Голова Мінотавра - Марек Краєвський

— Не дівчині важче вийти заміж. Відповідь проста: жінці було двадцять років, і вона хотіла заміж!

— Гаразд. У торбинці був галун. Навіщо його використовують? Ну, припустімо, щоб удавати незайманість. А що носять у торбинці? Речі, що завжди мають бути під рукою: цигарки, носовичок, голку, чотки… До всього цього галун пасує, як п’яте колесо до воза. Це не є найнеобхідніша річ, хіба що вона була повією й удавала незайману на бажання клієнта, як ця твоя…

— Ти правий, Ебі, — Попельський відвернувся до вікна. — Галун пасує, як п’яте колесо до воза. Та все ж вона носила його в торбинці, тобто він був їй навіщось потрібний. Носовичка носять завжди, бо не знаєш ані дня, ані години, коли в тебе почнеться нежить, але напевно не завжди маєш при собі презервативи, а береш їх лише тоді, коли йдеш до дівчаток! Нежитю взагалі передбачити не можна, а любовної пригоди тим більше! Галун у неї був при собі, бо вона йшла на побачення, під час якого мала вдавати дівчину!

— Атож! — Мокк ляснув себе долонею по стегні. — Ти правий! А Мінотавр її погриз, але не вбив, бо вона вже не була незайманою. А він убиває лише цнотливиць.

Чоловіки почали нервово міряти кроками кімнату, кружляючи навколо столу й наштовхуючись один на одного. Блідо-зелені шпалери темнішали, сутінки поволі вкривали канапу, шезлонг, стіл та годинника, що стояв у кутку вітальні. Їм це не заважало. У Мокка розболілася голова від напружених роздумів, Попельський бігав довкола столу, немов бажаючи вхопитися за якусь важливу думку, передчуття, котре промайнуло під час останньої фрази німецького колеги. І враз він зупинився.

— Вона кудись ішла? Так. На побачення? Так. Із ким? Скажімо, з якимсь її залицяльником. Але найважливіше запитання: де вони зустрілися? Де Шинок познайомилася із цим чоловіком? Якщо вона називала його «графом», то хтось представив їй його як «графа». А де проста дівчина може познайомитися із графом?

— У борделі, — Мокк сів біля столу, закурив цигарку, а портсигар машинально посунув по столі так сильно, що той упав на підлогу. — Авжеж! У борделі! І там удавала незайману! Треба перевірити всі борделі в цьому місті.

— Вони могли зустрітися не лише в борделі, — замислено мовив Попельський. — Пригадуєш слова цієї розумниці доктора в психлікарні? Вона сказала, що Шинок торочила щось про заміжжя із графом, з лицарем на білому коні… Пригадуєш?

— Авжеж, пригадую.

— Може, вони познайомилися не в борделі, а в шлюбному агентстві? Може, там Мінотавр шукав свою жертву?

— Ходімо! — Мокк підвівся, поправив краватку й одягнув піджака.

— Шлюбні агентства вже зачинені, — Попельський увімкнув світло й глянув на Мокка, який аж палав завзяттям.

— Перевіримо агентства в понеділок, — Мокк зойкнув, узуваючи черевики за допомогою довгої ложки. — А відвідати борделі можна завжди.

— Тобі ще замало? — запитав, Попельський з усмішкою.

— Любий мій, Польща славна вродливими жінками, — Мокк широко посміхнувся. — Можна мені нарешті скуштувати цих делікатесів, чи маю задовольнитися паскудним замінником, цими двома щербатими драбинястими курвами з поїзда?

Катовиці, понеділок 1 лютого 1937 року,

десята година ранку

Мокк і Попельський їхали в екіпажі вулицею Маршалка Пілсудського. Їхні ноги візник дбайливо вкутав кожухом. Обличчя обох пашіли здоровим рум’янцем, а в головах крутилися дуже відмінні думки. Мокк, пересичений алкоголем, цигарками й розпустою, якою він займався весь недільний вечір, зараз сидів мовчки під баранячим кожухом, приглядався до будівель і кам’яниць, із подивом відзначаючи, що його теплі почуття до цього міста зростають. Воно надзвичайно нагадувало йому Бреслау. Пиварня «Здруй Окоцімський» на Ставовій, звідки він почав свій рейд різними притонами, нагадувала йому пиварню Кісслінґа на Юнкер-штрасе в Бреслау. І тут, і там на піддаші були маленькі кімнатки, де панове могли провести кілька приємних хвилин у жіночих обіймах; і тут, і там можна було скуштувати франкфуртських ковбасок у гірчичному соусі; і тут, і там подавали чудове пльзенське пиво. Подібність Мокк помітив не лише в усіх одинадцятьох борделях, частину з яких він відвідав у суботу разом з Попельським, а в неділю — решту, уже без Едварда. Подібність він убачав також в околиці біля свого готелю, один будинок на Пілсудського страшенно нагадував йому кам’яницю на Тірґартен-штрасе, будівля гімназії на Міцкевича була близнюком гімназії св. Єлизавети, відрізняючись хіба що кольором, а цегляну школу на Ставовій було збудовано в подібному стилі, як і сотні шкіл у Бреслау й усій Німеччині. Мокк почувався в Катовицях наче в себе вдома, ба, навіть краще, бо жінки тут були значно вродливіші. В одному з борделів його так вразила краса молодої повії, що він не обмежився звичайним допитом.

Попельський не захоплювався Катовицями, бо жодне з міст, котрі він досі бачив, хіба за винятком Відня, не витримувало порівняння з величезним садом, яким був його коханий Львів. А тим більше це шахтарське місто, де будинки були, може, й гарні, але вкриті чорною пилюкою, яка просякала в кожну щілину! А ще, він був не в гуморі, бо о цій порі зазвичай перевертався в ліжку на другий бік.

На відміну від Мокка, він провів неділю дуже пристойно. Поснідав на самоті, бо його німецький колега спав сном людини, котру зборов алкоголь. Суботнього вечора комісар був дуже знервований усім цим катовицьким слідством, яке вони провадили в шаленому темпі й без найменших погоджень із сілезькою поліцією. Докоряв собі, навіщо він узагалі сказав Моккові про це собаче гарчання, що його він чув після епілептичного припадку. Пив небагато й не поділяв веселощів Ебі, котрий, побачивши якогось собаку, питав, чи це не він, часом, гарчав у його видінні. Тож у неділю Попельський був свіжим, наче вітер над львівським Кайзервальдом і після полуденної прогулянки, коли Мокк щойно опритомнював, комісар уже приступив до подальшого розслідування. Він переглянув «Адресну книгу Сілезького воєводства» й виписав з неї дані обидвох катовицьких шлюбних агентств. Потім вони разом із Мокком з’їли добрячий обід у німецькому ресторані «Цур Айзебан» на Вокзальній вулиці й подалися, уже поодинці, до решти борделів. В одному з них Мокк затримався до ранку.

Попельський сидів трохи похмурий, і не захоплювався містом, на відміну від Мокка. Він замислювався над подальшим розслідуванням та участю в ньому катовицьких поліцейських. Попельський відбув дуже неприємну й прикру телефонну розмову з комісаром Зигфрідом Холевою, котрий гостро засудив перевірку катовицьких борделів без його відома й пригрозив вигнати геть двох зайд, жоден із яких не був працівником поліції Сілезького воєводства! Холеву заспокоїла лише обіцянка Попельського про