Багряні ріки - Жан-Крістоф Гранже

— Невідомо. Але сліди кровотечі, які я виявив у цьому місці, можуть свідчити якраз про протилежне: Кайюа на той час був іще живий.

По цих словах запала тиша. Барн зробився мертвотно-блідим, Жуано заціпенів від жаху.

— А потім? — запитав Ньєман, щоб розірвати обійми страху, які щосекунди стискалися дедалі міцніше.

— Пізніше, коли жертва була вже мертва, убивця наповнив орбіти водою. Мабуть, річковою. Потім обережно затулив повіки. Ось чому очі були заплющені й опуклі, наче ніхто їх не вирізав.

— Повернімося ще до видалення очей. Як ви гадаєте, убивця володів якимись хірургічними навичками?

— Ні. Або якщо й володів, то в дуже загальних рисах. Я сказав би, що тут, як і під час інших тортур, він діяв просто старанно.

— Яке знаряддя він використовував? Те саме, яким завдав усіх цих ран?

— Принаймні такого самого типу.

— Якого?

— Знаряддя фабричного виробництва. Приміром, канцелярський ніж.

Ньєман підійшов і став перед медиком.

— Це все, що ви можете нам розповісти? Більше жодних слідів? Жодних вказівок на місце злочину?

— На жаль, жодних. Перед тим як запхнути труп в ущелину, його ретельно обмили. І тому він нічого не може нам сказати про місце вбивства. Тим паче про особу вбивці. Можна лише припускати, що йдеться про чоловіка сильного і вправного. Це й усе.

— Цього мало, — пробурчав Ньєман.

Кост якусь хвилю помовчав, а потім, глянувши у звіт, сказав:

— Є ще одна деталь, про яку я не згадав… Щоправда, вона прямо не стосується вбивства.

Комісар нашорошив вуха.

— Що саме?

— У Ремі Кайюа не було відбитків пальців.

— Як це?

— Шкіра на пальцях у нього була така з’їжена, що не лишилося жодних папілярних ліній. Можливо, це наслідок опіку. Але дуже давнього.

Ньєман кинув погляд на Барна, але той тільки вигнув брови на знак, що йому про це нічого не відомо.

— Гаразд, перевіримо, — мовив комісар понуро.

Він підійшов до медика впритул, так, що аж торкнувся його куртки.

— А що особисто ви думаєте про це вбивство? Як ви його відчуваєте? Що вам підказує ваше лікарське чуття щодо цих тортур?

Кост зняв окуляри і взявся масувати повіки. Коли скельця знову були на своєму місці, очі його здавалися яснішими, немовби він промив їх. Голос медика теж став твердішим.

— Убивця дотримувався якогось темного ритуалу. Ритуалу, який мав закінчитися саме так: тіло в позі ембріона, засунуте в западину між скелями. Скидається на те, що вбивця все ретельно обміркував і чітко виконав задумане. А видалення очей, схоже, мало бути чи не найважливішою частиною цього ритуалу. І ще вода. Ця вода під повіками, замість очей. Убивця немовби хотів промити очниці, очистити їх. Зараз ми проводимо аналіз цієї води. Про всяк випадок. Можливо, знайдемо щось… якісь незвичайні хімічні показники.

Ньєман відсторонено кивнув на останні слова судового медика. Кост говорив про очисну роль води. Комісар, відтоді як побував біля маленького озерця, теж думав про катарсис, умиротворення. Вони з патологоанатомом обоє прийшли до того самого висновку. Там, над озером, убивця хотів змити якийсь бруд — можливо, просто очиститися від свого злочину?

Спливали хвилини. Ніхто не наважувався поворухнутись. Нарешті Ньєман, відчиняючи двері аудиторії, пробурмотів:

— До роботи. Не гаймо часу. Я не знаю, у чому мав зізнатися Ремі Кайюа, і лише сподіваюся, що це не потягне за собою нові смерті.

12

Ньєман і Жуано знову вирушили до бібліотеки. Перед тим як увійти, комісар скинув поглядом на свого молодшого колегу: обличчя лейтенанта було перекривлене. Ньєман, віддихуючись, наче легкоатлет, поплескав його по спині. Юний Ерік відповів йому кволою усмішкою.

Двоє чоловіків зайшли до просторої зали книгозбірні. Там на них чекало дивовижне видовище. Два офіцери кримінальної поліції з понурими мінами, а також ціла ватага простих правоохоронців без кітелів були цілковито занурені в ретельне дослідження бібліотечних фондів. Перед ними стосами — ба навіть колонами — вишикувалися сотні книжок. Спантеличений Жуано запитав:

— Що це все таке?

Один із офіцерів йому відповів:

— Та що… Робимо, що наказали… Шукаємо всі книжки, де мовиться про зло, релігійні обряди й…

Жуано краєм ока глянув на Ньємана. Того такий безлад у розслідуванні, здавалося, вразив аж до серця. Комісар загорлав до криміналіста:

— Але ж вам було наказано працювати з комп’ютером! А не ритися на полицях!

— Ми запустили в комп’ютері пошук за назвою і темою. А тепер переглядаємо книжки, шукаємо якихось указівок, якихось подібностей із цим убивством…

— Ви радилися з інтернами? — урвав його Ньєман.

Офіцер досадливо скривився.

— Це ж філософи. Узялися з нами дискутувати. Перший пояснив, що зло — це обивательське поняття і його треба розглядати із соціального чи навіть марксистського погляду. На цього ми махнули рукою. Другий торочив щось про межу та її подолання, про те, що ця межа — у наших головах… що наша свідомість постійно сперечається з верховним цензором… Словом, нічогісінько ми не допетрали. Третій узявся читати лекцію про абсолют і пошуки неможливого… Щось про містичний досвід, який може втілитися в прагненнях як до зла, так і до добра. Тож… Я… У цьому всьому сам чорт ногу зломить, чесне слово, лейтенанте…

Ньєман вибухнув реготом.

— Казав я тобі, — віддихавшись, кинув він до Жуано, — мудрагелів треба остерігатися!

Потім звернувся до приголомшеного криміналіста:

— Шукайте далі. До ключових слів «зло», «насильство», «тортури», «ритуал» додайте ще «вода», «очі», «чистота». Гляньте в комп’ютері. І найголовніше — знайдіть там імена студентів, які брали ці книжки, працювали над цими темами, наприклад писали дисертацію. Хто сидить за центральним комп’ютером?

Кремезний, присадкуватий хлопчина, розминаючи плечі, відказав:

— Я, комісаре.

— Що ще ви знайшли у файлах Кайюа?

— Списки попсутих книжок, нові замовлення тощо. Списки студентів, що приходили працювати в читальному залі, та їхні місця.

— Їхні місця?

— Атож. До обов’язків Кайюа належало призначати їм місця он там. — Кивком голови лейтенант показав на засклені кабінки. — Він записував у комп’ютер, хто де сидить.

— Ви не знайшли його дисертації?

— Знайшов. Тисяча сторінок про античність і цю… як її… — Він кинув оком на аркуш паперу, на якому було щось нашкрябано. — Про Олімпію. Там розповідається про перші Олімпійські ігри й усякі священні ритуали довкола того всього… Та ще нудь, скажу я вам.

— Роздрукуйте й прочитайте.

— Га?!

Ньєман насмішкувато додав:

— По діагоналі, звісно.

Хлопчина мав розгублений вигляд, та комісар не відступався від нього:

— Щось іще було в компі? Відеоігри, електронні листи?

Поліціянт заперечно похитав головою. Ньєман не здивувався. Він здогадувався, що Кайюа жив тільки книжками. Сумлінний бібліотекар, який дозволяв собі