Бунт моїх колишніх - Ірина Сергіївна Потаніна

— Жорочко, ти геній! — випалила я.

— На жаль, невизнаний. Знаєш, у мене просто гора впала з пліч. Відверто кажучи, до нашої сьогоднішньої розмови я думав, ти влізла в якісь неприємності. Надто життєві запитання ставила.

— А зараз? — насторожилась я.

— Зараз видно з усього — найсправжнісінькі вигадки. Де ж ти в наші дні знайдеш жертву, до паперів якої тебе підпустять раніше, ніж міліція там усе опечатає? Хіба що саму цю жертву зробиш жертвою… Але до такого, будемо сподіватися, ти поки не дійшла.

Я не стрималася, щоб не пообіцяти, що неодмінно дійду, особливо якщо жертвою буде особисто Жорик, а по тому любенько розпрощалася, витягла себе з телефонних мереж та повернулася на кухню Силенських.

— Може, повідомити охоронцям з моєї фірми? — Вікторії таки не терпілося скинути відповідальність на чиїсь надійні плечі. — Нехай відпрацьовують зарплату.

— Уже краще звернутися в міліцію, — впевнено заявила я, бо згадала тих Рембо з безтямними поглядами, що служать у фірмі Віки. — Менше проблем, а шанси на успіх зростають.

— А що, коли цим я підставлю Олександра? Він нізащо не пробачить мені…

— Якщо не звернешся до міліції, теж не пробачить. Через свою повну відсутність.

— Припини! — Вікторія знову почала нервово тарабанити по столі.

Так ми ні до чого й не дійшли. Нічна нарада плавно переросла в грандіозне прибирання. Шурика досі не було. Стільниковий його дратував чемними повідомленнями, що абонент недоступний. Заявляти про пропажу ми поки не зважилися.

— Якщо до ранку нічого не з'ясується, будемо повідомляти, — тяжко зітхнула Вікторія вже перед світанком.

Поки що було вирішено довідатися в усіх міських лікарнях, відділеннях міліції, моргах та витверезниках, чи не відомо там чого про нашого зниклого. Крізь жалюзі до помешкання ввірвався смугастий світанок. Міцна кава розганяла залишки сну. Настав час для рішучих дій.

— Ні, ні, ні, — Вікторія вперто мотала головою, відмовляючись телефонувати по інстанціях, — Катрусю, я не зможу! Уявляєш, що буде, коли вони скажуть: «У нас є такий»? У мене ж серце не витримає! Краще ти, в тебе нерви міцніші, та й ступінь родинних зв'язків із Олександром уже не той…

— Між іншим, я з ним знайома значно довше, ніж ти, — кволо відбивалась я від телефонних обов'язків.

— Ото ж бо й воно. Йдеться саме про ті стосунки, що мають термін придатності. Гострота сприйняття людьми одне одного з часом слабшає.

— Тоді тобі доведеться відвезти дітей на дачу.

— Не одне, то інше! — обурилась Вікторія. — Але тоді я не встигну на роботу!

«Навіть власна смерть, напевне, не послужила б Вікторії приводом для запізнення в офіс. Не кажучи вже про настільки незначний факт, як зникнення чоловіка», — іронічно всміхнулась я.

— А на роботу мушу піти, — Вікторія миттю розвіяла мій скептичний настрій, — тому що, Олександр, якщо знайде можливість подзвонити й повідомити, де він, — дзвонитиме в офіс. Що ж, — згадка про роботу добре вплинула на Вікторію, і вона просто на моїх очах знову перетворилася на сильну, витривалу в будь-яких труднощах жінку, — дівчаток відвезе на дачу мій водій. Можу я хоч раз використати службове становище в особистих інтересах?

— Звісно, — зраділа я, звільнена від контактів з дітьми, які важко піддаються вихованню.

— Катерино! — зайва дієвість Вікторії очевидячки загрожувала мені новими неприємностями. — Від сьогодні наймаю тебе на роботу. Ти, як приватний детектив, допомагатимеш мені в пошуках чоловіка.

Шурик, наймаючи мене на роботу, хоча б вдавав, що цікавиться моєю згодою на участь у заході. Вікторія такою делікатністю по відношенню до мене похвалитися не могла. От же ж сімейка! Звідки ця пристрасть залучати непрофесіоналів до сумнівних справ?

— Зв'яжемося по телефону, — не бажаючи чути жодних заперечень, кинула Вікторія, вже підштовхуючи сонних і тому тихих дівчаток до виходу. — Тільки не відходь поки що від телефону. Раптом Олександр все-таки зателефонує додому. Не хвилюйся, десь за годину Тетяна прийде та змінить тебе.

Двері хряпнули. Я пройшла до вітальні, присіла на диван. Необхідно було зосередитися. Шурик записав на своєму дурнуватому аркуші прізвища семи осіб… Ожигов був передостаннім. Закінчувався список тією самою «зіркою сучасної естради», інформацію про котру я повинна була збирати пізніше. До речі, з тією зіркою нині тісно співпрацює Жорик… Чому ж своє досьє Шурик складав лише на трьох учасників списку? Чому Кішка взагалі в списку не значилася, але дослідження її справи мені доручили? Так, а звідки біля Кішки раптом узявся Вадька? О, як же я могла забути: слід терміново попередити Вадима, що Кішка просто викачує з нього гроші… А чого це раптом Вадимові так припекло женитися? Цікаво, що пов’язує людей, котрі потрапили до Шурчиного списку?

Запитання хаотично металися в бідолашній голові, яка вже засинала. Відповіді блукали десь поза зоною мого світосприйняття. Я на мить заплющила очі.

— Дитинко, прокиньтеся, — судячи з того, що ці слова сиділи в моїй свідомості вже досить давно, Тетяна не вперше мене кликала. — Тут господарка на дроті. Говоритимете?

Я швидко підхопилася. Як же це я заснула?

— Ало, Вік? — я взяла слухавку.

— Спиш? — як завжди в робочій обстановці голос Вікторії звучав холодно й був цілковито позбавлений емоцій.

— Ні, — відверто зізналась я.

— Уже ні, чи ще ні?