Таємниця Золотого Будди - Йозеф Несвадба

— Ягід ми зараз ніяких не знайдемо. Вже ніч, — мовив Шой. — Я хотів вам щось інше показати. — Він простяг руку в напрямку Свагова. Небосхил був червоний, наче за вечірньої заграви.

— Пожежа? — запитав Красл, хоч це було зрозуміло й так.

— Підпалили Павлатову оселю. Вам треба піти туди. Ви єдиний з нас можете ще з'явитися в селі. Треба встановити, хто це зробив.

— Це й так відомо, — сказав Красл і майже бігом кинувся до шляху на Свагов.

Прибіг він на згарище запізно. Вогонь уже погасили. Поблизу не було нікого. Стояла глибока ніч. Хмари повзли над самими пагорбами, повітря було вогке й холодне, для пожеж явно не сприятливе. В тому числі і для випадкових пожеж.

— Зайнялося, наче віхоть… — повідомила бабка з вікна навпроти, коли Красл збудив її. — Ніби хтось гасом дошки пообливав. Але з фабрики за хвилину прибіг цілий взвод людей. Ото вже ми раділи, бо ж халупа горіла, наче смолоскип, і син боявся, щоб якась іскра до нас не перескочила. Побіг допомагати, та Пальм його до вогню зовсім не пустив.

— Пальм з фабрики керував тут усім?

— Еге ж. А тоді їм не лишилось вже нічого, як повалити стіни, бо і крокви, і взагалі все дерев'яне погоріло, нічого врятувати не змогли. Щоправда, обережні вони були дуже. Обгоріле каміння відносили аж на фабрику або розбивали прямо тут, на місці, щоб жодна іскорка не втекла.

— Отже, від Павлатової оселі не лишилось нічого?

— Ще б пак, адже це була пожежа, якої в нас ніхто не пам'ятає. Мабуть, зайнялися в крамниці бутлі з гасом, бо дуже вже чадило.

— Мабуть, — погодився Красл невпевнено. — Дякую вам, пані. Доведеться мені з вами попрощатись. Іду додому. Тепер уже важко щось встановити.

Красл походив по згарищу. Попіл був змочений водою. Від будівлі не лишилось нічого. Все чисто зрівняли з землею. Що не згоріло, забрали. Такий був наступний хід Риссіга. Коли не допомогли ні вбивства, ні отруйництво, влаштував пожежу і таким чином принаймні знищив те, що Павлата так добре заховав. Учитель був певен, що незабаром, за його наказом, тут почнуть непомітно розкопувати землю під тим приводом, що «а цьому місці барон хоче поставити новий будинок. А якщо й після цього не знайдуться таємничі списки під назвою «Золотий Будда», доведеться заспокоїтись остаточно.

Учитель присів у саду під яблунькою. Її віття теж обгоріло, полум'я пожежі дістало аж сюди. Якимсь дивом зберігся лише бджолиний вулик. Красл механічно закурив, хоч і не був заядлим курцем. Вулик нагонив на нього страх, хоча вночі бджоли сплять. Доктор X. в Празі не дуже гарну назву вибрав для своїх товариств «Вулики». Це слово мимоволі викликає в уяві рій комах. А робітники це ж люди. Цікаво, що спільного було у Павлати з доктором X., цим справжнім патріотом? Вулики? Раптом в голові у нього блискавкою майнула думка. Красл підскочив, наче за ним гонився бджолиний рій. Він згадав, що коли минулого разу обходив весь сад, шукаючи Павлатову схованку, вулик він не оглянув. Злякався тієї спізнілої бджоли. Пожежники, видно, сьогодні теж не мали бажання скуштувати їхній жал. ВУЛИК! Що коли він переховує Павлатову таємницю? За молодих років Красл знався трохи на бджолах. Через вічко всередину не дістанешся, це він знав. А на стільниках зараз вночі буде повно бджіл. Лишається одне: зісподу інколи буває невеличка схованка, поличка для воску або для виховання нових маток. Щоб заглянути туди, треба підняти трохи весь вулик і відкрити денце. Вчитель боязко обмацував поличку голою рукою. Відчув під рукою щось шкіряне. Від несподіванки трохи не впустив на землю весь вулик. Це була книга у шкіряній оправі. Солідна книга, аркуші з пергаменту. Він обережно поставив вулик на своє місце. Притис книгу обома руками до грудей і щодуху, наче наввипередки з кимось, побіг до лісу. Лише хвилин за п'ятнадцять, коли абсолютно переконався, що ніхто його не переслідує, зупинився. Місяць на хвилину видрався з-за хмар. Красл, згоряючи від цікавості, відкрив книгу: Der goldene Buddha. Verlag Hungerdt, Leipzig[11], — прочитав він слова, написані готичним шрифтом між китайськими малюнками.

Вчитель почав гортати сторінки. Сторінка третя. Він прочитав:

Місяць знов зайшов за хмару, не видно було жодної літери. Вчитель був трохи Збентежений. Яким чином книга східних афоризмів могла набути такої ваги, щоб через неї ллялася кров? Помалу він рушив до готелю. Час повертатись до Праги. Чемодани йому склали ще вчора. Коли був уже на краю села, знов з'явився місяць. Він знову відкрив книгу. Лише тепер помітив, що текст видрукувано великими літерами, з чималими інтервалами і лише з одного боку листа, другу сторінку, очевидно, залишено для нотаток. Нотатки також були тут. Нотатки, писані твердою чоловічою рукою, і схожі скоріше на бухгалтерські відомості. Бухгалтерія і Золотий Будда! Крамар Павлата за повідомлення про робітників Голана і Фінка… два золотих… — прочитав учитель. Мозок наче обпекло чимось. Робітник Ганка за повідомлення про ліберецькі готування… п'ятдесят крейцерів — було рядком нижче. Ач, скнара! Він навіть за зраду платив не дуже щедро. Красл гортав сторінку за сторінкою. Були тут різні суми. На десятій сторінці він знайшов кілька записів по тисячі золотих. Подарунок судді Шустеру з Млада Болеслави… Тисяча золотих. Трохи далі він