Зарубіжний детектив - Єжи Едігей

— Абсолютно нічого, — признався майор. — Навіть не уявляємо, де його шукати.

— Шукати треба не тільки злочинців, а й гроші. Майже п’ять мільйонів! Чималенька сума.

— Навіть коли ми затримаємо Фельчака, грошей у нього ми не знайдемо.

— Так, він, звичайно, хитріший за Вигановського і навряд чи зберігає гроші у своєї дівчини.

— І дівчата його, не рівня Ягоді, — засміявся Качановський, — Вони-то неодмінно заглянуть у конверт.

— Можливо, варто зробити обшук на квартирі Фельчаків і на Черняківській? — запропонував полковник. — Грошей ми там не знайдемо, але не виключено, що знайдемо щось на підтвердження злочинної діяльності. Шматки матеріалу, з якого був пошитий мундир, гудзики, нитки…

Майор похитав головою.

— Я також не згодний з полковником, — підтримав його прокурор. — Шматки матеріалу або гудзик — це не такий важливий доказ, як, скажімо, свідчення Христини Палюх. Урешті-решт, кравцеві приносять для пошиття різний матеріал. Серед нього міг виявитися і такий, з якого шиють міліцейські мундири. Але це зовсім не означає, що на злочинцеві був мундир саме із знайденої матерії.

— Прокурор має рацію, — вимовив Качановський. — Ми не маємо у своєму розпорядженні доказів, що мундир на злочинцеві був справжній, він міг лише за кольором бути схожим на міліцейський. Я заходив у крамниці тканин, зокрема в «Меріно» та в крамниці на Новому Святі. І в універмаг «Центрум». Вибір тканин дуже великий, з них легко дібрати схожу за кольором. А для людей, яких міліціонер висадив з машини, на топ час аж ніяк не головними були колір і фактура матеріалу на його мундирі. Я певний: обшук на квартирі нам нічого не дасть, а ось злочинців змусить насторожитись.

— Ну що ж, виходить, будемо продовжувати спостереження за Казимиром Фельчаком, він може навести на слід свого спільника, — запропонував полковник.

— Сумніваюсь, — буркнув майор.

— І я сумніваюсь, — вставив прокурор, — вони занадто хитрі. І напевне стали ще обережнішими після убивства Вигановського. Ні, вони надовго затаяться — можливо, й на роки.

— Мабуть, твоя правда, — погодився полковник.

— Ні, я не вважаю зайвим спостереження за нашим валютником, — продовжував прокурор, — причому спостереження найретельніше, не виключено, що він й припуститься якоїсь помилки. Але скільки чекати? Тижні, місяці, роки?

— Не можу я стільки людей кидати на одну справу. Роки! Що, нам нічим більше зайнятися?

— Я дуже добре вас розумію, тому і ставлю зараз питання: яких заходів необхідно вжити?

— Треба якнайшвидше розплутати цей клубок, — сказав майор.

— Геніальна думка, — кинув Немирох.

— Нічого дивного, ти ж мене знаєш. А втім, це не просто думка.

— У тебе є пропозиція? — пожвавився полковник.

— Так, треба заскочити обох злочинців на місці злочину.

— Ви вважаєте, майоре, що вони готують новий напад? — здивувався прокурор.

— Ні.

— Тоді що ж?

— Злочинці затаїлись, як борсуки в норі, і вичікують. Вони розуміють, що час працює на них, що довго ми їх шукати неспроможні. Виходить, треба виманити їх з нори. Примусити діяти і спіймати.

— Як же ти цього доможешся?

— Мені необхідна ваша допомога — і ваша, полковнику, і ваша, прокуроре.

— Але ж ти знаєш, що я тобі й так допомагаю, навіть на шкоду іншим справам.

— Мені потрібно буде на короткий час ще більше людей, причому найкращих і найдосвідченіших.

— Якщо ти переконаєш мене, що це все прискорить розкриття злочину, матимеш у своєму розпорядженні, обіцяю.

— А моя допомога у чому має матеріалізуватися? — поцікавився прокурор.

— Вас я прошу дати дозвіл на перегляд кореспонденції, яка надходить на ім’я Казимира Фельчака, і на прослуховування його телефонів: і того, що вдома, і того, що на квартирі на Черняківській вулиці.

— Питання непросте. Тим більше що жоден з тих телефонів не зареєстрований на його ім’я. На перегляд кореспонденції я, мабуть, погоджусь.

— Дякую, але цього мало. Це навіть менш важливо, ніж телефони. Злочинці-початківці, як правило, уникають писати, щоб не залишати слідів. Телефон — інша річ. Невідомо, хто говорить, звідки говорить. І завжди можна від усього відмовитися. А справа термінова, без вашого дозволу я не зможу нічого зробити, — настоював Качановський.

— Усе-таки мені хотілось би знати, що ти маєш намір здійснити? Чи це твоя таємниця, яку не можна відкрити ні прокурору, ні мені, твоєму начальнику?

Качановський засміявся.

— Та ні, чому ж. Просто хотілось вас заінтригувати, і, здається, мені це вдалося. А тепер я розкрию карти.

І майор ознайомив їх зі своїм планом.

— Нічого не скажеш, ловко придумано, але не хотів би я опинитися у твоїй шкурі, якщо твій план провалиться.

— Не повинен провалитися. Певний, усе буде так, як я задумав.

— Але погодься, — замітив прокурор, — це дуже небезпечна гра.

— Мої люди справляться.

— Я думаю не тільки про них, — зауважив прокурор. — Співробітники міліції чудово знають, що в їхній роботі бувають такі моменти, коли доводиться ризикувати головою. Це професійний ризик. А я думаю зараз про нього.

— Про злочинця?

— Він також людина.

— Проводячи нашу операцію, ми докладемо усіх зусиль, щоб забезпечити його безпеку.

— Однак наступить момент, коли ця людина опиниться на краю загибелі. Чи встигнете ви її врятувати?

— Встигнемо. Адже ми знаємо про небезпеку, яка їй загрожує.

— Говорити, звичайно, легше, — слова Качановського не переконали прокурора, — адже досить спізнитися на якісь долі секунди…

— Не спізнимось. Саме тому я прошу у полковника кращих людей. А втім, він уже сказав, що не хотів би бути у моїй шкурі на випадок невдачі. Я йду на ризик свідомо і беру на себе всю відповідальність. Головою відповідаю.

— Потрібна мені твоя голова.

— Можливо, ви нараєте щось інше, цікавіше? — втратив витримку Качановський. — Я слухаю вас уважно.

— Хай тобі морока! Немає в мене іншого виходу.

— І в мене немає, — признався прокурор. — Ви не переконали мене до кінця, але в даний момент нічого кращого я запропонувати не можу. Проте я ще раз настійно прошу вжити всіх заходів, щоб ті люди не постраждали. Їхні долі має право вирішувати тільки суд.

— Коли ти думаєш розпочати операцію?

— Підготовка займе найбільше два-три дні, а потім доведеться чекати, як розгорнуться події. Якщо я побачу, що справа затягується, трохи полякаю борсуків у норі.

Розділ чотирнадцятий

ПЛАН МАЙОРА КАЧАНОВСЬКОГО

Навряд чи є необхідність пояснювати, що таке словесний портрет. Цей метод ідентифікації особи злочинця добре знайомий читачам детективних романів. А ось чи відомо їм, яким шляхом йшли до його створення?

Спочатку портрет злочинця, чию фотографію не вдалось роздобути, створював художник зі слів свідків. Проте цей метод мав