У чиїх руках був ніж - Ерік Амдруп

певно, як його товариш. Становище було досить неприємне. У вікн навпроти світилось і видно було обриси якогось чоловіка Але світло зразу ж вимкнули. Не хотіли втручатися. Це ж не вперше біля пивниці зчиняють бійку. Брант, переводяча погляд з одного на другого, не згинаючи спини, присів пошукав рукою позад себе. Жодного камінця. Але він намацав порожню пляшку, схопив її за шийку й підвівся. Молодший хлопець був слабкою ланкою. Брант почекав, поки вони підійдуть ближче. Тоді, крикнувши, кинувся до молодшого, замахнувся пляшкою і щосили шпурнув її на його ноги. Пляшка влучила в коліно. Хлопець зупинивсь і похитнувся. Брант проскочив повз нього й помчав далі серединою вулиці. Напасники щось закричали й кинулись навздогінці. Ряди будинків зненацька скінчились, далі пішли дерева, міський парк. Брант озирнувся. Хлопці бігли за ним. Ось кована брама. Замкнена. Але по краю мурованого стовпа стирчали залізні шпичаки. Він порвав пальто, одщ холошу й обдер до крові кісточки пальців, але переліз на другий бік. Якби не брама, переслідувачі були б уже наздогнали його. Вони мали перевагу, бо їх було двоє. Брані помчав далі в темряву. Ні звуку, ні світла, тільки сніг Він почав задихатися. Відкрите місце з водограєм посередині і з десятком статуй по краях. Голих бронзових фігур, ще опиралися зимі й непорушно дивилися в одне місце мертвими очима. Дві найбільші з них зображали хлопця й дівчину, стояли поряд. Він тримав її за руки й дивився на неї, а вона опустила очі. Брант одним стрибком опинився між ними й поклав їм руки на плечі. Він уже дихав рівніше й спокійніше. Тим часом надбігли й напасники. Вони поставали біля водограю, прислухаючись і щось тихо мурмочучи, так, що Брант не міг їх почути. Та ось до нього чітко долинуло:

— Він сховався за котрусь статую. Іди в один бік, а я піду в другий.

Вони поволі, обережно переходили від статуї до статуї. До Бранта наближався молодший. Брант підпустив його зовсім близько, тоді скочив йому на схилену спину і втомкмачив його обличчя глибоко в притрушене снігом листя, яке заглушило його крик. Неприємний захід, але необхідний. Брант знав, куди треба вдарити. Він скинув з хлопця пасок і зв'язав ним йому руки за спиною. Тоді взяв велосипедний ланцюг і підкрався до його напарника. Той був дужий, товстий і важкий, але невмілий, не мав Брантової техніки. Штани в нього зсунулися аж на кісточки, коли Брант використав його пасок для тієї самої мети, що й у його товариша. Хлопці втратили запал і самі показали дорогу до поліційної дільниці.

— Вам би треба було мати більше людей на вулицях, — невдоволено сказав Брант вартовому.

Той обурився. Що собі уявляє цей столичний жевжик?

— А хто чергуватиме біля телефону? Добре вам казати, хай би вас чорти взяли, коли ви товчетесь один на одному й не знаєте, як згаяти час.

Брант посмоктав кісточки пальців, обережно помацав Щоку, в яку йому влучив велосипедний ланцюг. Він узяв таксі й доїхав до Липок. Квартал був довгий, весь у липових деревах, ще зовсім маленьких. Липки мали колись стати липами.

У вікні будинку номер 23 світилося. Брант постукав, і Оса відразу відчинила йому.

— Довго ж ти добирався.

Він зайшов за нею до кімнати.

— Що з тобою, ти з кимось бився?

— Це ті милі хлопці, що були з тобою. Мені довелося замкнути їх під замок, — буркнув Брант.

Він скинув мокре наскрізь пальто. З одного боку воно тріснуло по шву. Одна холоша на коліні теж мала дірку.

Помешкання було сплановане так само, як у Елли Гансен. Брант пішов просто до ванної кімнати і змив кров з обличчя та з рук. Ліва щока напухла й почала вже сипіти.

Оса пішла за ним і стала б дверях, спершись на одвірок.

— Який же ти брудний, — мовила вона. — Шкода, що нам не дали потанцювати. Ти схожий на Бельмондо. Аби ти знав, як він мені подобається!

У малій кімнатці було дуже тепло. Вони забули вимкнути лампу над ліжком. Ерант прокинувся від того, що в нього затерпла рука. Він спробував витягти її. Оса сіла, закліпала очима і втупилась у нього.

— Котра година? — пошепки запитала вона.

— Пів на четверту.

Вона вимкнула світло і знов лягла в його обійми.

— О господи, як уже пізно. Але мені гарно з тобою. Багато краще, ніж десь бавити час із приятелькою.

Брант нічого не відповів.

— Ти прийшов не задля цього, я добре знаю. Якби ти не знайшов мене, я б сама пішла до тебе, до тебе й до того товстого. Але так приємніше, правда?

Темна тиха ніч. Можна лежати і вгадувати далекий шум моря.

— Я вірю, що ви знайдете винного. Мусите знайти. Елла була така мила. Для мене вона була і матір'ю, і сестрою, і товаришкою. Коли я два роки тему приїхала сюди, то була чиста і наївна. Не віриш, га? Але це правда. Безглуздо бути дівчиною в такій глушині. Я не інтелектуалка, не читаю і таке інше. Я люблю робити те, що мене розважає, танцювати, наприклад. Але тут вибір невеликий. Ти сам міг пересвідчитися, які вони. Освічені мають свою компанію. Елла багато всього навчила мене. Ми разом бавили час, якщо я не йшла до міста або в неї не було гостей. Вона сама не захотіла виходити заміж. Не тому, що… Зовсім ні! Багато хто… Карл Якобсен не раз до неї сватався. Вони майже подночас приїхали сюди, ходили разом на концерти, могли сидіти й годинами розмовляти. Як на мене, то були нудотні розмові!. Та Елла казала, що він цікавий чоловік. Тільки не такий, щоб… Багатьом подобалося бувати в неї. Не таким, як ті хлопці, яких ти бачив увечері. А освіченим, тим, що високої думки про себе. — Оса голосно засміялася. — Ми не раз реготали, як вона розповідала про них. Чоловіки дуже люблять величатися, і це в них найсмішніше. Та однаково вони їй подобалися такі, кожен по-своєму. Той її хлопець — не якийсь прикрий