Пристань Ескулапа - Едмунд Нізюрський

— Розвеселила мене ця розмова.

— Розвеселила?

Задоволений Журка засвистів. Я ще ніколи не бачив його в такому настрої.

— Так от, Павле, незабаром слідство закінчиться. Цей день був вирішальний.

— У тебе є конкретні підозри?

— Здається, є.

— На другий день слідства? Чи не зарано це?

— Для нашого добропорядного Каєтана Трепки, безумовно, скоро. Як я встиг помітити, наш старший колега все ще перебуває в стані дрімоти. Бідолаха справляє таке враження, ніби чекає, що розв'язання загадки присниться йому.

Це неприємно мене вразило.

— Ти недооцінюєш Трепки. Не розумієш його методу.

— Можливо… — Журка зручно витягнувся на ліжку і закурив цигарку. — Мене не цікавлять теоретичні досліди. Я практик. І знання мої викарбувані ось тут… — він розстебнув на грудях сорочку і показав мені жахливий шрам. — Я платив за свої помилки, Павле, але наука пішла на користь. І цей досвід говорить мені: дивись насамперед на конструкцію. Не вір самому собі, вір тільки фактам. Кожен злочинець, навіть дуже примітивний, завжди якось конструює свій злочин. Конструює по-своєму, тим способом, який властивий тільки йому. Одні ліплять простенькі хатки, інші заводять пишні будівлі в готичному стилі. Кожен будує не так, як усі інші.

Я зацікавлено дивився на Журку.

— В школі нас навчають ремеслу, — говорив він далі, — але якщо хочеш досягнути чогось більшого в нашій праці, то треба розірвати пута ремесла. Необхідно виробити власний стиль… Ні, для цього не треба займатись спогляданням, як наш Трепка. Для цього треба вміти користуватись індукцією і синтезом. Треба зібрати разом усі факти і добре придивитися до них у цілому. Тому, опинившись перед злочином, я насамперед запитую сам себе, яка його конструкція. Тут нам трапилася конструкція смілива і разом з тим точна, обміркована холодним, звиклим до наукової точності розумом. Тепер я дивлюсь на цю конструкцію, і переді мною поступово починає вирисовуватись образ її творця.

— Хто? — запитав я нетерпляче. Журка посміхнувся.

— Хтось, хто бачив у той перший вечір, що Міхал Касіца після вечері дивився по телевізору шумливий репортаж про мотокрос; хтось такий точний, що не забув замкнути ті двері в «Ізоляторі»; хтось, хто намовив Йонаша дати Містралю снотворний порошок; хтось, хто мав ключ від шафки з отрутами; хтось, хто заходив після вечері в лабораторію, і, нарешті, хтось настільки хитрий, що, приступаючи до своїх починань, уже дбав про димову завісу.

— Димову завісу? — здивувався я. — Що ти маєш на увазі?

— Ряд випадків, які повинні були відвернути нашу увагу від справжнього винуватця. Злочинець — людина твереза, серйозна і точна, тому й хотів створити враження, що він шалений, дурний і смішний. З цією метою він організовує той перший безглуздий замах, а потім передає нам дивну поштову посилку. Але ось виникають непередбачені ускладнення. Попереджений Трепкою, Містраль не хоче приймати порошок. Злочинець на порозі провалу. Він хоче повернути порошок назад, але зазнає фіаско, бо порошок лишився в кімнаті Містраля. Тим часом Мацьошек довідується, що «Пристань» під наглядом, і сповіщає про це вбивцю. Нерви злочинця не витримують, і він під вигаданим приводом іде в місто.

Вражений до глибини душі, я мовчки слухав, а потім видавив:

— Іполите, що ти мелеш? Невже ти маєш на увазі професора Касіцу?

Журка переможно посміхнувся.

— От бачиш. Ти повинен був сам назвати це прізвище. І правильно назвав. Воно, і тільки воно, підходить під невідоме в нашому рівнянні.

— Але ж це безглуздя, Іполите! Подумай: директор інституту?!

Журка посміхнувся, не приховуючи зневажливої поблажливості.

— Тебе засліплює його авторитетне становище. Добре, що на мене ніякий авторитет посади чи прізвища не впливає. Кожен може вчинити злочин, особливо тоді, коли для цього є якийсь мотив.

— Мотив? — Я подумав, що Журка збожеволів.

— Який же мотив може бути в Касіци?

— Дуже цікавий, Павле. Пам'ятаєш казку про Золушку? Золушку зненавиділа її невродлива сестра, яку не запросили на бал. А тут мова йде про бал, так би мовити, інтелектуальний, а роль некрасивої сестри виконує, звичайно, Касіца.

Уяви собі двох учених. Один — здібний, бере активну участь у науковому житті, другий — посередність, нуль у науці; один — творець, другий — адміністратор; один — ображений, позбавлений становища, яке б відповідало його здібностям, а другому протегують, він користується пошаною і владою.

Не будь наївний — це нездорова обстановка… Класична ситуація Золушки. Ці люди повинні були ненавидіти один одного.

Касіца заздрив Містралю, його науковим успіхам, а Містраль, навпаки, заздрив становищу Касіци. Але насправді становище Касіци було поганеньке. В свій час ця людина раптом піднялася надто високо, але не через свої наукові заслуги. Порівняно з своїми справді талановитими і заслуженими колегами він мав багато недоліків. Тому й почував себе непевно. Боявся, що Містраль займе колись його місце.

Безумовно, він намагався зрівнятися з Містралем у наукових успіхах. Але різні конгреси, делегації, з'їзди, обов'язки адміністратора — словом, уся парадна сторона життя — займали стільки часу, що з його здібностями наздогнати Містраля нічого було й думати. Він став людиною-вивіскою. «Касіца, — говорили про нього, — це той, що від імені гематологів».

Але рік тому становище почало змінюватись. Почулись голоси, і навіть з'явилися газетні статті, як та в «Жицю Варшави», що критикували становище в інституті. Містраля реабілітували, мало того, про нього почали говорити як про скромного героя науки. Його наукові праці мають бути опубліковані. Дедалі частіше згадується ім'я Містраля, як людини, що має очолити інститут.

З другого боку, Касіца стає козлом відпущення. Його називають великим інквізитором польської науки, у ньому вбачають уособлення зла, яке гнобить медичний світ, причину застою і косності в гематології. І сам Касіца гірко переживає, відчуває себе ошуканим, свого роду непридатним уже знаряддям, яке використали не за призначенням, зіпсували і викинули.

Зрозумій його становище. Ця людина втратила популярність і повагу, його адміністративна сила похитнулась, а наукових досягнень у нього