Таргани - Ю. Несбе

Рангсан стиха кахикнув і перегорнув аркуш газети.

— Доручив? У такому місці, де аж кишить злодіями, які тільки й чекають подібного випадку?

— Згодна, — вимовила Ліз. — Це дуже дивно, що він не заїхав на паркінг: адже так було б простіше й надійніше. Він міг би припаркуватися прямо біля ліфта.

Вона повозила мізинцем у юшці, і на її обличчі з’явився блаженний вираз.

— Питання в тому, що нам з усім цим робити, — сказала вона.

Харрі в розпачі сплеснув руками:

— Я сподівався, ми зможемо довести, що Брекке покинув офіс удень і вони разом із послом відправилися кудись о п’ятій годині, причому їхали обоє в машині посла. Що відеозапис підтвердить той факт, що його власний «порше» стояв усю ніч на паркінгу. Але я не подумав, що Брекке не їздить на роботу на своїй машині.

— Давайте на деякий час забудемо про машини, — сказала Ліз. — Ми точно знаємо, що Брекке бреше. Що ж нам робити?

І вона клацнула по газеті, за якою ховався Рангсан.

— Перевірити алібі, — пролунав голос із-за газети.

Розділ 28

Реакція людей на арешт так само різна, як і непередбачувана.

Харрі думав, що бачив уже досить варіантів, і тому не особливо здивувався, коли засмагле обличчя Єнса Брекке набуло сіруватого відтінку, а очі забігали, як у зацькованого звіра. У тіла є власна мова, і в таких випадках навіть зшитий на замовлення костюм від Армані сидить якось мішкувато. Брекке як і раніше тримав голову високо, але сам якось зіщулився, ніби став менший.

Брекке не заарештували, тільки затримали для допиту, але для того, хто ніколи не мав справи з двома озброєними констеблями, які ведуть тебе, не питаючи, між двома цими поняттями немає особливої різниці. Коли Харрі побачив Брекке в кімнаті для допитів, у нього майнула думка, що неможливо уявити, щоб ця людина вчинила люте вбивство. Однак Харрі бувало думав так і раніше й при цьому помилявся.

— Ми змушені вести допит англійською, — сказав Харрі й сів прямо перед Брекке. — І записувати на плівку.

Він указав на мікрофон.

— Гаразд, — спробував усміхнутися Брекке. Вийшло так, немов хтось розтягнув йому куточки губ залізними гачками.

— Я випросив дозвіл вести цей допит, — продовжував Харрі. — Вас затримала таїландська поліція, і вона повинна вас допитувати, але оскільки ви норвезький громадянин, то голова поліції дозволив це зробити мені.

— Спасибі.

— Ну, не знаю, чи варте це подяки. Вам сказали, що ви маєте право зв’язатися з адвокатом?

— Так.

Харрі хотів було запитати, чому ж тоді Брекке не скористався цим правом, але роздумав. Не варто нагадувати про це зайвий раз. Наскільки Харрі було відомо, таїландська правова система подібна до норвезької, а отже, немає причин думати, що адвокати тут і там дуже різні. У такому випадку першим їхнім прагненням буде заткнути клієнтові рот. Добре, букву закону він дотримав, і можна продовжувати.

Харрі подав знак включити запис. Увійшов Нхо, зачитав у мікрофон належні на початку запису слова й знову вийшов.

— У вас справді був зв’язок із Хільде Мольнес, дружиною покійного Атле Мольнеса?

— Що? — Чоловік по той бік стола вп’явся в нього круглими очима.

— Я говорив із фру Мольнес. І пропоную вам розповісти всю правду.

Виникла пауза.

— Так.

— Будь ласка, голосніше.

— Так.

— Як давно тривають ваші стосунки?

— Не знаю. Давно.

— Відтоді як півтора року тому був улаштований прийом на честь прибуття посла?

— Напевно…

— Напевно?

— Так, можна сказати, відтоді.

— Вам було відомо, що фру Мольнес буде розпоряджатися великим статком у разі смерті свого чоловіка?

— Статком?

— Я висловлююся неясно?

Брекке важко видихнув, неначе повітря вийшло із проколотого м’яча.

— Це новина для мене. Я завжди думав, що вони володіють досить обмеженим капіталом.

— Он як? Коли ми розмовляли з вами останній раз, ви розповіли мені, що третього січня у вашому офісі ви саме обговорювали з Мольнесом питання про вкладення грошей. Крім того, ви знали, що в Мольнеса є великі борги.

Нова пауза. Брекке збирався з думками.

— Я збрехав, — сказав він нарешті.

— Тепер у вас є шанс розповісти правду.

— Він прийшов до мене, щоб поговорити про наш зв’язок із Хільде… з його дружиною. Він хотів, щоб ми з нею порвали.

— Цілком законна вимога, чи не так?

Брекке знизав плечима.

— Не знаю, наскільки добре ви знаєте Атле Мольнеса.

— Припустімо, дещо нам невідомо.

— Дозвольте тоді зазначити, що його сексуальна орієнтація не сприяла, так би мовити, зміцненню цього шлюбу.

Він підняв очі. Харрі кивнув йому, щоб той продовжував.

— Він зовсім не з ревнощів наполягав на тому, щоб ми з Хільде припинили зустрічатися. А просто боявся чуток, які могли сколихнути Норвегію. Він сказав мені, що наш зв’язок, якщо про нього стане відомо, тільки підігріє ці чутки, що це зашкодить не тільки йому, але й іншим високопосадовцям. Я пробував розпитати його докладніше, але це все, що він мені сказав.

— Чим він вам загрожував?

— Загрожував? Що ви маєте на увазі?

— Він аж ніяк не дружньо просив вас порвати з вашою коханою?

— Та ні, навпаки. Він навіть ужив саме це слово.

— Яке?

— Дружньо.

Брекке поклав руки перед собою на стіл.

— Дивний він був чоловік. Дружелюбний. — Він слабко усміхнувся.

— Думаю, ви самі нечасто чуєте такі слова від колег.

— Мабуть, ви теж?

Харрі швидко поглянув на нього, але не побачив в очах Брекке ніякого виклику.

— Так про що ви домовилися?

— Ні про що. Я сказав, що подумаю. Що я міг йому відповісти? Чоловік виглядав так, ніби от-от заплаче.

— Але ви все-таки вирішили порвати з нею?

Брекке насупився, немов уперше міркуючи над цим.

— Ні, я… так, мені було б дуже важко припинити наші побачення.

— Ви казали мені, що після зустрічі з послом провели його вниз, на підземний паркінг, де він залишив машину. Чи не хочете змінити свої свідчення?

— Ні, — здивовано подивився на нього Брекке.

— Ми перевірили відеозапис відповідного дня, з п’ятнадцятої п’ятдесят до сімнадцятої п’ятнадцять. На гостьовому місці машини посла не було. Ви хочете змінити свідчення?

— Змінити? — недовірливо перепитав Брекке. — Та ні! Господи, я вийшов із ліфта, і його машина стояла там. Ми обоє повинні бути на відеозаписі. Я навіть пам’ятаю, як ми перекинулися кількома словами, перш ніж він сів у машину, і я обіцяв послові, що не буду розповідати Хільде про нашу з ним розмову.

— А ми можемо довести зворотне. Запитую востаннє: ви хочете змінити свідчення?

— Ні!

Харрі вловив у його голосі рішучі