Діви ночі - Юрій Павлович Винничук
— О, це така сволота! Я б його… — вона аж скреготнула зубами, а потім зацокотіла ними по келиху, випиваючи своє вино.
— Чого він тебе закрив?
— Чого? Дуже просто. Хоче, щоб я на ніч зосталася. Я вже одну ніч із ним провела. Більше не можу. Що я скажу чоловікові?
— О, то в тебе ще й чоловік?
— А чого ти дивуєшся? Чому в мене не може бути чоловіка?
— При твоїй професії?
— При якій такій моїй професії? Що ти знаєш про мою професію? Може, ти думаєш, що я проститутка? Так?
— Ну, вибач, якщо я помилився.
— Я секретарка. Розумієш? Нормальна радянська секретарка. Мій чоловік у відрядженні. Сьогодні по обіді приїде. Ти уявляєш, що мене чекає?.. А цей мене просто тероризує! Силоміць забрав учора з роботи і завіз аж сюди, до чорта на роги.
— Як називається ця місцевість?
— Що? — здивовано подивилася Віра. — То ти навіть не знаєш, де… Якого ж ти біса голову морочиш? Хто ти такий?
— Це ти мені морочиш. А я тут службово.
— Службово?! І не знаєш, де ти?
— Мене привезли в автобусі із заштореними вікнами.
— А-а, то ти бармен? Чи кухар? — у ці слова вона вилила усю свою зневагу до мене.
— Мушу тебе розчарувати. Ні те, ні друге. Я привіз дівчаток для розваги. І то не таких, як ти, секретуточок, а…
— Заткайся! Негайно мене звідси випусти! Як не випустиш, я все розкажу Додикові!
— Якому ще Додикові?
— А цьому самому, якого ти теж боїшся! Таке у нього прізвисько. Але я його ще й не так називаю. І він мені все вибачає. Усе на світі… Бо знає, що спати він може тільки зі мною. Тільки зі мною! Ніхто його більше не стерпить! Він же з дефектом! — і несподівано розсміялася, та так істерично, що я мусив їй ще налити. — У нас із ним дуже специфічні стосунки: ха-ха-ха! А тому він мене обожнює. А я його ненавиджу. Він мене всюди переслідує! Я уже хотіла звільнитися з роботи, щоб його більше не бачити… Не звільнили. Якийсь жах. Ще й погрожує, що мій чоловік буде мати неприємності. А в нього така робота, що… взагалі, чого я тобі все це розповідаю?… Ти ж все одно нічим не зарадиш. А може, й не кращий за Додика… Слухай, дам тобі сотню! Хочеш? Уже даю. Випусти!
— Ні.
— Ну й дурень!
— Ну, що ж, тоді я пішов.
— Ну й шуруй, жлоб! А я все йому розповім!.. І як ти до мене приставав! А він знаєш, який ревнивий? Він тебе заб’є! Краще мене випусти! Або тікаймо разом!.. Ти ж бачив його — він на все здатний.
— Дякую, що попередила, але я таки замкну тебе. А ти десь так за годину відчини вікно і почни верещати, як недорізана. Я підмовлю своїх дівчат, щоб вони зчинили паніку. Мовляв, куди вони потрапили, що це за крики і т. д. Микола буде тебе заспокоювати. А ти йому скажи, що будеш кричати і тоді, коли гості прийдуть, якщо він не вмовить Додика випустити тебе.
— Тоді мене Додик затягне в таку кімнату, звідки вже ніхто не почує.
— Не затягне. Дівчата застрайкують і не сядуть за столи, доки не переконаються, що тебе випущено… Усе цілком правдоподібно. Адже вони будуть переживати, аби й з ними хтось такого не встругнув.
— Це для тебе правдоподібно, але не для Додика… Ну що ж, добре. Твій план, може, й не такий поганий. Якщо він удасться, сотня твоя.
Я знову замкнув її, поклав ключі на місце і спустився в хол.
Кухня була в лівому крилі у велетенській залі, викладеній блідо-рожевою плиткою. Працювала, очевидно, чудова вентиляція, бо я не відчув ані густої вологої пари, ані спекотливого задушливого повітря. Посередині стояла широка плита, на якій шкварчало й шипіло, збігало і клекотіло. При стінах біліли столи. Четверо кухарів при моїй появі, мов за командою завмерли, ніби чекаючи розпорядження.
— Продовжуйте! — крикнув я недбало, та коли не помітив жодної з їхнього боку реакції, збагнув, що пальнув дурницю. Адже ж звернувся до них по-українському. — Прадалжайтє, прадалжайтє, — виправився я одразу і тут таки наочно переконався, как «велик и могуч русский язык», бо кухарі знову заметушилися, забігали, а баняки обізвалися дружним дзеленчанням покришок.
Мій вигляд упав на кусень ватману, на якому красувався напис: «Меню торжественного обеда 11 июля 1978 года»:
Соусы:
с ветчиной, каперсами и шампиньонами
соус из белого вина
грибной
Бутерброды:
с красной икрой
с черной икрой
с ветчиной
горячие с грибами
Салаты:
из сельдерея, яблок и орехов
из крабов из дичи и спаржи
зелень
Закуски:
помидоры, фаршированные печенью трески
огурцы с крабовой начинкой
севрюга копченая
балык осетровый
судак под маринадом
форель заливная
устрицы в тесте, жареные
раки вареные
поросенок с хреном
ассорти мясное
сёмга
форель
осетр заливной
лосось
Первые блюда:
солянка из дичи
борщ с копченым гусем
бульон из перепелок
уха рыбная
Вторые блюда:
щука фаршированная
заяц в сметане с яблоками
мозги в соусе
перепелки фаршированные
жаркое из оленя
утки дикие копченые
антрекот
ростбиф
зразы
Коктейли:
«Охотничий», «Ереван», «Игристый», «Абрау-каберне»
Вина:
«Кахетинское белое», «Цоликаури», «Черный доктор», «Нежность», «Киндзмареули», «Хванчкара», «Чхавери», «Токай», «Шампанское», «Малага», «Мартини», «Чинзано», «Бадель-вермут»
Крепкие напитки:
коньяки, водка, ром, джин, виски, текила, пиво чешское
Десерт:
Торт апельсиновый, торт ореховый, торт-бизэ, сырник лимонный
Пирог яблочный, пирог вишневый, пирог абрикосовый
Кофе, чай
Забігаючи наперед, скажу, що пізніше я це меню поцупив собі на згадку. А зараз мовчки пускав слину і думав, чи не скидатимуся скоро на того Буріданового віслюка, який розгубився перед двома копицями сіна, не знаючи, з котрої почати, та так і зостався голодним. Мене чекатимуть десятки копиць із панського столу.
— Фіу-фіть! — почулося за спиною.
Я озирнувся — це одна з дівчат зачудувалася, як і я, «торжественным обедом». То була висока струнка панна з довгим попелястим волоссям. Сказати, що вона була вродлива, це не сказати нічого. Вона була така гарна, що я проковтнув разом зі слиною увесь словниковий запас. Таких на вулиці не побачиш. Її великі карі очі всміхалися до мене, а в їхніх глибинах грали бісики. Як я не помітив її раніше?
— Як ти сюди потрапила? — врешті видушив я з себе.
— А ти? — відказала вона, сміючись.
— Я маю спостерігати за ними. Щоб усе було в порядку.
— А-а… А я просто гуляю. Дивлюся — двері, от і зайшла.
— І багато вас
