Острів Білої Сови - Марина Гриміч
— Бо вона звила гніздо на одному з островів.
— А де вона взялася?
— Я про це не думав.
— А Баклан куди подівся?
Цим запитанням Софія вбила Чіфа наповал.
— Екс-Чіфа треба спитати, — невпевнено сказав він.
— Отож-бо, — погодилася Софія. — Інакше якесь непорозуміння виходить… Та й узагалі…. Міф ваш якийсь непереконливий. Баклана я ще можу уявити до створення світу. Він харчується рибою, тобто він став пізніше, вже після створення світу, харчуватися рибою. Адже риби в первісному океані, як я розумію, ще не було?
Чіф заперечливо замахав головою, хоча дуже непереконливо.
— Словом, я можу повірити в те, що Баклан міг тисячоліттями до створення світу літати над правічними водами океану, час від часу сідаючи на воду, щоб відпочити. А при чому тут Сова? Вона — птаха материкова. Над водою не літає, бо харчується мишами, чи то пак, полярна сова харчується лемінгами. То де вона взялася?
Чіф напружив чоло.
Софія всміхнулася про себе. Взагалі-то, вона «приколювалася». Вона цілком могла б «проковтнути» недосконалий міф про творення, який після багаторічної деградації нагадував обпатрану курку, однак щось її смикало за язик.
— От уявіть собі, — вела далі вона. — Приїжджають до вас фольклористи з материка, ну, скажімо, з якогось крутого американського університету… Розумні люди і все таке. Хочуть вони вас досліджувати. А ви їм що? Оцю примітивну казочку?
Чіф подивився на неї перелякано:
— До нас і справді приїжджають американські антропологи наступного тижня.
— От бачите. Значить, розказувати треба не так.
— А як?
— Я хіба знаю? — різко сказала Софія, однак, побачивши знічений вираз обличчя Чіфа, миролюбно додала:
— Ну, можна почати приблизно так: «До початку світу, коли ще не було нічого, лише первісні води океану, над тими водами літав Великий Баклан. І носив він на собі свою жінку — Білу Сову. І якось вона йому каже: “Я б хотіла відкласти яйця, щоб вивести пташенят, але не маю де. Чи не міг би ти дістати трохи землі з дна моря, щоб я могла звисти гніздо?”».
— Сова не може бути жінкою Баклана, — критично зауважив Чіф.
— Чому?
— А тому, що це — різні породи птахів. Сови ніколи не паруються з бакланами! Це протиприродно.
— А білі з індіянцями можуть? Можуть. Це ж міф. Це метафора. Адже йдеться про людей Білої Сови. А ви ж метиси. По-моєму, все логічно. Це історія вашої метиської спільноти.
Чіф замислився.
— Ну, а далі що сталося? — спитав він у Софії.
— Ви мене питаєте? Це ж ваш міф!
Чоловік завагався.
— Ну, як би ви... ну, розказували цей міф, якби... ну, були нашим Чіфом?..
Софія явно розігрувала спектакль.
— Ну, я б сказала так: Баклан Сову послухав, пірнув на дно океану, дістав звідтіля згусток болотистої речовини і виніс його в пазурах.
— Чому болотистої?
— Як чому? Адже земля в океані мокра! І він ніяк не зміг би її посіяти по морю, навіть якби дуже захотів!
— Логічно, — сумно визнав Чіф.
— Так от. На чому я зупинилася?
— Ну, словом, Баклан дістав згусток болотистої речовини.
— Ага, тепер треба розповісти, як із цієї грудки утворилися ваші скелясті острови. Ну, добре. Нехай буде так: «…Аж тут повіяв сильний північний вітер…».
Софія замислилася. Пауза затяглася.
— І що далі? — нетерпляче спитав Чіф.
— Не перебивайте. Хіба були до створення світу північ і південь?
— Думаю, що ні.
— Отже, вітер віяв не з півночі... треба щось інше вигадати, наприклад, повіяв вітер із країни мертвих.
— Мертвих тоді ще не було, — заперечив Чіф. — Як і живих.
Софія зраділа:
— Нарешті ви почали ловити хід моїх думок. Отже, звідки міг повіяти холодний вітер? Припустімо, з країни, де ніколи немає сонця.
— Значить сонце вже було? — спитав Чіф.
— Значить, було.
— Тоді чому ви не сказали, що на початку світу було сонце?
— Ви ще до мене претензії маєте! — обурилася Софія.
— Вибачте, я не хотів.
Софія всміхнулася. Щоправда, про себе. Ця гра почала добряче її затягувати.
— Тоді давайте так: до початку світу були: а) Чорний Баклан, який уособлював темряву, і б) Біла Сова, що уособлювала світло. Як це сказати так, щоб було правдоподібно, наче міф?
«Він носив на собі темряву, а вона — світло», — запропонував Чіф.
— Ні, так не може бути. Він уже носив на собі Сову.
— То що робити?
— Думати! Отже, знову. «На початку світу, коли ще нічого не було, лише первісні води предковічного океану, над ним літав Великий Баклан. І він був темрявою. І носив він на собі Білу Сову. І вона була світлом.» О’кей? — звернулася вона до Чіфа.
— О’кей, — кивнув він задоволено.
«…І от якось Біла Сова сказала Великому Бакланові: “Мені треба відкласти яйця і висидіти пташенят…”». Не уточнюємо, чиїх, — пояснила Софія, — щоб не було непорозумінь.
Чіф кивнув на знак згоди.
— Отже, «Мені треба висидіти пташенят. Чи не міг би ти дістати з дна океану землі, щоб я могла на ній звити гніздо?..».
— Як вона може звити гніздо, як іще немає трави? Нема з чого плести.
— Нехай робить гніздо зі свого і Бакланового пір’я. Сподіваюся, хоч пір’я у них було?
— Добре, — погодився Чіф, — а що далі?
— Ну, Великий Баклан пірнув. (Думаю, Сова трохи змогла політати над океаном, поки він пірнав?). Отже, він пірнув, дістав грязюки з дна моря і почав дивитися, куди б її примостити? Але в цей час подув крижаний вітер і грязюка в його кігтях перетворилася на камінь. Тоді він злетів високо в небо і кинув згори камінь.
Софія замислилася:
— Як ви думаєте, тоді вже могла бути крига?
— Могла, — впевнено кивнув Чіф. — Крига була тут завжди.
— Це добре, — сказала Софія. — Отже, він кинув камінь згори, камінь ударився об кригу і розколовся на багато маленьких частинок, з яких і утворилися скелясті острови, де й оселилися люди Білої Сови.
— А де ж вони взялися, ті люди? — обурився Чіф.
— Ну, ви даєте! Це ж ваші проблеми, звідки ви взялися. Це ваш міф, а не мій!
Софія замовкла, і тут її осяйнула ідея:
— О, я знаю, звідки вони взялися! Вони вилупилися з яєць, які відклала Біла Сова!
— Правильно! І як я раніше не здогадався?
Софія натхненно продовжила:
— «І було два яйця. З одного вилупилася перша жінка, а з другого — перший чоловік…».
— Так-так.
— «І звали їх Адам і Єва…».
— Чому Адам і Єва?
— Так треба, — переконливо сказала Софія. — У переказі щось має бути від індіянців, а щось — від європейців. І
