Пуаро веде слідство - Агата Крісті
Засмучений, я повернувся в Лондон. Зайшовши в квартиру, я застав Пуаро в кріслі перед каміном, закутаного в яскравий халат. Він радісно привітав мене.
– Mon ami Гастінґс! Який я радий знову вас бачити. Дуже сумував за вами. Ви задоволені своєю поїздкою? Довелося побігати з Джеппом? Ви, мабуть, нарозслідувалися від душі!
– Пуаро! – вигукнув я. – Це якась непробивна стіна! Ніхто ніколи не розгадає цієї таємниці.
– Так, схоже, ми не уславимося розгадкою цієї загадки.
– Ба ні. Міцний горішок трапився нам цього разу.
– До речі, я ж чудово вмію лущити горіхи! Як білка! Мене хвилює не це. Я чудово знаю, хто вбив містера Гаррінґтона Пейса.
– Знаєте? Але як ви здогадалися?
– Ваші вичерпні відповіді на мої телеграми розкрили мені всю правду. Послухайте, Гастінґсе, розгляньмо всі факти по порядку. Містер Гаррінґтон Пейс – чоловік заможний, і весь його статок після смерті має перейти до небожа. Пункт перший: усі знають, що небіж по вуха в боргах. Пункт другий: небіж – чоловік далекий від моральності. Пункт третій…
– Але ж було підтверджено, що Роджер Гейверінґ справді їздив у Лондон!
– Précisément62, і тому, оскільки містер Гейверінґ поїхав із Елмерз-Дейлу о 18 : 15, й оскільки містера Пейса не могли вбити перед тим, як небіж поїхав – інакше лікар відзначив би, що час смерті не збігається з тим часом, про який повідомили поліції – ми можемо зробити висновок, що містер Гейверінґ не вбивав дядька. Але ж залишається ще місіс Гейверінґ, Гастінґсе.
– Не може бути! Адже економка була з нею, коли пролунав постріл!
– Так-так, економка. Але ж вона зникла.
– Її знайдуть.
– Думаю, ні. Ця жінка якась дивна, Гастінґсе, вам не здається? Мені одразу це впало в око.
– Думаю, вона виконала свою місію, а потім умить зникла.
– І яка ж була її місія?
– Мабуть, виказати свого чорнобородого спільника.
– О ні, місія полягала в іншому. А саме – забезпечити алібі для місіс Гейверінґ у той момент, коли було здійснено постріл! І ніхто ніколи не знайде цієї жінки, mon ami, бо її не існує! «Немає такої людини», – як каже ваш видатний Шекспір.
– Це слова Діккенса, – пробурмотів я, силкуючись сховати усмішку. – Але як таке може бути, Пуаро?
– А так, що Зоя Гейверінґ була акторкою перед тим, як вийти заміж, а ви з Джеппом бачили економку лише в темному передпокої, скромну немолоду особу в чорному, яка говорила слабким голосом. І ні ви, ні Джепп, ні місцеві поліцейські не бачили місіс Міддлтон і її хазяйку одночасно в одному приміщенні. Це була просто дитяча забавка для зухвалої й розумної жінки. Вигородивши хазяйку, економка біжить нагору, вдягає яскравий светр і шапочку з причепленими до неї чорними кучерями та перетворюється на яскраву леді. Кілька вмілих дотиків – один макіяж змивається, накладається трохи рум’ян… І от перед нами вже прегарна Зоя Гейверінґ, спускається й вітається дзвінким молодим голосом. Ніхто не придивлявся до економки. Навіщо? Нікому не віриться, що вона могла вчинити злочин. Зрештою, в неї теж є алібі.
– А револьвер, який знайшли в Ілінґу? Невже це місіс Гейверінґ завезла його аж туди?
– Ні, це вже була робота містера Гейверінґа. Тут вони якраз і припустилися фатальної помилки. Саме завдяки їй я й напав на слід. Людина, яка вчинила вбивство з револьвера, що його тут на місці і знайшла, ніколи не забиратиме його з собою в Лондон. Ні, тут одразу було зрозуміло мотив: злочинці хотіли привернути увагу поліції до місця, віддаленого від Дербіширу, якнайшвидше відвести детективів від Мисливської хатини. Звичайно, з револьвера, знайденого в Ілінґу, не стріляли в містера Пейса. Роджер Гейверінґ випустив із нього одну кулю, повіз у Лондон, швиденько пішов у клуб, забезпечивши собі алібі, а потім подався в Ілінґ – це всього за двадцять хвилин ходи від клубу – і поклав там згорток. А тим часом прекрасна місіс Гейверінґ тихенько вбиває містера Пейса після вечері – ви ж пам’ятаєте, його було вбито пострілом у потилицю, це ще один промовистий момент! – перезаряджає револьвер і чіпляє його на місце. А тоді починає свою вишукану виставу.
– Неймовірно, – вражено прошепотів я, – але…
– Але правда. Bien sur63, друже, це правда. Але як притягти цю прекрасну істоту до відповідальності? От у чім питання. Джепп має зробити все, що зможе. Я йому написав. Але боюся, Гастінґсе, нам доведеться віддати їх у руки долі або le bon Dieu64, на ваш розсуд.
– Безбожні розкоренилися, як саморосле зелене те дерево65, – процитував я.
– Але завжди платять за все свою ціну, Гастінґсе, завжди, croyez-moi!
Пуаро не помилився. Джепп повірив його теорії, але не зміг зібрати необхідних доказів, щоб арештувати підозрюваних.
Щедрий спадок містера Пейса перейшов до його вбивць. І все ж Немезида простягла над ними руку: коли я прочитав у газеті, що їхні світлості Роджер і місіс Гейверінґи загинули в авіакатастрофі дорогою до Парижа, то зрозумів, що справедливість узяла гору.
Крадіжка на мільйон доларів
– Стільки крадіжок сталося останнім часом! – вигукнув я одного ранку, відкладаючи газету. – Пуаро, покиньмо розплутувати злочини і здійснімо натомість злочин самі!
– Ви хочете стати на – як там у вас кажуть? – слизьку стежку, mon ami? Щоб збагатитися швидко й легко?
– Ах, Пуаро, погляньте лиш на цю недавню аферу: просто з борту «Олімпії» було викрадено цінних паперів на мільйон доларів – їх Англо-Шотландський банк планував надіслати в Нью-Йорк.
– Якби не mal de mer66, і якби спеціальна медитація допомагала позбутися цієї хвороби на довше, ніж кілька годин, я теж
