Таємниця Золотого Будди - Йозеф Несвадба

— Графиня, — тільки й могла промовити вражена вдова.

— Ти? — Барон був здивований не менше.

— Я мушу тобі пояснити… Шукаю тебе по всій окрузі. У Танвальді я старосту підняла. — Графиня справді була красунею. Хоч під очима в неї вже з'явилися перші зморщечки, але фігура в неї й досі була пружна, міцна, ставна, риси обличчя правильні, наче в грецької богині. — Я мушу тобі пояснити…

— Пояснюй оцій тітці, яка чекає тебе вже кілька годин, дорога пані Вальтер. Де ж ти хотіла, вибач мені, дістати десять тисяч, біднице? Так ти, значить, надумала знищити мене?

Графиня удавала, наче нічого не розуміє.

— Не знайшли ми нічого, ваша світлість, — промовила вдовиця. Риссіг розсміявся.

— Тому що я нічого не втрачав. Руки в тебе короткі до мене, шляхетна пані. Вам я будь-коли зможу показати своє місце. І зруйную зовсім. За все це я знищу тебе, зрозуміла? Від розпачу в річку стрибнеш, дівко… — І, не говорячи більше ні слова, поспішив до карети. Потім згадав, що обіцяв ще декого підвезти, і покликав обох властолюбним жестом.

Графиня все ще стояла на роздоріжжі з непроникним, гордим обличчям, тримаючись за гриву вороного. У своє виправдання вона не сказала жодного слова. Не таким уявляв собі вчитель підступного злочинця.

— Ніколи не думала, що вона могла б переодягтися чоловіком, — почала пані Бреттшнайдер у кареті після тривалої паузи, під час якої не чути було нічого, крім стукоту копит. — Та, власне, і той Вальтер на неї несхожий. Він був трохи вищий. Приблизно такий, як пан барон. От волосся в нього було її. Але голос…

— Вона завжди співала альтом. Вміє і басом говорити. А щодо зросту, то вона могла високі каблуки собі набити. Хитрюща жінка, — Не були перші слова, що їх вимовив фабрикант. Він був страшенно схвильований. Без кінця смикав за краєчок своєї хусточки, здавалось ось-ось роздере її зовсім. — Такої зради я й не уявляв, справді, ні. Людина не може вірити навіть своїм близьким.

Цього разу барон не нарікав, як при від'їзді з графининого замка. Скоріше він погрожував. Наче хотів сказати, що від сьогодні він кожного вважатиме своїм ворогом, не виключаючи і своїх сусідів по кареті.

«Власне, він має рацію», — міркував Красл. Тепер було абсолютно зрозуміло, що це графиня Еренберг застрелила Павлату. Найімовірніше, дізнавшись про його крадіжку, вона вирішила використати її проти Риссіга, а коли крамар відмовився свою здобич продати, вона вирішила здобути її силою. Адже походила вона з рицарів-розбійників. Пізніше, мабуть, вона підмовила Ганку, а може, навіть той діяв з власної ініціативи, цього певно не скажеш, але, подумавши, що все вже забуто і її вбивство ніхто не викрив, вирішила, що тепер черга Павлатової спільниці. Пообіцяла їй десять тисяч, тому що знала пожадливість удови. Ну, де б ця шляхтичка дістала десять тисяч?

— Думаю, що ви мусите нам дякувати, пані Бреттшнайдер, жінка вам скоріше олово приготувала, ніж золото.

— Кулі вже давно з олова не виливають, — мовив барон глузливо. — Ех ви, детективе. Ви, мабуть, єдина людина, що сьогодні може бути спокійною. Адже у вас готова нова версія. І цього разу ви знаєте правду.

— На жаль, — мовив Красл.

— Ви шкодуєте, що не мене зловили?

— Шкода мені, що убивця залишиться непокараним.

— Не залишиться, будьте певні. Ще сьогодні ввечері я запрошу поліцейського комісара з Броду і все йому розповім. На мене можете покластись. У кайданах поведуть її повз фабрику, це я вам обіцяю. І повз Павлатову крамницю. Вона в усьому зізнається, навіть коли б довелось її шмагати батогами, — розлютувавшись, барон почав сваритись на свою колишню коханку. Він сипав погрози і прокляття всю дорогу до самого Свагова, де зупинив карету біля Павлатової крамнички. Їм і на хвилину не спало на думку, що графиня Еренберг могла й справді приїхати тільки для того, щоб заспокоїти і запевнити свого таємного коханця або щоб виправдатись і попросити в нього пробачення.

Спочатку розсталися з вдовою.

— Хоч десять тисяч ви й не одержали, жінко, але принаймні хоч голова у вас ціла залишилася. А це коштує значно більше. Прощавайте. І не суньте мені сюди До округи ваш цікавий ніс, бо колись одержите добре по ньому, — фабрикант мало не виштовхав її з карети. Поводив себе грубо і злісно.

Перед фабрикою вискочив з карети, навіть не кивнувши вчителеві. Красл безпорадно йшов слідом. Барон його не проганяв. У канцелярії їх привітав Пальм.

— Ну, звичайно, нічого не бракує. Адже всі списки у нас у сейфах, у найновіших вогнетривких касах. Уся документація у нас під замком. І щотижня я особисто все перевіряю.

— Гаразд, але як виникли ці чутки? — не міг заспокоїтись фабрикант. — Як міг Павлата раптом рознести по окрузі, що він мене нагрів на чомусь? — барон нетерпляче походжав по кімнаті, поводився нестримано. Краслові здавалось, що він ось-ось вдарить свого директора.

— Цього я не знаю, пане. Але, якщо пригадуєте, півроку тому була спроба грабунку. — Пальм показав на сейф, що стояв у кутку. — Трохи пошкодили задню стінку цієї каси. Звичайно, до документів вони не добрались. Довелось їм тікати, облизня спіймавши. Але могли похвалитися, що крадіжка була успішною. Ми ж їх так і не схопили тоді, і навіть не було встановлено, хто намагався нас пограбувати.

— Ось вам