Тюрма - Жорж Сіменон
Тут щось не так. Адже комісар спочатку казав, що Адрієна померла майже одразу, а тепер заявляє, що нянька намагалася подати їй допомогу. Ален добре знав квартиру на Університетській вулиці, на другому поверсі старовинного особняка. Високі вікна, стеля, розмальована одним з учнів Пуссена.
— Скажіть, мосьє Пуато, у яких ви були взаєминах з вашою своячкою?
— В дуже гарних.
— Прошу точніше.
— А що б це могло змінити?
— Адже перед нами не драма, викликана матеріальними інтересами. Хіба між сестрами існувала проблема грошей?
— Звичайно, ні.
— Гадаю, що йдеться також і не про давню приховану ворожнечу між дітьми, як це трапляється в деяких сім'ях.
— Ні.
— Не забувайте, що до злочинів, вчинених з ревнощів, присяжні рідко ставляться суворо.
Ален Пуато і комісар Румань глянули один одному у вічі.
Комісар не хитрував з ним і ставив запитання з неприхованою нудьгою.
— Ви були її коханцем?
— Ні. Власне, так. Хоч це давня справа. Розумієте?
Він стежив за своїми думками, проте усвідомлював, що слова за ними не поспівають. Треба було б дуже багато часу, щоб розповісти все з подробицями, пояснити…
— Вже майже рік… Менше року… З різдва…
— Ваш зв'язок почався рік тому?
— Навпаки. Урвався.
— Зовсім.
— Атож.
— Ви його урвали?
Ален заперечно похитав головою. Він хотів би опанувати себе. Уперше став перед труднощами, перед неможливістю розповісти, що було справді.
— Це не були любовні стосунки…
— Як же ви їх назвете?
— Не знаю… Це трапилось…
— Розкажіть…
— Якось по-дурному… Ми з Мур-мур тоді ще не побралися, проте жили вже вкупі.
— Коли ж це сталося?
— Років вісім тому… Ще перед тим, як почав виходити журнал. Я заробляв газетними репортажами… Писав й пісеньки… Ми жили тоді в отелі поблизу Сен-Жер-де-Пре. Мур-мур теж працювала…
— Вона була тоді студенткою?
Комісар знову зазирнув у досьє. Ален подумав: що там ще написано в нього?
— Атож. Вона навчалася на другому курсі філологічного факультету.
— Далі…
— Одного дня…
Йшов дощ, як і сьогодні. Повернувшись додому, Ален замість дружини застав у кімнаті Адрієну.
«Жакліна не повернеться на обід. У неї інтерв'ю з якимсь американським письменником в отелі «Георг V».
«Що ти тут поробляєш?»
«Нічогісінько. Забігла, щоб посидіти з нею. Та вона мене покинула, і я вирішила діждатися тебе».
В той час їй не було ще й двадцяти. Зовні Адрієна здавалася холодною, малорухливою, тоді як Мур-мур — експансивною.
Комісар чекав, майже не приховуючи нетерпіння. Він запалив сигарету, простягнув пачку Алену, той теж запалив.
— Це сталося так просто, що навіть важко розповісти.
— Вона кохала вас?
— Можливо. Дві години тому я відповів би ствердно. А тепер… не насмілився б…
Занадто все змінилося з тієї хвилини, як соромливий і чемний інспектор підійшов до нього біля під'їзду і попросив дозволу піднятися з ним нагору.
— Ваші любовні стосунки тривали приблизно сім років?
— То не були любовні стосунки… Я хотів би пояснити… Ми ніколи навіть не освідчувалися… Я й далі кохав Мур-мур, і за кілька місяців ми з нею побрались.
— А чому?
— Чому я одружився з нею?..
А й справді: чому? Тієї ночі, коли Ален говорив їй про шлюб, він був страшенно п'яний…
— Адже ви вже жили вкупі… Дітей у вас не було…
Він сидів за столом у пивничці, в колі таких же захмелілих, як і сам, і раптом заявив: «Через три тижні ми з Мур-мур поберемося».
«Чому через три?»
«Стільки потрібно, щоб оповістити про шлюб».
Спалахнула суперечка. Одні запевняли, що шлюб беруть через два тижні після оповіщення, інші твердили — що через три…
«Гаразд, побачимо! А ти, Мур-мур, якої думки про це?»
Вона пригорнулася до нього й нічого не відповіла.
— Після одруження ваші зустрічі з своячкою тривали?
— Найчастіше разом з дружиною.
— А крім того?
— Час од часу. Іноді бачилися щотижня.
— Де?
— У неї. Вона лишилася жити в тій самій кімнаті, як Мур-мур вийшла заміж…
— Адрієна працювала?
— Слухала лекції з історії мистецтв.
— А коли вийшла заміж?
— Спочатку поїхала з чоловіком у весільну подорож… А коли повернулась, подзвонила мені й призначила побачення… Я повіз її на вулицю Лоншан, у мебльовані кімнати.
— Ваш зять нічого не підозрював?
— Напевно, ні…
Алена вразило таке запитання. Роллан Бланше був надто захоплений своїми фінансами й надто упевнений, щоб хоч на хвильку припустити, що його дружина могла мати любовні стосунки з іншим мужчиною.
— Сподіваюсь, ви не ставили перед ним цього запитання?
— Хіба не досить того, що сталося? — сухо відповів поліцейський. — А ваша дружина?
— Вона вважала нас добрими друзями… Якось напочатку, ще до сестриного заміжжя, Мур-мур одного разу сказала: «Яка шкода, що мужчини одночасно не можуть одружуватися з двома жінками…» Я зрозумів, що вона мала на увазі Адрієну…
— А згодом? Не змінила своєї думки?
— Якої відповіді ви можете ждати від мене після всього? Адрієна приходила до нас. Бувало, ми не бачимося два-три місяці… У неї двоє дітей… У нас теж підростав син… Їхній позаміський будинок був у протилежному кінці, в Орлеанському лісі.
— Що
