Зарубіжний детектив - Єжи Едігей

Кравецькі майстерні від неофіційних осіб такі замовлення не беруть. Замовлення могло бути виконаним не в майстерні, а приватним кравцем — і тоді майстер повинен був знати, для якої мети шиється мундир. Він шив його або для себе, або для свого спільника.

Логічно припускати, що кравець був одним із грабіжників на шосе: навряд чи члени зграї ризикнули б ще когось утаємничувати у свої плани. Із двох злочинців кравцем, мабуть, був хлопець з мотоциклом, судячи з показань, поведінка людини в міліцейському мундирі свідчила про те, що він добре володіє машиною. Професійний же кравець (а так майстерно зшити мундир міг лише хороший спеціаліст) не може багато часу проводити за кермом.

Отже, найімовірніше, мундир шив той хлопець, котрий супроводжував фіктивного міліціонера. І напевне людина, яка рішилась узяти участь у злочині, людина, яка зіграла роль дорожнього патруля з мотоциклом, є власником того мотоцикла.

Вирішено: шукати кравця з мотоциклом. На думку Качановського, саме він був тією уразливою ланкою у добре продуманій злочинцями операції. І, мабуть, найлегшим для виявлення. Паралельно слід шукати серед знайомих Павла Вигановського молодого чоловіка, який мав права водія і можливість постійно користуватися автомашиною, своєю чи чужою, може, батьківською.

Почав Качановський з вечірньої школи на вулиці Свентокшинській. Перевірялись усі, хто вчився там за останні три роки, — і ті, що були в одному класі з Вигановським, і ті, що були на рік молодші або старші. Серед них було багато водіїв, механіків та автослюсарів. А за спеціальністю «кравець» — тільки троє.

Один з них — молодий чоловік на ймення Мирослав Єсенек. Закінчивши профучилище, працював у швейній майстерні. Робота в нього пішла на лад, і завідуючий майстернею, витративши на це декілька років, переконав молодого чоловіка, який не відчував особливого потягу до науки, у тому, що немає смислу залишатися на все життя кравчиком. Варто трохи помучитися, щоб отримати атестат про закінчення середньої школи, тоді можна розраховувати на кращу посаду. Ціною великих зусиль Мирослав Єсенек, продираючись крізь нетрі науки, доповз нарешті у нинішньому році до атестата.

Якщо він знає Ягоду, розмірковував майор, то міг знати й Павла Вигановського. Єсенека зняли на плівку. Переглянувши зняті кадри, Ян Ковальський сказав: «Може бути, що він». Охоронник Баліцький нічого конкретного сказати не зміг, заявивши, що зовсім не пам’ятає, як виглядали злочинці. Христина Палюх підмітила, що фігурою він схожий на хлопця з мотоциклом і кольором волосся також, але їй здається, що у злочинця були не такі яскраві блакитні очі, та й обличчя не таке кругле.

Мотоцикла у кравця не було, зате у його батька був «фіат». Син, як з’ясували співробітники міліції, не тільки водить машину, але й час від часу ремонтує.

У кравецькій майстерні оплата була не погодинна, а відрядна. Причому дозволялось працювати вдома. Мирослав Єсенек частенько користувався цією можливістю. І третього березня він також з’явився лише зранку, щоб узяти кілька пар розкроєних штанів. Готову роботу здав тільки дев’ятого березня, а до того у майстерні не з’являвся.

На щастя молодого чоловіка, у вечірній школі дуже серйозно ставились до успішності учнів. Виявилось, що третього березня Мирослав Єсенек не тільки був присутнім на заняттях, але й відповідав з історії, про що красномовно засвідчувала двійка у класному журналі. Цей прикрий випадок добре пам’ятав і учитель історії. У його блокноті був відповідний запис — оцінка, дата, підпис. Все як годиться.

Отже, пошуки «кравця» серед учнів вечірньої школи ні до чого не привели, хоча і підібрали у співробітників міліції досить багато часу.

Ця невдача не змусила майора Качановського відмовитись від своєї ідеї. Належало лише розширити сферу пошуків. Може, серед шкільних друзів у Надажині? Або серед колег по роботі на заводі точних приладів?

У Надажині вже раз шукали «кранця», відразу після викрадення машини з грішми. Тоді ці пошуки не увінчались успіхом. Але треба врахувати, що тоді перевірялися лише нечисленні у цьому містечку професійні майстри голки. Тепер майор вирішив підійти до цієї справи по-іншому. Були взяті на облік кравці усього Варшавського воєводства, причому не тільки кравці, а й підмайстри тих, котрі могли представляти інтерес для майора Качановського — за віком, місцем проживання або місцем народження.

Одночасно усі державні і кооперативні швацькі майстерні Варшави відвідала комісія: цікавилася гігієною і безпекою праці на цих підприємствах.

Повільний був цей шлях, зате правильний. До роботи довелося залучити великі сили співробітників міліції. За образним висловом майора Качановського, була закинута сітка з дуже мілкими вічками. І хоча у сітку потрапило чимало риби, все ж її було менше, ніж в озері. А знайти у неводі потрібну рибу легше, ніж у великій воді.

Дні йшли за днями, і поступово Качановський починав сумніватися — вже багато риби повибирали, а ніяк не вдавалось знайти ту потрібну, одну-єдину, золоту.

Але одного разу до майора прийшов співробітник міліції Дзюба, який на той час встиг вже стати близьким другом Веслави Косинської.

— Пане майор, — бадьоро почав він, — у мене для вас важливе повідомлення. Гадаю, варте того, щоб ви почастували мене пивом. Та ні, що там пиво! Не завадило б трохи підкинути до зарплати. Якусь премію, чи що?

— Дивись! Ще нічого не повідомив, а вже торгується!

— Так ось, вчора Веся сказала мені, що був у неї хлопець. Майже два роки дружили, навіть одружуватись збивався, але вона піднесла йому гарбуза.

— Чого б то?

— По-перше, ледар він був страшенний, працювати його не змусиш, а по-друге, нічого не існувало для нього, крім грошей. Заради них він готовий був піти на все.

— То й що?

— Так ось, батько цього Казимира Фельчака кравець, мати також шиє, допомагає чоловікові. І Казика вони хотіли зробити кравцем, щоб потім передати йому батькову майстерню, але нічого з того не вийшло. Сидіти за машинкою? Ні, ця робота не для Казика. Але шити він навчився, та воно й зрозуміло, з малих років вештався по майстерні. Коли ще за Весею упадав, пошив їй англійського костюма. Вона мені показувала — сидить ідеально. А втім, невелика заслуга пошити на її струнку постать…

Майор вже не слухав. Схопивши ручку, він швидко записав у блокнот: Казимир Фельчак.

— Його адреса?

— Там же, при майстерні. Майстерня старого Фельчака знаходиться на вулиці Окшеї. Це у Празі[10], знаєте, одна з вулиць, що виходять на Торгову.

— Та