Імітація - Євгенія Анатоліївна Кононенко
— Вона так його ревнувала?
— А хто їх, тих баб, знає? Іноді воно й не любов і не ревнощі, аби на своєму поставити... Але слідчий з району, молодий хлопець, я його знаю, я всіх у міліції знаю, то він каже, що то навряд чи Танька. Не розуміється чоловік у жіночій психології.
Гості докладно розповіли Кубову про загибель Мар’яни. Чи не могла її вбити та сама Танька? Вистежити і скинута на рейки.
Кубов почухав кучеряву потилицю.
— Я сам не чув, але мама мені розповідала, що Танька, як нап’ється, кричала і не раз щось типу: уб’ю паскуду! Хай тільки сунеться сюди! Сина вкрала! Чоловіка вкрала!
— Невже Мар’яна вкрала її сина? Вона, навпаки, влаштувала хлопчика в дуже хороший заклад!
— Їй те саме й говорили. А вона своє: уб’ю! Вкрала! Я Анатолія любив, хоч він був і безтолковий, земля йому пухом.
— Але чи хтось бачив Таньку у вашому місті, коли загинула Мар’яна?
— Ой, це треба запитати маму. Зараз, — Кубов витяг із кишені телефон, — мамо, ти ще не спиш? Уже лягаєш? Ну нічого. На добраніч. Цілую, — Кубов відімкнув зв’язок. — Ми всі ходимо по цьому дому з мобілами, бо розгубимось. Навіть малий. Я завтра розпитаю маму. Вона, як чого не знає, то відразу дізнається.
У Кубова за пазухою лунає дзвоник:
— Так, мамо!.. Та ні, це стосується загибелі Анатолія і Мар’яни... Тоді чекаємо, ми в північному кабінеті!
Кубов хутко допив коньяк зі своєї чарки, налив туди лимонаду.
— А ви пийте, пийте, як вам хочеться. Вона тільки до мене чіпляється з цим ділом. Переживає, одне слово, — мати!
Вікторія Микитівна зайшла до кабінету і сіла в шкіряне крісло.
— Тобі лимонаду, мамо?
— Нічого не треба, розкажіть мені про Мар’яну, чому я нічого не знаю?
— Я тобі вже розповідав. Вона загинула в Комбінатному в той день, коли Анатолій чекав на неї. Пам’ятаєш? Вона збиралась приїхати сюди вранці — якого це числа мало бути?
— Вона збиралася вранці вісімнадцятого?
— Так, от її повідомлення, дивіться.
Кубов знайшов у комп’ютері повідомлення Мар’яни «18 uransi zaidu do tebe, poidu toho samogo dnya uvecheri». Я все це передав Анатолію. А потім напередодні того самого дня ввечері вона подзвонила мені, що їде в наше місто прямо зараз. Вечірньою електричкою. Спитала, чи не важко мені все це передати. Я сказав, що неодмінно передам. Вона дзвонила з мобільного, я це чув по сигналах. Я сам їздив до Анатолія, сказав йому: зустрічай кралю сьогодні ввечері, якщо хочеш, іди з нею до мене. А на ранок довідався, що вона не приїхала.
— А я й не знала, що вона мала приїхати, — сказала мати Кубова. — Чому ти мені про це нічого не сказав?
— Анатолій просив мене нікому не говорити, що вона може приїхати, щоб на неї не налетіли вчительки з його школи. Ти ж знаєш їх! Одна Зінаїда Андріївна чого варта!
— То страшна баба, вона що завгодно з тебе виб’є!
— Потім Анатолій приходив до мене, просив дати повідомлення, дізнатись, чому вона не приїхала. Пару разів він до мене заходив. А потім прийшов мейл від вас, що Мар’яна загинула. В той самий день і Анатолій загинув. Отже, виходить, Мар’яна загинула в Комбінатному на коліях.
— Так, і цікаво було б дізнатися, чи хтось бачив тут цю вашу Таньку. Бо, якщо її тоді у вашому місті не було, можна думати, що то вона штовхнула на рейки Мар’яну. Хоча, звичайно, як вона її могла вистежити?
— Це вона! — впевнено сказала мати Кубова, — вона хоча й пила, але була дуже хитра! Ви знаєте, Толя вигнав Таньку саме перед тим, як Мар’яна приїздила до нас! Мені нова поштарка розповідала: принесла Анатолію на школу іноземного конверта білого-білого, з вигляду службового. Він його довго-довго читав. А відразу по тому Тетяна й перебралася до своєї хатки. Тобто, він її вигнав, бо закрутив з Мар’яною. У Анатолія дім пристойний, кам’яний, вікна великі, ґаночок, комора. А знаєте, яка хата залишилася від старого Тущенка? Я там, правда, давно не була. Повезеш мене завтра туди, на околицю, я хочу подивитися, що від тої хати лишилося зараз.
— Туди моя машина не проїде, — сказав Кубов.
— Звідки Анатолію таке нещастя? Він її пожалів через сина, а вона... І кралю його порішила, і самого.
Чеканчук і Лариса, перебиваючи одне одного, розповіли про вкрадені картини і потоптаний вінок. Картини не справили ніякого враження на Кубових, проте вінок підтвердив їхні здогадки.
— От же паскуда, і вінок на місці загибелі потоптала! Убивцю тягне на місце злочину! І сюди вона вернеться! Вернеться, собака!
— А як Анатолій познайомився з Мар’яною? — запитували Кубова гості.
— Він не розповідав. Він же не пив після операції, то з ним і спілкуватися було важко.
— І правильно робив, що не пив, якби ще й ти не пив!
