Заборонена кімната - Фред Унгер
— Про те, щоб Удена виправдали. Принаймні, щоб припинили його справу.
Дядечко роздратованим рухом поставив склянку.
— Перепрошую, Александре! Здається, його адвокат Фассбендер, а не я?
— Фассбендер нічого не робить. Він пустив справу на самоплив.
— А чому ти береш усе це так близько до серця?
Чекав на це запитання, тому заздалегідь склав історію, близьку до правди, проте дівчина Поллі грала у ній другорядну роль. Головний зміст історії полягав у тому, що Фассбендер доручив мені цю справу, я ж десь допустився помилки.
Дядечко Магнус слухав уважно, хоча настрій його помітно погіршав. Тим часом Кріс добре зважила свої шанси, за допомогою ферзя і тури підготувала пастку, щоб скористатися з слушної ситуації та завдати нищівного удару.
— Хто не впорався із справою, — зрештою урочисто промовив дядечко, — той і мусить відповідати. Так завжди було в Пруссії. — Він кивнув головою у бік портрета Фрідріха II, що висів над каміном. — Німеччина здобула велич не завдяки зв'язкам, а завдяки силі та чистоті. Чистоті у всьому, мій любий. Гадаю, доктор Фассбендер вичитає тобі та…
— … та надалі доручатиме лише справи про розлучення та поділ хатнього майна.
Дядечко Магнус замислився. Випустив хмарку диму на шахівницю та пересунув слона саме туди, куди жадала Кріс.
— Добре, — пробурчав він, — Якщо справи стоять так, то доведеться побалакати з твоїм шефом. Наскільки я знаю доктора Фассбендера… До речі, він завітає до мене сьогодні ввечері. Гадаю, все буде гаразд.
Це було дуже люб'язно, проте зовсім не цього я домагався.
— А Уден… — почав я знову.
Однак дядечко Магнус залишився незворушним.
— Змилуйся, Александре! Хіба він важлива персона? Чом я мушу копирсатися у різних дрібницях!
Кріс поглядала на мене трохи глузливо, трохи стурбовано. Дядечко зробив наступний хід. Пастку він помітив запізно і підозріло покосився на Кріс. Та зморщила лоба і втупилася у шахівницю.
— Налий мені трохи вина, Лексі, — попрохала вона. — Бо ви мене зовсім заплутали.
Зробила хибний хід, пастку було зруйновано. Дядечко Магнус посміхнувся, Кріс теж.
— Відверто кажучи, — раптом зауважила вона, — у всьому винна одна людина. Якби Цахойс тоді не схибив з Хайнке-Штудером…
Мій келих дзенькнув об стіл.
— Хто? — перепитав я, вкрай спантеличений. — Цахойс?
Мене кинуло в піт. Раптом я знову побачив тремтячу за скельцем повіку, почув: «Невже ви певні, що вам пощастить звільнити Удена?» Вп'явся пальцями у краєць столу. Боже, що я накоїв!..
— Цахойс, — тихо промовила Кріс, — це найгірше з того, що може перетнути тобі шлях.
— Кристіно! — вигукнув дядечко Магнус і ляснув долонею по столу. — Прошу тебе!
— Так це ж правда, — наївно відказала вона.
— Ти ж добре знаєш: то справи, відомі лише вузькому колу людей. І я не бажаю, щоб про них базікали!
— Проте Лекс — твій племінник, — зауважила Кріс. — Доки ти будеш мати його за сторонню людину?
— На все свій час.
— Цей час настав, дедді. Лекс занепадає. І вимагає хоч трохи довіри.
— Келих портвейну теж не завадить, — зауважив я простодушно і потягся за пляшкою. Радів, що вони не помітили, як я злякався.
— Помовч-но, — наказала Кріс і непомітно наступила мені на ногу. — То ж як, дедді?
Дядечко покахикав, солідно і багатозначно.
— Якщо він пообіцяє зберегти таємницю…
— Лекс — не базіка!
— Добре, — погодився дядько. — Тоді візьми до відома, Александре, що Цахойс — давній працівник таємної служби; тепер він працює проти нас, на інших, на конкурентів. Бажав би, щоб він був на нашому боці. — Він зітхнув. — Цахойс і є тією людиною, що провалила Хайнке-Штудера.
— Навіщо?
— Тому що той був небезпечною, надто небезпечною фігурою. Хайнке-Штудер і сам це відчув, але ми мусили ризикувати. Бо Хайнке-Штудер — чи не найкращий з наших фахівців у галузі дослідження променевої енергії і техніки коливань. Видатна особа. Два докторських ступені, мав одержати кафедру. На початку цього року працював у компанії «Шнайдер»…
— За фахом? — здивовано запитав я.
Дядечко Магнус кивнув.
— Йдеться про солідні капіталовкладення у радіотехніку. Великі прибутки, але, на жаль, справа торкнулася інтересів одного з наших найбільших електроконцернів. До згоди не дійшли. «Шнайдер» погоджувався на розумні умови, та конкуренти зажадали контрольного пакету акцій. Це було безглуздям, але вони вперлися, як віслюки. Потім повели на «Шнайдер» відкритий наступ: спробували переманути до себе найкращих фахівців. Коли й тут діло не вигоріло, то посадили Хайнке-Штудера. — Тут я із задоволенням помітив, що дядечко теж вдався до «солдатського» жаргону. — Цахойс заготовив компрометуючий матеріал. Відверто кажучи, добре попрацював: не гірше за будь-якого прокурора.
— В чому ж його звинуватили? — запитав я.
Дядечко уважно стежив за димом своєї імпортної сигари.
— Свого часу він вербував у концентраційних таборах добровольців і проводив над ними досліди. Дуже цікаві досліди, та шкода, що декому з них вони коштували життя. Однак наука вимагає жертв.
Дещо я вже зрозумів, на жаль, ще не все. Дядечко Магнус всміхнувся.
— Та для Цахойса радощів було небагато, — сказав він. — Ми взяли реванш. Провалили кількох їхніх колишніх солдафонів. Так буває завжди. Око за око, зуб за зуб.
Я почув слово, яке мене насторожило.
— Чому ти сказав «ми»?
Дядечко схаменувся, що сказав зайве. Це його засмутило.
— Я говорив про агентство «Шнайдер». Там є і наш маленький внесок.
Що є внесок, то я повірив, а от що він