Клуб «100 ключів» - Жорж Сіменон

— Чоловік її теж був тут у неділю?

— Ні. Арлетта приїздила сама. Був день народження її матері. В їхній сім'ї, здається, заведено навідувати її в цей день. Коли я спитав у Арлетти, яким поїздом вона сьогодні приїхала, вона відповіла, що ранішнім, тобто тим самим, що й ви сьогодні, пане комісар. Та зараз ви переконаєтеся, що вона збрехала! В понеділок, як тільки труп одвезли до Гавра, я відразу ж оглянув усі кімнати в домі. Робота не з легких. Будинок хоча й невеличкий, але обставлений зі смаком, в ньому, сила всіляких закутків, тендітних меблів та прикрас.

Покої Валентіни й служниці — на другому поверсі, а на першому є тільки кімната для гостей. Саме в ній і жила Арлетта. Пересуваючи тумбочку, я знайшов там чоловічий носовичок, і мені здалося, що Арлетта, яка стежила за мною, раптом дуже стривожилася. Вона, швидко вихопила в мене хустинку з рук.

«І треба ж таке! Я взяла з собою чоловікову хустинку!»

На жаль, я лиш увечері згадав, що на хустинці було вигаптувано літеру «Е». Арлетта поїхала. Я одвіз її на вокзал у своїй машині і бачив, як вона купила квиток у касі.

Сам знаю, що це по-дурному, та лише в машині я раптом зметикував: чому ж, від'їжджаючи з Парижа, вона не взяла зворотного квитка — адже так вартість проїзду була б на чверть дешевша. Повернувшись до залу чекання, я почав розпитувати контролера.

«Ця пані приїхала в неділю десятигодинним поїздом, чи не так?»

«Яка пані?»

«Та, яку я щойно провів. Пані Арлетта».

«Ні, мосьє».

«Хіба ж вона не приїхала в неділю?»

«Можливо, вона й приїхала в неділю, та тільки не поїздом. Я перевіряв квитки і, певна річ, упізнав би таку кралечку».

Кастен подивився на Мегре трохи занепокоєно.

— Ви мене слухаєте?..

— Чи, може, ці подробиці для вас зайві?

— Навпаки, я хочу призвичаїтися.

— До чого саме?

— До всього: до вокзалу, до Валентіни, Арлетти, контролера, Трошю. Адже вчвра я ще нічого не знав про все це.

— Повернувшись до «Халупки», я запитав у старої пані прізвище її зятя. Виявляється, його звуть Жюльсп Сюдр. Ні ім'я, ні прізвище не починаються на «Е». Пасинків пані Бессон звуть Тео й Шарль. Щоправда, садівника, який приходить до вілли тричі на тиждень, звуть Едгар, але, по-моєму, його не було в неділю, а по-друге, мене запевнили, що в нього ніколи не водилося великих носовиків з червоною облямівкою.

Не знаючи, з чого почати розслідування, я заходився розпитувати людей у місті. І таким чином від газетяра дізнався, що Арлетта прибула не поїздом, а приїхала в розкішному спортивному автомобілі зеленого кольору.

Після цього неважко було довідатися, що власник машини заздалегідь зарезервував собі кімнату на ніч проти понеділка у готелі, де я вам радив стати.

Його звуть Ерве Пейро. В картці для прибулих він записався як виноторговець. Мешкає в Парижі на набережній Гран-Огюстен.

— Ночував він не в готелі?

— Він просидів у барі, аж поки не зачинили, тобто майже до півночі, а потім замість іти спати подався кудись пішки… Начебто до моря. Швейцар запевняє, що Пейро повернувся приблизно о пів на третю ночі. Я розмовляв з готельним чистильником взуття і від нього довідався, що на підборах черевиків цього Пейро налипла червона глина.

У вівторок вранці, повернувшись до «Халупки», я побачив під вікном у Арлетти сліди на клумбі. Що ви на це скажете?

— Нічого.

— Ну, а щодо Тео Бессона?

— Він теж був на дачі?

— Але не вночі. Як вам відомо, брати Бессони — діти від першого шлюбу і Валентіна не їхня мати. Я записав увесь родовід сім'ї і, коли хочете…

— Тільки не зараз. Я зголоднів.

— Одне слово, Тео Бессон — старий парубок, йому сорок вісім років. Вже два тижні, як він одпочиває в Етрета.

— У мачухи.

— Ні. Вони не зустрічаються. Мені здається, вони посварилися. Він зняв кімнату в готелі «Білі скелі», що його видно звідси.

— Стривайте. Тепер про Шарля Бессона…

Бідолаха Кастен зітхнув, вже не сподіваючись до ладу про все розповісти, тим більше, що Мегре, здавалося, й не слухав його.

— В неділю вранці Шарль Бессон приїхав об одинадцятій годині разом з дружиною та чотирма дітьми. У них власна машина, величезний «панар» старого зразка. Арлетта прибула раніше за них. Вони всі разом поснідали в «Халупці». Потім Шарль Бессон пішов на пляж зі старшими дітьми — п'ятнадцятирічним сином та дванадцятирічною донькою. А жінки лишилися побалакати.

— Він зустрів свого брата?

— Саме так. Мені здається, що Шарль Бессон вирушив на цю прогулянку, щоб хильнути скляночку в барі казино. Кажуть, він із тих, хто не цурається чарки. Там він і здибав Тео — досі він не знав, що той теж в Етрета. Шарль наполіг, щоб Тео йшов з ним до «Халупки», Тео кінець кінцем дав себе вмовити. Отож під час обіду на дачі зібралися всі Бессони. Обід був холодний — лангусти і бараняче стегно.

— І ніхто після цього не захворів?

— Наче ні. Крім членів родини, в домі була тільки покоївка. Шарль Бессон від'їхав о пів на десяту. Його п'ятирічний син Клод проспав весь цей час у кімнаті господині, а коли всі вже сідали в машину, почав вередувати їхній шестимісячний малюк, і йому довелося дати соску.

— Як звати дружину Бессона?

— Здається, Емільєнна. Хоча всі кличуть