Одного разу на Різдво - Джозі Сілвер
Я міркую, що б таке відповісти, але, якщо чесно, вибору в мене замало.
— Молодик із нижньої квартири відсунув свого велосипеда, щоб дати мені пройти цього ранку. Таке рахується?
— Оце той, що відкриває нашу пошту та щовихідних лишає по собі в холі на підлозі рештки кебабу?
Я тихенько сміюся та занурюю келихи в гарячу пінну воду. Сьогодні ми влаштовуємо нашу щорічну різдвяну вечірку, яку проводимо, відколи перебралися на Делансі-стрит. Хоча й кепкуємо одна з одної, кажучи, що ця вечірка буде значно вишуканішою, бо ми вже закінчили університет, нашими гостями будуть здебільшого студенти та декілька колег, з якими ми ще товаришуємо. Вони прийдуть, щоб випити дешевого вина, подискутувати про речі, яких насправді не розуміють. У мене ж, здається, особлива місія: я маю здибатися з незнайомцем на ім’я Девід, якого Сара визначила як ідеального чоловіка для мене. Ми вже це проходили. Моя найліпша подруга уявляє себе свахою. В універі вона вже кілька разів мене так підставляла. Першим був Марк (чи Майк?), який посеред зими з’явився в бігових шортах та протягом усієї вечері намагався викинути з мого меню страви, від калорійності яких можна було позбутися більш ніж за годину вправ у спортзалі. Я люблю добре попоїсти, тож головною стравою в меню, яка мене не цікавила, був Майк. Чи то Марк. Один із них. На захист Сари можу зазначити, що зовнішність у нього була, як у Бреда Пітта, якщо скосити очі та дивитися на нього кутовим зором у темній кімнаті. Що, власне, я й зробила. Зазвичай не сплю з хлопцями на першому побаченні, але тоді відчувала, що мушу спробувати. Заради Сари.
Другий її вибір, Фрейзер, був лише трохи кращим. Я принаймні запам’ятала, як його звуть. Поза сумнівом, він був найбільш шотландським шотландцем, якого я колись бачила, настільки, що я зрозуміла ледь-ледь відсотків п’ятдесят з того, що він казав. Про волинки, здається, не згадував, але я не здивувалася б, якби він мав одну при собі, розібрану, заховану під курткою. Його метелик у клітинку бентежив уяву, але яке це мало значення? Лоханувся він по-справжньому лише наприкінці побачення. Хлопець провів мене додому, на Делансі-стрит, і поцілував так, ніби проводив рятівні заходи «дихання рот в рот». Рятівні заходи із залученням надмірної кількості слини. Я забігла до квартири й одразу кинулася до ванної кімнати. Там побачила себе в дзеркалі. Можна було подумати, що цілувалась я з німецьким догом. Під дощем.
Не скажу, що маю вражаючий перелік хлопців, яких обирала сама. За винятком Льюїса, з яким товаришувала дуже довго, коли ще жила вдома, я весь час даю маху. Три побачення, чотири побачення, іноді навіть п’ять — і незмінне фіаско. Я починаю міркувати, що мати таку блискучу подружку, як Сара, це — палиця на два кінці. Вона змушує чоловіків чекати від жінок чогось нереального. Якби я не любила її до нестями, то б, напевно, видерла їй очі.
Так чи інакше, можете сказати, що я дурна, але знаю: ніхто з цих чоловіків не був для мене тим самим. Я дівчина, віддана романтиці. Нора Ефрон[2] — ось ідеальна відповідь про романтичну вечерю моєї мрії. Я хотіла б знати, чи дійсно гарні хлопці так до біса гарно цілуються. Ну, ви зрозуміли. Сподіваюся, між цими жабами таки колись знайдеться принц. Або хоча б щось подібне.
Хто знає, який він, цей Девід, має бути? Раптом третій раз виявиться вдалим? Не збираюся тамувати подих. Можливо, він стане коханням усього мого життя, а може, буде огидним. Але не буду кривити душею: я дійсно заінтригована й майже готова дати собі волю. Не так уже й часто я таке собі дозволяю, особливо в році, що минає. Обидві ми пережили переворот у житті, коли вибралися із затишного світу універу до робочої реальності. У Сари це вийшло більш вдало, ніж у мене. Вона майже без зусиль знайшла посаду молодшого співробітника на місцевому телебаченні, а я от досі працюю реєстратором у готелі. Так, попри мою новорічну обітницю, я, безперечно, ще не знайшла роботу своєї мрії. Але або це, або повернення до Бірмінгема. Я страшенно боюся, що, поїхавши з Лондона, уже не повернуся сюди. У Сари все виходить легше, вона дуже товариська, я ж дещо незграбна в спілкуванні з людьми, а це означає, що співбесіди проходять не досить вдало.
Але не сьогодні. Я маю намір напитися так, щоб та соціальна незграбність навіть голови не підняла. Зрештою, у нас ще потім буде Новий рік — встигнемо забути свою необачну хмільну поведінку. Я хочу сказати: усе, це вже минулий рік, хвалити Бога. Рухаймося далі!
І, до речі, сьогодні ввечері нарешті познайомлюся з новим Сариним приятелем. Вона з ним уже кілька тижнів, але з різних причин я все ніяк не могла подивитися на цю дорогоцінну знахідку, хоча наслухалася про нього стільки, що можу вже книгу писати. Йому дуже не пощастило: я вже знаю, що в ліжку він — бог сексу і що Сара сповнена надій мати від нього дітей і стати його дружиною, щойно він досить високо злетить на небосхилі мас-медіа, а все до цього йде. Мені майже шкода цього чоловіка, бо його майбутнє розписане на найближчі кілька десятків років, а йому лише двадцять чотири. Але, слухайте, це ж Сара. Яким би крутим чувак не був, він таки щасливчик.
Вона не припиняє говорити про нього. Знову й знову розповідає мені про їхній нестримний секс, значно більше, ніж я хотіла б насправді знати.
Я підкидаю в повітря мильні бульбашки, як дитина, що грається чарівною паличкою. Мильні пальці здіймаю вгору, намагаючись спинити потік її розповідей.
— Окей, окей, усе, будь ласка. Спробую не кінчити в той момент, коли нарешті побачу твого майбутнього чоловіка.
— Тільки йому про це не кажи, добре? — вона шкіриться. — Усе це, про майбутнього чоловіка? Бо він ще нічогісінько не знає. А раптом це його шокує?
— Ти так вважаєш? — кажу незворушно.
— Значно краще, якщо через кілька років він вирішить, що це була його власна чудова ідея, — вона обтрушує пилюку з джинсів і встає зі стільця.
Я киваю. Якщо я добре знаю Сару — а воно так і є,
