Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1 - Оксана Іванівна Думанська

— Так не може бути! Якщо він шахрай — мусить відповісти, — повчально промовив Юрась.

— Знайдіть його і засадіть, а я потім з ним домовлюся, — правила своє жінка.

Вже наступного дня Юрась вистежив Яцька Яндзу з вулиці Ґавзнера. Це він мав звичку являтися зненацька до осамотілих кобіт і так само зненацька зникати.

Але такі справи не вдовольняли шанувальника Пінкертона. Вони, можливо, були цікаві як зразки психології поведінки злочинця та жертви, але в них не було нашарування фактів, з-під яких Юрась би викопав істину з азартом правдивого мисливця.

Саме тоді у місті з'явилася Анеля Матичинська і замешкала в «Жоржі». Ось коли Юрась Маґдебурко зрозумів, що то значить — жіноча врода! Він побачив її вперше в авті і за звичкою мало не записав числа: 7977. Потім схаменувся. Того ж дня, вистежуючи професора політехніки Болєслава Пайкарта (одночасно урядовця спілки «Бруховичі» та управителя фабрики дахівок і штучного каміння Банку Гіпотечного), він зайшов у данцінг «Casino de Paris» — на екзотичну танцювальну виставу у виконанні мурина і польки. Анеля сиділа у другому ряду, осяваючи своїми діамантами усю залю. Її попелясте волосся було вкладене на голові так, як в старовину причісували іспанських інфант. Розкішні плечі, гордо піднята голова, порцелянове лице з м'яко заокругленими темними бровами, блакитні очі і пишні вуста, підмальовані вишнево — все це не давало Юрасеві найменшого шансу. Та він про нього й не думав, а милувався об'єктом обожнення.

Болєслав Пайкарт, чоловічок років п'ятдесяти, сидів праворуч Анелі. І це дратувало Юрася, бо мимохіть закрадалися підозри, що то не випадково. Принаймні, у сліпий збіг Маґдебуркові хотілося вірити всіма своїми сердечними порухами. І він повірив, бо Пайкарт не добув до кінця вистави, вийшов із зали і гукнув візника. Юрась знав, що далі вілли «Qwo wadis»[37] у Бруховичах його підозрюваний не поїде, тому став неподалік виходу, очікуючи на веселу й задоволену публіку.

Анеля вийшла серед перших — за нею чоловік у військовому однострої. Юрась опустив очі на бруківку...

Минув тиждень. За цей час нишпорка уже був певен, що саме Пайкарт продає на чорній біржі стодоларові банкноти, які видруковує у своїй лабораторії, добре обладнаній електричними приладами, мідними пластинами і найновішими фотоапаратами. Юрась не мав часу на проходи, щоб десь випадково зустріти Анелю, і його порив стих, як стихає вітер, зачепившись за крони дерев.

Ще кілька днів — і під час обшуку на віллі Пайкарт змушений був зізнатися у своїх оборудках. Дві валізи з фальшивими банкнотами очікували на кур'єра. Він незабаром з'явився — чоловік у військовому однострої. У внутрішній кишені мундира лежали два паспорти, з яких стало зрозуміло, що Анеля та Збіґнєв Матичинські, мешканці Варшави...

«Вона до цього не має ніякого дочиніння, — переконував сам себе Маґдебурко, змучений безсонням. — Така красуня! Вони просто ховаються за неї, як за завісу. Бідна жінка!»

«Бідна жінка»(за новим паспортом — Ізабеля Машитинська) тим часом утікала зі Львова до своєї молодшої сестри Еви в Дебрецен. А Болєслав Пайкарт, як і Збіґнєв Матичинський, сидів у криміналі і розмірковував над написом на своїй віллі.

 асом кажуть: від щастя втратив голову. Це сталося з Адамом Кендзьорівським, що ніколи не сподівався на узвичаєний родинний побут, яким тішилися його знайомі та колеги. Хоча це питання — чи тішилися? На перший погляд все виглядає просто люкс, навіть підкаблучник чи рогоносець на людях видаються вповні щасливими батьками і мужами.

Жозя, як ласкаво називав Адам свою дружиноньку, пишалася освіченим чоловіком і разом із ним ображалася на Малермана, власника газети, коли той в черговий раз убивав шалену ідею Кендзьорівського. Цього разу він замислив усі рекламні оповістки — віршувати.

— Ось послухай, — відволікав Адам свою дружину від звиклих жіночих клопотів. — Сідай біля мене!

І, обійнявши Жозю за стан, декламував: