Багряні ріки - Жан-Крістоф Гранже

Араб позадкував до виходу, прихопивши по дорозі свій «Ґлок».

Сівши в машину, Карім рвонув із місця, наче ураган, і зупинився за кілька кілометрів у якомусь ліску, щоб охолонути й зібрати думки докупи. Отже, до гробівця залізли перед другою годиною ночі. Зловмисників було двоє, і вони втекли — можливо — на машині східноєвропейської марки. Він поглянув на годинник: часу, щоб викласти все це на папері, лишалося обмаль. Розслідування тепер набере обертів. Треба буде видати орієнтування, перевірити свідоцтва про реєстрацію автомобілів, допитати людей, що живуть уздовж дороги D143…

Але Карімові думки вже були деінде. Він виконав своє завдання. Крозьє повинен тепер дати йому свободу дій. І він тепер зможе провадити слідство на свій лад: наприклад, довідатися все про хлопчика, який помер у 1982 році.

III

11

«…Огляд передньої поверхні грудної клітки виявив довгі повздовжні рани, завдані, найпевніше, якимось гострим знаряддям. Також схожі порізи тим самим знаряддям знайдено на плечах, передпліччях…»

Судовий медик мав на собі пом’ятий камуфляжний костюм і маленькі окуляри. Звали його Марк Кост. Це був молодий чоловік із гострими рисами обличчя й тьмяними очима. Він із першого погляду сподобався Ньєманові, що побачив у патологоанатомі захопленого своєю справою фахівця, справжнього розслідувача, якому ще, можливо, бракувало досвіду, але який надолужував запалом. Медик читав свій висновок монотонним голосом.

«…Численні опіки на торсі, плечах, боках, руках. Ми нарахували близько двадцяти п’яти таких слідів, більшість із них накладаються на описані раніше порізи…»

— Тобто? — перервав його Ньєман.

Медик несміло глянув на нього поверх окулярів.

— Я думаю, убивця припалював рани. Скидається на те, що він бризкав на порізи невеликою кількістю займистої речовини, а потім підпалював. Я сказав би, що він застосовував якийсь аерозоль, наприклад «Керхер».

Ньєман знову пройшовся по аудиторії для практичних робіт, де він улаштував свою штаб-квартиру, на другому поверсі факультету психології та соціології. Саме в цьому тихому місці він захотів зустрітися із судмедекспертом. Капітан Барн і лейтенант Жуано з виглядом слухняних студентів також сиділи тут.

— Прошу, далі, — сказав Ньєман.

«…Також ми констатували численні гематоми, набряки й переломи. На самому лише торсі ми виявили вісімнадцять гематом. Чотири ребра зламано. Роздроблено обидві ключиці. Розтрощено три пальці на лівій руці й два на правій. Геніталії набрали темно-синього кольору внаслідок ударів.

Знаряддя, що застосовувалося, — це, найпевніше, залізний або свинцевий прут завтовшки приблизно сім сантиметрів. Певна річ, важливо відрізнити ці пошкодження від тих, що могли з’явитися внаслідок транспортування тіла і його «вкладення» в ущелину, але посмертні синці поводять себе інакше…»

Ньєман скинув коротким поглядом на присутніх: очі нажахані, на скронях зблискують краплини поту.

«…Щодо верхньої частини тіла. Обличчя ушкоджень не зазнало. На потилиці видимих синців немає…»

— Жертву не били по обличчю? — перепитав комісар.

— Ні. Здається навіть, що вбивця намагався його не торкатися.

Кост опустив очі у свою доповідь, маючи намір читати далі, але Ньєман знову зупинив його:

— Зачекайте. У вас там, мабуть, іще багато?

Медик нервово закліпав і став гортати свій звіт.

— Ще кілька сторінок…

— Гаразд. Ми це все дочитаємо пізніше, кожен окремо. Назвіть нам краще причину смерті. Жертва померла внаслідок завданих їй ран?

— Ні. Цього чоловіка було задушено. У цьому немає жодних сумнівів. Задушено металевим дротом діаметром приблизно два міліметри. Я сказав би, що це може бути велосипедний гальмівний тросик, струна фортепіано, щось такого ґатунку. Дріт урізався в тіло на відрізку завдовжки п’ятнадцять сантиметрів, розтрощив голосову щілину, розірвав м’язи гортані й перетнув сонну артерію, викликавши кровотечу.

— Коли настала смерть?

— Тяжко сказати через таку покарлючену позу тіла. Уся ця гімнастика порушила процес трупного задубіння і…

— Хоча б приблизно.

— Я сказав би… наприкінці дня суботи, між восьмою і дванадцятою годинами вечора.

— Отже, убивця напав на Кайюа, коли той уже вертався зі свого походу?

— Не конче. Як на мене, катування могло тривати довго. Я радше думаю, що Кайюа схопили вранці й мордували протягом цілого дня.

— Як гадаєте, жертва чинила спротив?

— Не можу сказати, зважаючи на численні рани. Певним є лише одне: чоловіка не оглушили. Він був зв’язаний і притомний протягом усього сеансу тортур: про це свідчать сліди від мотузок на зап’ястках і передпліччях. З іншого боку, на жертві немає жодних слідів від кляпа, а отже — її кат не боявся, що хтось може почути крики.

Ньєман присів на підвіконня.

— А що ви скажете про самі тортури? Це справа рук професіонала?

— Що ви маєте на увазі?

— Це можуть бути якісь відомі методи, що використовуються, наприклад, військовими?

— Я не фахівець у цій галузі, але ні, гадаю, що ні. Натомість я сказав би, що це вчинив якийсь… шаленець. Божевільний, який хотів дістати правдиві відповіді на свої запитання.

— Чому ви так гадаєте?

— Убивця прагнув змусити Кайюа заговорити. І Кайюа заговорив.

— Звідки знаєте?

Кост скромно стенув плечима. Попри те, що в приміщенні було жарко, він так і не скинув куртки.

— Якби вбивця катував Ремі Кайюа лише для власного задоволення, то довів би тортури до кінця. А він, як я вже сказав, убив свою жертву іншим способом. Задушив дротом.

— Сліди сексуального насильства?

— Жодних. Убивця вочевидь не сексуальний маніак.

Ньєман пройшовся перед партами, намагаючись уявити собі чудовисько, здатне завдати людині такої муки. Він силкувався побачити всю сцену як сторонній спостерігач, але марно. Він не бачив нічого. Ні постаті, ні обличчя. Тоді комісар став думати про чоловіка, якому довелося зазнати таких мук, про те, що він міг бачити, потрапивши в пастку між смертю і стражданнями. Перед Ньємановими очима замерехтіли хижі рухи, заблимали коричневі, жовті, червоні плями. Град ударів, нестерпний біль, вогонь, кров. Про що Кайюа думав у останні хвилини перед смертю? Ньєман чітко й голосно промовив:

— Розкажіть нам про очі.

— Про очі?

Це Барн перепитав. Від здивування голос його зірвався. Ньєман сподобив його відповіддю:

— Атож, про очі. Я помітив це ще в лікарні. Убивця вирізав жертві очі, а порожні очниці, схоже, заповнив водою…

— Саме так, — підтвердив Кост.

— Розповідайте з початку, — звелів йому Ньєман.

Медик заглибився в свої нотатки.

— Убивця підняв жертві повіки, просунув під них гостре знаряддя, перетнув окорухові м’язи й зоровий нерв, а потім витягнув очні яблука. Після цього ретельно вичистив очні ямки, вишкріб аж до кістки.

— Під час цього всього жертва була