💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Детективи » Із Росії з любов'ю - Ян Ланкастер Флемінг

Із Росії з любов'ю - Ян Ланкастер Флемінг

Читаємо онлайн Із Росії з любов'ю - Ян Ланкастер Флемінг
батько був такий чоловік, проти якого жінки встояти не могли. Усі жінки хочуть, аби їх брали силою. У мріях кожна з них палко бажає, щоб чоловік закинув її собі на плече, відніс до печери і там зґвалтував. Отак вони почувались і з моїм батьком. Він був великий рибалка, і його слава гриміла на всьому Чорному морі. Він полював на меч-рибу, її важко ловити, і важко з нею боротися, але він переважав усіх, хто полював на цю рибу. Жінки люблять, коли їхні чоловіки — герої. Він був своєрідний герой у тому куточку Туреччини, де чоловіки традиційно були дужі й мужні. То була велика, романтичного складу людина. Одне слово, батько міг мати будь-яку жінку, яку тільки хотів. А він хотів їх усіх і часом навіть убивав чоловіків, щоб заволодіти їхніми жінками. Природно, він мав багато дітей. Усі ми жили одне в одного на голові у великій, безладно зліпленій старій будівлі, яку наші «тітоньки» пристосували для життя. Насправді «тітоньки» являли собою гарем. Одна з них була англійська гувернантка із Стамбула, яку мій батько знайшов у цирку. Він захопився нею, а вона — ним, і того ж вечора він узяв її на борт свого рибальського човна й під усіма вітрилами вийшов у Босфор. Не думаю, що вона пошкодувала про свій вибір. Гадаю, вона забула про все на світі, крім нього. Померла вона одразу після війни, їй було шістдесят. До мене народився хлопчик від одної італійської дівчини, яка назвала його Б'янко. Мій батько був справедливий, а я — темний. Мене таки й слід було наректи Дарком. Нас, дітей, було п'ятнадцятеро, і в нас було чудове дитинство. Наші «тітоньки» часто воювали одна з одною, це саме чинили й ми. Наш дім трохи нагадував циганський табір. Укупі все тримав мій батько, який бив нас ціпком, коли ми дуже бешкетували, та коли ми поводилися мирно, слухняно, він бував і добрий. Вам, певно, не збагнути життя такої родини?

— Те, про що ви розповідаєте, .можна збагнути.

— В усякому разі так воно й було. Я зростав, щоб бути майже таким самим великим чоловіком, як і мій батько, але освіченішим за нього. Про це подбала моя мати, бо батько тільки й учив нас, що бути чистими, раз на день ходити до туалету і не соромитися нічого в світі. Мати виховала в мені також повагу до Англії, та це було між іншим. На той час, коли мені виповнилось двадцять, я мав власний човен і заробляв гроші. Але я був дикий. Я покинув великий будинок і пішов жити в дві маленькі кімнатки у хатині на березі моря. Я хотів мати своїх жінок там, де моя мати про це не знатиме. Але мене спостиг удар злої долі. Була в мене маленька бессарабська відьма, яку я здобув у бійці з циганами поблизу Стамбула. Вони погналися за мною, та я затяг її на борт човна. Довелося спочатку вдарити її, щоб вона знепритомніла. Вона все ще намагалася вбити мене навіть тоді, коли ми опинилися в Трабзоні. Тож я приволік її до своєї хатини, здер із неї одежину й тримав її голою на ланцюгу під столом. Коли я їв, то кидав їй шматки під стіл, як собаці, її треба було навчити, щоб знала, хто в неї хазяїн. Я вже майже досяг своєї мети, але мати зробила нечувану річ: навідалася до мене без попередження — нібито прийшла сказати, що зі мною хоче негайно побалакати батько. Вона знайшла дівчину і вперше в житті розізлилася на мене: мовляв, я завжди був жорстокий, ніколи не робив людям добра, і їй соромно називати мене своїм сином. А дівчину, сказала, слід негайно повернути до одноплемінців. Мати принесла дещо зі свого одягу. Дівчина вдяглася, але покинути мене рішуче відмовилась. — Дарко Керім велично розсміявся. — Цікавий урок жіночої психології, мій любий друже! Одначе, проблема з дівчиною — то інша історія. Отож поки мати метушилася навколо дівчини і в неї, матері, нічого не виходило, бо вона лише чула у відповідь на свої старання образливу для неї циганську лайку, я бесідував з батьком, який нічого про те не знав. Отака була моя мати. У батька сидів ще один чоловік, високий, спокійний англієць із чорною пов'язкою на одному оці. Вони говорили про росіян. Англієць хотів знати, що вони роблять уздовж турецького кордону, а також, що діється в Батумі, великій російській нафтовій і військово-морській базі всього за п'ятдесят миль від Брабзона. Він обіцяв добре заплатити за інформацію. Я знав і англійську, й російську. У мене були добрі вуха й очі. Я мав човен. Отож батько вирішив, що я працюватиму на англійця. А той англієць, мій друже, був майор Дансі, мій попередник на посаді начальника цієї станції. А решту,— Керім зробив широкий жест рукою з мундштуком,— ви можете уявити собі сам.

— А як щодо тренувань на професіонального силача?

— Е,— лукаво всміхнувся Керім,— це було побічне діло. Серед усіх мандрівних турецьких цирків тільки нашому росіяни дозволяли переходити через кордон. Росіяни жити не можуть без цирку. Я розривав руками ланцюги, підіймав на затиснутому в зубах ремені неймовірну вагу, боровся в російських селах із місцевими силачами, а серед тих грузинів траплялися справжні гіганти. На щастя, вони — дурні гіганти, і я майже завжди у них вигравав. Після вистав, коли нас пригощали вином, виникало багато розмов. Я прикидався дурником і вдавав, ніби нічого не розумію. Час від часу я ставив невинне запитання, а вони сміялися з моєї глупоти й давали потрібні мені відповіді.

Принесли другу страву, а разом з нею і пляшку «Каваклідере», грубуватого бургундського, подібного до решти балканських вин. Кебаб був добрий і мав присмак копченого бекону та цибулі. Керім їв щось схоже на стейк «тартар» — велику пласку котлету з дрібно посіченого сирого м'яса, прикрашеного перцями, пореєм і збитим яєчним жовтком. Він примусив Бонда покуштувати бодай один шматочок. Страва була смачна, і Бонд це визнав.

— Її треба їсти щодня,— серйозно порадив Керім. — Це добре для тих, хто бажає часто злягатися. Існують також певні вправи, які слід робити з цією ж метою. Це важливі речі для чоловіків. Принаймні для мене. Як і батько, я маю багато жінок. Проте, на відміну від нього, я надто багато п'ю і курю, а ці речі з

Відгуки про книгу Із Росії з любов'ю - Ян Ланкастер Флемінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: