Вушко голки - Кен Фоллетт

Вештатися на вулиці в цьому районі було абсолютно ніде: жодних крамниць, вітрин, які можна б було розглядати, лавки чи парку, зупинки автобуса, стоянки таксі чи публічної установи. Безпросвітне передмістя. Фаберу довелося просто ходити вулицею туди-сюди, щоразу вдаючи, ніби він кудись цілеспрямовано простує. До того ж не можна було випускати з поля зору кафе, де молодий агент пив чай і насолоджувався тостами.

Так минуло півгодини. Юний шпигун вийшов і попрямував кудись у глиб кварталу житловими вулицями. Фабер пішов слідом за ним. Молодик нікуди не квапився, здавалося, що він повертався додому та не мав більше жодних справ на сьогодні. Хлопець жодного разу не озирнувся. Дилетант.

Нарешті юнак зайшов у будинок — звичайне біднувате помешкання, де здають кімнати. У таких живуть шпигуни по всьому світі. У даху виднілося мансардне вікно — мабуть, саме ту кімнату й винаймав агент. На верхніх поверхах зв'язок ловить краще.

Фабер пройшов повз цей будинок, уважно роздивляючись інший бік вулиці. Ага, так і є. У вікні нагорі на мить з'явилися краватка з піджаком. Шкода, обличчя не встиг розгледіти. За ним стежать. Вочевидь, агент уже ходив на рандеву вчора, і МІ-5 вистежило його. Звісно, якщо він сам не працював на МІ-5.

На розі Фабер завернув і пішов паралельною вулицею, рахуючи будинки. Майже точно позаду дому, що в нього зайшов агент, були руїни помешкання на дві сім'ї, в яке влучила бомба. Це добре.

Дорогою назад до станції Фабера охопило радісне хвилювання. Його хода стала пружною, а серцебиття трохи прискорилося. Чоловік почав з інтересом озиратися навкруги. Гра почалася.

Того вечора Фабер одягнувся в чорне: вовняний капелюх, светр із високим горлом, коротка шкіряна куртка пілота, штани, заправлені у шкарпетки. Усе чорне. У затемненому Лондоні він буде майже невидимим.

На місце він поїхав на велосипеді, обираючи тихі вулички з притлумленими ліхтарями. Коли Фабер дістався своєї цілі, вже пробило північ, і на вулиці не було ні душі. Він залишив велосипед за півмилі, примкнувши його замком до паркана пабу. Проте чоловік пішов не до будинку агента, а до руїн на сусідній вулиці. Там він обережно пройшов крізь засипаний уламками газон перед фасадом та увійшов у будівлю. Дверей давно не було. У задній частині будинку був інший вихід. Панувала темрява: низькі хмари повністю закрили місяць і зорі. Довелося іти намацуючи дорогу руками. Дібравшись до кінця саду поза будинком, Фабер перестрибнув через паркан і пройшов крізь два інші садки. В одній з будівель із хвилину гавкав пес.

Садок будинку, де винаймали кімнати, не доглядали. Фабер перечепився через кущ ожини, потім присів під мотузкою для білизни — добре, що тут хоч трохи було видно. Шпигун відшукав вікно кухні й дістав інструмент із лезом у формі лопатки. Замазка, що утримувала скло в рамі, де-не-де вже обсипалася. За десять хвилин безшумної роботи Фаберу вдалося вийняти скло й обережно покласти його на траву. Перш ніж стрибати у вікно, чоловік посвітив ліхтариком, щоб переконатися, що всередині немає жодних перешкод.

У темному будинку пахло вареною рибою та засобом для дезінфекції. Перш за все Фабер відкрив замок на дверях чорного ходу — на випадок, якщо доведеться швидко тікати, — і лише потім увійшов у коридор. Тут агент знову посвітив собі крихітним ліхтариком — дуже швидко, лише на мить, за яку він розгледів низенький столик, що йому треба буде обійти, ряд пальт на гачках та вкриті килимом сходи праворуч. Чоловік без жодного звуку почав підніматися сходами.

На півдорозі до другого поверху Фабер побачив смужку світла, що виднілася з-під дверей. У ту саму мить почувся астматичний кашель і звук зливу в унітазі. Чоловік двома широкими кроками дійшов до дверей і нерухомо припав до стіни. Двері відчинилися, і сходи залило яскравим світлом. У руку Фабера ковзнуло лезо стилета. З туалету вийшов старий чоловік і попрямував до своєї кімнати. Світло залишалося. На півдорозі дід щось буркнув, повернувся й пішов назад.

Точно помітить. Пальці Фабера міцно схопили рукоятку стилета. Старий не підводив напівзаплющених очей від підлоги, аж поки не дійшов до вимикача. Тут шпигун ледь його не вбив, але вчасно побачив, як дід обмацує стіну. Чоловік практично спав і нічого не бачив.

Світло згасло, і за мить старий влаштувався на своєму ліжку. Фабер знову почав дихати.

На третьому поверсі були лише одні двері. Фабер легенько їх штовхнув — зачинено. Він дістав з кишені ще один інструмент. Бачок унітаза й досі гучно набирав воду, вдало приховуючи звуки відмикання замка. Двері відчинилися, і Фабер уважно прислухався.

Почулося глибоке спокійне дихання. Голка зробив крок усередину. Юнак спав в іншому кінці кімнати, у кутку. Стояла абсолютна темрява, тому агент обережно намацував повітря перед тим, як ступити крок, аж поки не дійшов до ліжка.

У лівій руці Фабер тримав ліхтарик, а стилет лежав у рукаві. Права рука шпигуна залишалася вільною. Спалахнуло світло ліхтарика й Фабер міцно вхопив хлопця за горло.

Юнак миттєво розплющив перелякані очі, але не міг вимовити ані звуку. Фабер осідлав молодого агента, не відпускаючи його горла, та прошепотів:

— Розділ тринадцятий із Книги Царств.

Рука Фабера трошечки послабила хватку, щоб горе-агент міг відповісти.

— Ви! — вимовив парубок, примруживши очі, в які бив яскравий промінь ліхтарика, та спробував розгледіти обличчя свого гостя. Його шия звільнилася, і він негайно її потер.

— Лежи спокійно, — попередив його Фабер. Лівою рукою досвідчений шпигун тримав ліхтарика, а в праву взяв стилет.

— Дайте мені підвестися.

— Буде краще, якщо ти залишишся лежати — так від тебе менше шкоди.

— Якої ще шкоди?

— За тобою стежили від самої Лестер-сквер. Я теж пройшов слідом за тобою аж до цього будинку. Вони не спускають очей із цієї будівлі. Хіба я можу тобі довіряти?

— Господи, мені так прикро.

— Це вони тебе прислали?

— Я маю передати повідомлення особисто. Це накази від самого фюрера, — хлопець запнувся, вимовивши останнє слово.

— То передавай свої накази.

— Мені... треба пересвідчитися, що це ви.

— І як же ти маєш у цьому пересвідчитися?

— Покажіть своє обличчя.

Фабер на мить замислився, а потім швидко блимнув на себе ліхтариком.

— Ну що? Задоволений?

— Die Nadel, — видихнув юнак.

— А ти хто такий?

— Майор Фрідріх Кальдор до ваших