Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1 - Оксана Іванівна Думанська

Генріх Альбертшулле палко захищав неповнолітнього злочинця, що зняв з душі тяжкий гріх каяттям, і його виправдали.

Юрась запідозрив в цих подіях щось штучно підлаштоване, та не мав часу на роздуми: практичний маляр на прізвище Бесядецький вже випробував свій авторський спосіб фальшування грошей. Він фотографував банкноту при сильному світлі, переносив її на цинкову плиту і робив кліше з допомогою спеціальної хімічної речовини. Сто п'ятдесят сотень п'ятизлотових купюр готові влитися в грошовий обіг!

Маґдебурко із двома аґентами поспішав упіймати Бесядецького на гарячому. Раптом його око вихопило в натовпі високого молодика. Біля нього стояла Беата Гробовецька та... Оскар. «Ґеньо Кендзьорівський! — промайнула думка. — Таки повернувся! Певно, знає, що Адам вже не жиє...» В цей час до них підійшли Рахлєвич і Альбертшулле. Гробовецький взявся за капелюха — на правій руці зблиснув золотий перстень. «Ага, — зауважив Юрась, — непогана вибухова суміш: варто постежити за цими панами». Та Бесядецький міг зникнути зі своїми «грошима»! А ці нікуди не подінуться.

Увечері Стасьо Крузенштарн, студент-медик з Відня, зустрів на двірці Еву, а за годину поважна подружня пара разом із повнолітніми дітьми рушила потягом до Парижа.

Коли Юрась Маґдебурко підійшов до дверей камениці на Личаківській, йому відчинила служниця.

— Пани відбули в Закопане...

Стежні листи на Фрідріха Степпера та його молодого спільника лежали без руху.

 им часом у Стрию військовий лікар Юліян Негребецький йшов до шлюбу з Цецилією Степковською, яка крутила носом майже два роки, перш ніж погодитися на втрату цноти. Коли молоді під'їхали до костелу, там на них чекала чималенька юрма: усі колишні коханки лікаря, навіть зі своїми батьками та нешлюбними дітьми Юліяна. Почулися погрози, викрикнуті верескливими голосами. Негребецький, наречена та вся рідня так і сиділи у фіякрах. Ксьонз вийшов з костелу і оголосив, що вінчання не відбудеться. При цьому не дуже ґречно виштовхував свою паству за браму. Фіякри рушили — юрма розповзлася на сусідні вулиці.

Минула година — і через бічні двері молодих допустили в захристіє... Поспішний обряд тривав кільканадцять хвилин. Та коли пошлюблені вийшли з костьолу, — їх зустріла зневажена юрма, і на голови полетіло дрібне каміння, присмачене прокльонами.

Негребецький зрозумів, що життя йому в Стрию не буде, тому з нервами пережив щоденні докори Цецилії і виблаґав її переїхати в Бруховичі, на свою занедбану тиху віллу. Сам поїхав першим, щоб відмовити винаймачам, які наперед йому заплатили сто злотих.

Найбільше його муляло, що доведеться повертати гроші. А він розраховував навідатися в казино і поставити їх на фарт!

На віллі було тихо й порожньо. В покоях не лишилося й сліду від перебування сторонніх людей. Значить, вони вибралися раніше? Чи втікали від когось?

Юліян не сильно переймався — двадцять п'ятизлотників шелестіли в кишені, викликаючи бажання пришвидшити час, щоб подвоїти чи потроїти... Він був певен, що після тої сільської авантури, яку він витримав у Стрию, колесо фортуни зробить необхідний оберт на його користь.

Під казино крутилося двоє аґентів, та Негребецькому було смішно спостерігати, як вони мало не зазирали в обличчя кожному, хто підходив до дверей.

— Ви не на мене чекаєте? — їдко запитався він, відчувши неабияку перевагу над цією службовою комашнею.

Аґенти похнюпилися та відійшли. Швейцар відчинив Юліянові — і той ступив на килим.

... Опівночі п'яний, як чіп, Юліян зупинив візника і благав його відвезти в Бруховичі — в борг. В цей час до нього підкотилися ті самі аґенти.

— Ви не на нас чекаєте, пане?

... Нишпорка Юрась Маґдебурко хоч і упіймав Бесядецького, та плоди його невтомної праці встигли потішити окремих пестунчиків долі.

— Звідки у вас фальшиві банкноти?

— У мене винаймали віллу і заплатили...

— Хто винаймав?

— Чоловік — такий пристійний. Приїхав із Відня, чекав на свого сина — той прибув пізніше. Я його не бачив...

— Цей чоловік?

І Маґдебурко поклав перед Юліяном фото Бесядецького.

— Ні, не він.

— Тоді опишіть його: які прикмети, в що вбраний, скільки має літ. Ви лікар — людина спостережлива!

Цей комплімент заспокоїв Негребецького.

— Років п'ятдесяти, гадаю. Волосся чорне, сиве на скронях. Ніс... злегка розплюснутий. Губи ніби припухлі. Одяг — дорогий. На зріст високий. Має звичку примружувати очі, коли говорить. Золотий перстень на правій руці.

«Невже Гробовецький? Що він має спільного з фальшивинками? Треба йому того клопоту на старість?!»

— А зараз де той винаймач?

— Не знаю. Він заплатив наперед...