Наказано вижити - Юліан Семенов

…Тринадцятого травня Штірліц опритомнів. Тиша була відчутна. В неї навіть запах був — особливий, морський, йодистий, коли хвилі розбиваються на мільйони холодних білих бризок і повільно осідають, і чайки квилять нестямно, і стрілчасте листя пальм тріщить на вітрі, наче погана декорація в оперному театрі. Десь удалині перемигуються вогники на березі, і в них — такий спокій і надійність, що аж серце щемить, і минулі роки здаються нереальними, ніби казка з щасливим кінцем.

Штірліц підвівся на ліжку. Стіни кімнати були білі. Схоже на Іспанію. Там такі ж побілені стіни, як у нас на Україні. Тільки іспанці люблять нефарбовані дерев'яні меблі, злегка прооліфлені, а українці фарбують свої стільчики й шафи. Вікно було зачинене дерев'яними віконницями, що грюкали на вітрі. Справді пахло морем. Сидіти він не міг — біль у грудях був невпинний, ріжучий.

Він відкашлявся, захлинувся кров'ю, застогнав, упав на подушку.

У кімнату ввійшов немолодий сивоголовий чоловік, витер йому обличчя, поклав, дбайливо укрив пледом, прошепотів:

— Тихше… Ми у своїх… Ви на явці ОДЕССи, все гаразд, ви уже в Італії, завтра вас відправлять до Іспанії. Небезпека позаду, спіть, вам треба відпочивати, штандартенфюрер… Ваше ім'я віднині Рудольф Дрок… Запам'ятайте, доктор Дрок…

…Двадцять сьомого жовтня 1945 року, заново навчившись ходити, Штірліц надіслав лист з Мадріда на відому йому адресу в Стокгольм.

Відповіді звідти не було. Війна скінчилася — опорну базу радянської розвідки ліквідовано.

…Тринадцятого жовтня 1946 року в Мадріді на авеніда Хенераліссімо до нього підійшов невисокий чоловік у важких, американського крою черевиках і сказав:

— Я представляю організацію, яку очолює Аллен Даллес, вам, мабуть, відоме це ім'я. Чи не погодились би ви пообідати разом зі мною? Нам є про що поговорити — не тільки згадати минуле, а й подумати про спільну роботу в майбутньому…

1982

Ялта — Берлін.

Протистояння віку

Про роман Юліана Семенова «Наказано вижити»

Чомусь помітно порожніли вулиці в ті години, коли по телебаченню — і вдруге і втрете! — показували серіал «Сімнадцять спалахів весни». Відкинемо зразу, як казав Маяковський, пояснення, які «близько лежать». Так, глядач любить гострі, напружені сюжети, так, його покорила чудова гра В. Тихонова, Р. Плятта, Л. Броневого, Є. Євстигнєєва… Це безперечно. Але бували фільми з сюжетами ще більш закрученими, поставлені не менш професійно, а глядач, віддавши їм належне, ставився до них набагато спокійніше.

У чому ж тут річ? Я думаю, ось у чому. Напруженість сюжету роману й телесеріалу «Сімнадцять спалахів весни» визначається не його хитросплетіннями, а глобальністю того протистояння, що відбувається не між Гіммлером, Кальтенбруннером, Шелленбергом, Мюллером, з одного боку, і Ісаєвим — Штірліцом, пастором Шлагом, Плейшнером — з другого, а між двома світоглядами, діаметрально протилежними один одному не тільки за філософськими основами, але й за найдрібнішими морально-психологічними проявами в особі. І не просто образи, нехай і типові, створив Юліан Семенов — він відобразив процеси, масштабні події, що значною мірою виразили це вирішальне протистояння нашої епохи.

Насамперед тому такий зворушливо привабливий для нас Ісаєв — Штірліц, який кожним вчинком, кожним помислом своїм, кожною рисочкою особистості, сповненої високого гуманізму, втілює надію прогресивного людства на те, що історія не закінчиться в нинішньому столітті, служить оплотом цієї надії. А Мюллер у виконанні Л. Броневого хіба не тому сприймається як своєрідне відкриття, що часом і він страшенно схожий на людину?..

Ми звикли ставити поряд два слова: «фашизм» і «жорстокість». У цій звичності криється відома небезпека, прихована в кожній беззаперечній істині, яку не треба відкривати заново. Не треба? А якщо фашизм постійно змінює обличчя, пристосовуючись до мінливих умов середовища і як найнебезпечніший вірус зберігаючи свій нищівний потенціал?.. Як розпізнати його в статечній респектабельності сивоволосих панів, що змінили чорну есесівську уніформу на бездоганну елегантність темно-сірих ділових трійок, звірячий вищир сп'янілого від крові табірного вбивці — на осліплюючу фарфоровою білизною вставних щелепів посмішку закликальняка з поставленого на індустріальні рейки будинку розпусти?.. Як розчути в навіжених причитаниях з приводу жертв страхітливої провокації з лайнером південнокорейської авіакомпанії давні інтонації добре відрепетируваної геббельсівської істерії, пов'язаної з іншою страхітливою провокацією в Глівіце — що стала приводом для нападу на Польщу?..

Гіммлер любив квіти, Герінг — природу, хтось там іще з них міг заплакати, слухаючи сентиментальну музику. Тобто зовсім, як Мюллер у телесеріалі, чимось схожі на людей. І ось це надзвичайно важливо раз у раз нагадувати й переконливо показувати: фашисти можуть бути схожі на людей! А тому небезпека їхня стократно, ні, тисячократно зростає.

У цьому й полягає головна причина повернення Юліана Семенова до образу Ісаєва — Штірліца, до інших персонажів його широко популярної серії політичних хронік, яку він лапідарно й містко назвав «Альтернатива».

Академік Г. А. Арбатов в одному з інтерв'ю сказав: «Коли б люди, були абсолютно нездатні вчитися в історії, її, мабуть, зовсім не було б. А коли б вони справді були здібними й сумлінними учнями, які досконало засвоюють усі уроки історії, вона була б зовсім іншою…»

Понад сорок років — більше, ніж будь-коли в сучасній історії, — Європа живе в умовах миру. Це стало можливим перш за все завдяки цілеспрямованому й послідовному мирному зовнішньополітичному курсу Радянського Союзу, всіх країн соціалістичної співдружності. Приблизна рівновага воєнних сил між НАТО і країнами Варшавського договору, що склалася в Європі, об'єктивно служила справі безпеки й стабільності. Однак, ігноруючи суворі уроки історії, США і НАТО в цілому мають намір змінити цю рівновагу, схилити чашу терезів на свій бік.

Очоливши «хрестовий похід» проти комуністичної ідеології, проти реального соціалізму, проти соціального прогресу і справжньої демократії, воєнно-промисловий комплекс США, вашінгтонська адміністрація спираються на найчорніші сили світової реакції, використовують для своєї мети уцілілих підручних Гіммлера, Кальтенбруннера і Мюллера, плетучи й далі ту зловісну мережу страхітливого у морально-політичному плані альянсу з фашизмом, перші клітини якої виникли ще в далекому сорок п'ятому при зустрічах недоброї пам'яті Аллена Даллеса з емісаром обер-ката Гіммлера есесівським генералом Карлом Вольфом,

Ім'я Вольфа знайоме Юліану Семенову не тільки в архівних документів і публікацій у пресі. Із цим зовні благовидним, чудово засмаглим під гірським сонцем бадьорим старичком, що намагався зідрати з радянського письменника гонорар за бесіду, але задовольнився пляшкою горілки й вечерею в харчевні, і з улюбленцем