Зарубіжний детектив - Єжи Едігей

З усіх боків уже поспішали на допомогу своєму начальнику співробітники міліції. Тісно стало на вузькій алейці поміж кущами. Казимир Фельчак не знав, що був на волосок від смерті, зате відразу зрозумів, що за люди схопились з його спільником. Ні хвилини не роздумуючи, він кинувся у кущі, сподіваючись, що у темряві йому вдасться сховатися. Один з міліціонерів кинувся за ним і водночас дав сигнал другій лінії. Як тільки Фельчак пробився крізь густий чагарник, його оточили з усіх боків міліціонери. Зрозумівши, що опір марний, він дозволив одягнути на себе наручники. З другим бандитом довелось промарудитись трохи довше. Чинив опір він відчайдушно. Четверо міліціонерів — адже це були сильні, досвідчені співробітники міліції — насилу справились з ним.

Клацнули наручники на руках злочинця.

— Укусив мене, собака, — обурювався один з міліціонерів.

— Кепські твої справи, — відізвався інший. — Доведеться тепер уколи робити від сказу.

— А як ви, товаришу майор? Усе гаразд?

— Спасибі, нівроку, якщо не вважати на те, що ви мене трохи пом’яли та хтось з вас віддавив ногу. — Майор піднявся з землі і струснув землю з шинелі. — Посвіти-но сюди, — наказав.

Декілька променів електричних ліхтарів освітили злочинця. Ним виявився молодий чоловік з правильними рисами обличчя і темною бородою. Хлопець хрипко дихав, увесь його вигляд свідчив про те, що він ніяк не очікував того, що відбулося.

— На землю посвітіть, не на нього. Десь тут має валятися залізячка, яку я вибив у нього з руки, коли він збирався вдарити Фельчака.

Останні слова почув Фельчак.

— Ах ти сволота! — посунув він на свого спільника. — Так ось яке місце ти мені готував! Два метри під землею. Хотів порішити мене, як і Павла?

Розвідного ключа було знайдено недалеко, під кущем.

— Беріть обережно, щоб не зітерти відбитки пальців, — розпорядився майор. — Не виключено, що саме ним був убитий Павел Вигановський.

— Ним, ясна річ, — підтвердив Фельчак, — «Ось, — говорить, — дивись, на дереві дятел». А коли Павел обернувся, він і стукнув його ключем.

— Обшукати його!

У кишенях затриманого було виявлено декілька сотень злотих, сигарети, сірники і паспорт. Згідно з паспортом, затримано було Рішарда Вольського, двадцяти чотирьох років, за фахом механіка.

— Обидвох доставити в управління, тільки на різних машинах, — наказав майор.

В управлінні Качановський відразу ж розпочав допит затриманих. Почав він з Казимира Фельчака. Хлопець ще не зовсім опанував собою після шоку, викликаного арештом, але, схоже, вже у повній мірі усвідомив, що йому загрожувало. У всякому разі, він аж ніяк не мав наміру покривати свого дружка.

— Я брав участь у викраденні машини з грішми, — почав він свідчення, — але Павла Вигановського не вбивав.

— Розкажіть спочатку детальніше про викрадення машини.

— З Павлом Вигановським мене познайомила дівчина.

— Веслава Косинська?

— Так ви все знаєте, громадянине майор? — здивувався Фельчак.

— Так, ми все знаємо, тому не здумайте брехати, — попередив Качановський.

— Павел розповідав мені, скільки грошей щоразу перевозиться машиною для виплати зарплати робітникам заводу. Спочатку ми посміювались, жартома говорили, що непогано було б мати такі грошенята. Але ось одного разу Павел дуже серйозно заявив, що є можливість викрасти машину з грішми. А ще до цього я познайомив його з Рішардом. Це Рішард запропонував переодягнутись міліціонером. Потім, говорив він, я змушу їх вийти з машини, погрожуючи пістолетом, а ми сядемо в машину і втечемо на ній. Але у нас не було пістолета, діяти з підробленим було ризиковано. Адже в охоронника був справжній пістолет, і він міг не злякатися нашого пугача.

— Ви не виключали убивства тих, хто віз гроші?

— Та то все так, одні розмови, — плутався у своїх свідченнях Фельчак. — Так ось, Павел сказав, що «міліціонер» повинен заморочити голову тим, хто їхав у «фіаті», — наприклад, почати перевіряти справність машини. Тоді Рішард, адже він механік, говорить: «У машині можна зробити таку штуку, що стартер не запрацює, поки не натиснеш кнопку». І навчив Павла, як це зробити. Тренувались на старому «фіаті». Павел повинен був зробити те ж саме на заводському. Напередодні, як їхатимуть за грішми.

— А мундир?

— Мундир веліли пошити мені. Я не хотів, але як тут відмовишся? Адже я чому рішився на це — щоб люди не постраждали, адже і Павел, і Рішард були готові на все…

— Не бреши, — зупинив його майор. — Павла на автостраді не було.

— Так Рішард убив би охоронника, коли б той виявив опір.

— Чим убив би?

— У нього був при собі цей самий гайковий ключ, а ще й пружинний ніж.

— Де сховані гроші, твоя частка?

— На нашій дачній ділянці. Закопав під бочкою.

— Вони, мабуть, вже зігнили.

— Та ні. Я їх загорнув у целофан і поклав у бляшанку з-під кави, а бляшанку смолою облив.

— Завтра вдень покажеш нам, де сховані гроші.

— Покажу, пане майор. Прямо в руки вам передам грошенята. Адже я з них ні гроша не витратив. — Поведінка Фельчака недвозначно засвідчувала про те, що він із шкури пнеться забезпечити собі пом’якшуючі вину обставини.

— Тепер розкажіть про вбивство Вигановського.

— Одне слово, так. Коли ми вже дорвались до грошей, поділили їх на трьох. Порівну. І пообіцяли один одному, що три роки не торкнемось до них. Адже розуміли, що міліція візьме під ковпак усіх, хто раптово розбагатів. Павел поїхав учитися у Познань. Коли приїхав на канікули на різдво, його було не пізнати — так вирядився. Рішард дізнався про це. Якось увечері діждався Ягоду, коли та поверталась зі школи. Ну, поговорили про те, про се, він її про Павла спитав. Вона й розповіла, що він тепер розкошує, багато заробляє. Уроки дає, за це добре платять. Рішард дізнався у неї адресу Павла і вирішив, що нам треба їхати до Познані, подивитись, що і як.

— А звідки ви дізнались, що міліція вже напала на Павловий слід?

— Я нічого не знав. Може, Рішард щось і чув, але мені він не говорив.

— А що ж було далі?

— Приїхали ми до Познані, відшукали квартиру Павла. Відчиняє нам така графиня, просить зайти до покоїв. А вже сам Павел, що твій лорд Галлюкс — штанці з валютки, сорочечка імпортна з комісійного, інші лахи у тому ж дусі. Я вже у цьому розбираюсь, визначаю, наші чи імпортні. Павел, нічого не скажу, прийняв нас гарно. У магазин побіг, приніс і випити, і закусити. Похвастався, що й машину собі відхопив — пальчики оближеш. А те, що вирішили грошей три роки не тратити, його тепер не стосується, тому що він із Варшави виїхав. У Познані