Серце гарпії - Марина Соколян
Ярка тяжко зітхає. Спину їй і далі гріє дерево старого елінгу, але пісочок у затінку вже починає віддавати тепло. До сутінок іще є трохи часу, проте тіні довшають щохвилини, потроху зменшуючи імовірність вдалого розвитку подій. Що ж могло статися? — супиться вона, малюючи на піску нервові хрестики. Та попросту що завгодно, — відказує так само дратівливо.
От, скажімо, Саня. Найскладнішим було заманити його на берег. Власне, можна було влаштувати зустріч і деінде, однак останнім часом хлопець майже з хати не витикався, а вриватися до нього в дім, вдаючи дозвільну прогулянку околицями, якось не випадало. Саню можна було зрозуміти — повернувшись із відвідин, дівчини в сусідньому селі, він дізнається одразу дві страхітні новини: про смерть свого брата та про гостини «миколаївських». Ярка мала підстави вважати, що справжньою новиною для нього була тільки друга обставина, проте її було цілком досить для полохливого ступору. І справді, замість поїхати до Станіслава та залагодити там справи щодо поховання та оформлення спадку, Саня сидів, тремтячи, над вістівчанським термоядерним відповідником божоле. Зрушити його з місця можна було тільки більшим страхом, або більшою силою. Ярка вирішила задіяти обидва аргументи.
Власне, її участь обмежувалася тривалою консультацією з Юхимом та Ганичкою, і тоді якраз вона запропонувала залучити до справи Миколу. Юхим, певна річ, одразу ж почав лайливо бубоніти, апелюючи до того, що Микола — хлопець негодящий, бо ловить рибу дрібною сіттю. Ярку, проте, підтримала Ганичка. Вона прекрасно знала, як ставиться «негодящий» до сімейства Приймаків, і мала сподівання на його допомогу. Справді, Микола одразу ж заусміхався, зловтішно стискаючи кулаки, і лише на прохання старшої жінки згодився вдатися до того вагомого доводу, тільки як не лишиться інших варіантів.
Справа була в тому, що Микола мав новенького моторного човна. На такому легко можна було переплисти лиман і пристати в будь-якому місці, надто ж у тихому й безлюдному, подалі від Вістового. Якби раптом нагодилися «миколаївські», втеча водою була би для Сані єдиним порятунком. Отож, задача Миколи полягала в тому, щоби переконливо набрехати хлопцеві про наближення страшної кари і запропонувати допомогу. Причім, зробити це слід було у строго визначений час. Зараз. Плюс-мінус іще трохи.
Очевидячки, щось там не склалося — чи то Микола не стримав люті, чи то Саня напився вже до зелених чортів і надумав дати геройську відсіч бандитам. Ярці так і муляло підскочити та метнутися «розрулювати питання» чи принаймні брутально вилаяти когось по мобільному. По тому завжди ставало легше, проте ниньки її роль обмежувалася дозвільним спочинком в тіньочку. Та повільним чуманінням. А це ж іще не тільки Саня може забаритися! Нестор, який дістав завдання прогуляти заїжджу газетярку бережком та розказати їй всю історію від греків до варягів, теж запропав невідомо-де. Одна надія на Галю та її виховний талант!
Ярка смикає якусь травинку та нервово стискає її зубами — травичка несподівано гірка і солона, наче коктейль «Маргарита». Замислившись про стороннє, дівчина мало не пропускає вихід на сцену першої дійової особи: на пагорку з’являється чоловіча постать — Ярка впізнає Саніну мавпячу ходу, нині іще хиткішу внаслідок пиятики чи, може, лякливого поспіху. Звісно, він іде найкоротшим шляхом — через цвинтар, тобто школу. Там є стежина, що веде просто на берег, проте звідти слід пройти іще трохи, удовж затону та через піщану косу. Отже, у них є щось із п’ять хвилин.
Підвівшись, Ярка грюкає кулаком по стінці елінгу, чи то інакше — сараю, де Юхим тримає своє рибальське причандалля. Почувши «зараз» у відповідь, вона обходить халабуду і припускає на пошуки Нестора. Він повинен би бути десь тут, у полі зору, проте перед Яркою — чистісінький берег та шумливі оливи. Оливи! Лайнувшись, Ярка біжить далі, але невдовзі рвучко гальмує, побачивши досить несподівану сцену в оточенні сріблястих віт. Очевидячки, Нестор на свій осібний манер сприйняв пропозицію порозважати гостю… Ну, хочеться сподіватися, вона в цей момент і справді розважається! Але ж як драматично виглядатиме вся та кармінна помада, розмазана по інтелігентному лиці краєзнавця! Ну і Нестор, хто б міг подумати!
Не знаючи, як би це делікатно привернути увагу романтичної пари, Ярка вертається на кілька кроків і лементує вже звідти. Закохані рвучко розривають обійми, і дівчина зважується підійти.
— Несторе! Вас Галя кличе! — захекано мовить вона. — Там Ніка щось таке дивне каже — а ви ж просили, раптом що…
— А, да-да! — згадує краєзнавець.
— Пророцтво? — пожвавлюється отаманша. — Прямо щас?!
Ярка знизує плечима — я, мовляв, у тому не тямлю. Газетярка квапиться вперед, і Ярка дістає нагоду натякнути Несторові на те, що він став нині схожий на вождя індіанців — принаймні нижньою частиною обличчя, і краєзнавець, страшно зашарівшись, береться хапливо витиратись.
Коли вони дістаються піщаного майданчика між човнами та рибальськими халупками, мізансцена уже майже готова. Якраз неподалік Миколиного човна сидить на пісочку Ніка і бавиться у пасочки. Її мама — поряд, проте не впритул, стоїть, прихилившись до сусіднього, дерев’яного човника. За кілька кроків від них тупцяє Саня. Микола іще не підійшов, тож хлопець роззирається, не знаючи, либонь, де йому подітися. В руках у Сані — велика спортивна сумка.
Нестор та газетярка спиняються осторонь, коло елінгів, аби не заважати розгортанню подій. Отаманша позирає хижо, замало не вистрибуючи зі своїх «кроксів» від цікавості, і Саня відступає на крок, явно сполоханий такою кількістю свідків.
І тут Ніка дістає просто з піску металеве кружальце, дивиться на нього якусь хвильку, а тоді смикає за язичок, від чого над узбережжям підноситься примарне дзеленчання «музики вітру». Зараз, межи хвиль та бузкових тіней, це тихе калатання звучить настільки невлад, що Нестор здригається і починає гарячково шепотіти щось у вухо своїй супутниці. Саня ж направду лякається, випускаючи навіть сумку з рук.
— Де взяла?! — ошелешено питає він, ступивши до дівчинки.
— Дядя Ігор дав, — відказує вона, усміхаючись настільки широко, що усміх виглядає на гримасу готичної химери.
Саня нечутно ворушить губами, чи то лаючись, чи то молячись. Галя присідає коло дочки, обнімає її.
— Дядя Ігор, каже — ти свиня, — провадить далі Ніка. — Кинув його там, де темно.
Приймак-молодший тонко зойкає і розвертається, аби бігти. Проте якраз тепер до вистави долучається Микола. Він стає руки-в-боки, заступаючи хлопцеві шлях назад. Саня смикається
