Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

– Ви все робите правильно, – легенько торкнувшись її руки, сказав Ніколас. Жінка здивовано підняла брови. – Всі говорять тільки про жертву вашого чоловіка, що він любить вас і готовий заради вас на все. Але я бачу, що ви теж дуже його кохаєте. Я впевнений, на його місці ви б зробили те саме. Не плачте, заспокойтеся. Він поступає по-чоловічому, несучи всю відповідальність, – на очах жінки виступили сльози, вона вдячно кивнула і на прощання обійняла Ніколаса, який дав так необхідну їй зараз щиру підтримку.

Ніколас ще трохи постояв у коридорі, перегортаючи в мобільному коментарі підписників з приводу передачі, що вийшла. І коли він вже зібрався йти, до нього підійшов ставний чоловік за сорок в ідеально випрасуваному костюмі і короткою стрижкою. Разом з ним була юна особа років двадцяти – власниця приємній зовнішності і довгого темного волосся.

– Сер Романов? – Чоловік протягнув руку. – Я Едвард Сміт, Інтерпол. Приділіть нам пару хвилин? Ганна Шиян, – він кивнув головою в бік дівчини, а та в свою чергу, кокетливо стрельнула очами в Ніколаса. – Ганні наснився досить дивний, я б сказав тривожний сон і нам потрібна ваша консультація.

Ніколас машинально кивнув, не відводячи погляду від дівчини. Та сліпуче посміхнулася і в її зелених чаклунських очах затанцювали іскри.

– Я згоден, – знову кивнув він. – Може, знайдемо якесь містечко чи мені принести стільці прямо сюди?

– Не варто так хвилюватися, сер Романов, – підморгнула Ганна і штовхнула перші,що попалися двері залу для нарад, що виявився порожнім. – Гадаю, тут нам не перешкодять. – Вона повільно облизнула губи.

– Я схожу за водою, в горлі пересохло, – вибачившись, Едвард знову вийшов у коридор.

Ніколас, тим часом, опустився в крісло на коліщатках, відкинувся на спинку і, потягнувшись, як би ненароком, кинув погляд на годинник:

– Знаєте, Ганна, мій годинник показує, що ви без одежі.

– Але я в одязі, – чарівно почервонівши, заперечила дівчина.

– Вони поспішають, – спокусливо посміхнувся Ніколас. – Знаєте, як то кажуть…? Ніколи не ганяйся за двома речами: за автобусами і за жінками – все одно не наздоженеш. Але я люблю виклики, – Ніколас подивився Ганні прямо в очі. В них явно читався інтерес. – Давайте сходимо в кіно?

– Хм-м-м. – Задумливо протягнула дівчина. – А чим вам Італія не подобається?

Вона заливчасто розсміялася, і Ніколас зрозумів, що здається попав.

Глава 5

До будинку Крамера вони добралися відносно швидко, встигнувши прихопити по дорозі каву у великих стаканах. Машина Стажера вразила Лангре, хоч він і вважав це занадто дорогим, зайвим задоволенням, та вголос нахвалювати її не став, але в душі отримав велике задоволення від поїздки. Навігатор безпомилково відвіз їх спочатку на північ Парижа, а далі за місто – туди, де чисте повітря і майже порожні дороги.

Ледве вони опинилися на місці, Стажер вислизнув з машини, досить нестримно потягнувся і попрямував до входу у будинок. Від нього так і віяло захопленістю і азартом, Стефан явно був людиною справи і точно знав, чого хоче. Більше того – як цього домогтися. Він чітко і злагоджено справлявся із завданнями, кожна його дія і слово відрізнялися логічністю і раціональністю. Також він мав не лише смак до життя, але і гарний стиль в одязі.

Маєток Крамера – двоповерховий, з панорамними вікнами, які дещо потьмяніли після дощів, виглядав занедбаним. Вітер тріпав розвішані по периметру жовто-чорні стрічки з написом "опечатано". Колись акуратний газон і декоративні кущі – зараз помітно заросли. В порожньому басейні впереміж з опалим листям валялися дитячі іграшки, немов залишені похапцем. Неозброєним поглядом було помітно, що тут сталося щось дуже погане, судячи із слідів боротьби і руйнувань. Повітря ніби просочилося запахом горя, страху і відчаю. Загалом місце справляло досить гнітюче враження.

– М-да, давненько тут не було прибиральниці, – гмикнув Стажер.

– Її нікому викликати, – з неупередженим виразом обличчя відгукнувся Лангре.

Всередині маєтку виявилося не краще: такий же повний безлад і запустіння. І ні душі – лише Стефан і Лангре, який озирнувшись, відразу ж зачепився поглядом за картину, що висіла у вітальні над диваном. Скривившись від неприємного запаху позеленілої, затхлої води, що виходив з маленького фонтанчика, Лангре підійшов до картини ближче. На полотні був зображений, один з таких улюблених художником, рептилоїд. Правда цього разу ракурс дещо відрізнявся від тих, що були на інших картинах.

В правому нижньому кутку красувалися знайомі ініціали – "А. К."

Поки Лангре задумливо роздивлявся картину, Стажер вирішив швидше ознайомитися з інформацією у справі. Діставши з кишені новенький айфон, він занурився в пошуки. Після хвилини мовчання Стефан почав зачитувати вголос знайдені відомості:

– Півроку тому пильні сусіди Алекса Крамера почули крики, що доносилися з двору, і негайно викликали поліцію. Поліцейські, що прибули на місце, виявили самого Крамера, його дружину і двох доньок. Батько сімейства, що злетів з котушок, наніс важкі поранення дружині і донькам, яких, на жаль, не вдалося врятувати. Вони померли від великої крововтрати і ушкоджень внутрішніх органів. Незадовго до приїзду поліції Крамер перерізав собі вени, його знайшли в несвідомому стані, але лікарям вдалося його врятувати.

Після, Крамера перевели в психіатричну клініку. Лише за кілька тижнів перебування під наглядом психіатрів, він зізнався, що дуже любив своїх доньок і дружину, що не хотів їх вбивати, але йому довелося це зробити. Щоб вони возз’єдналися відразу ж, і сім'я не випробувала горя через його самогубство. Оглянувши місце злочину, поліцейські виявили передсмертну записку Алекса. Той писав, що йому погрожували і саме тому він зважився на крайні заходи – вбити себе і рідних.

Сусіди і знайомі сім'ї Крамерів всі, як один стверджують, що шоковані такими жахливими подіями, оскільки Алекс не справляв враження людини, здатньої на подібну жорстокість, – закінчивши читати газетну статтю, Стажер із зітханням обвів поглядом кімнату, в якій колись збиралося і проводило час щасливе любляче сімейство.

– Він не розумів, що коїть, – похмуро похитав головою Лангре. – Чи часто дорослий чоловік вирішує не просто звести рахунки з життям, але і забрати з собою в могилу всю сім'ю, щоб…, як там говорилося в статті? "Вони не випробовували горя через його самогубство"?

Стажер знизав плечима і почав міряти кроками кімнату, ходячи туди і назад уздовж фонтанчика:

– Все це дуже дивно. Крамер явно хворий. Пам'ятаю на першому курсі академії ми вивчали таке поняття, як аутизм – коли людина йде в свій світ і втрачає можливість розрізняти дійсність і фантазії. Ця крайня форма відходу від реальності – симптом психічного розладу. Разом з цим поняттям розглядається термінологія симуляції. Симуляція – так