. Він справді був у тому автобусі?
Ренн кивнув головою.
— І ви не знаєте, де він потім перебував?
— Не уявляю собі. Він більше не з'являвся сюди, і я не знав, де його шукати. Тут він зустрічав багатьох моїх приятелів, але жодного його приятеля я не бачив. Отже, я. справді мало про нього знаю.
Б'єрк підвівся, підійшов до дзеркала,
