Ганнібал - Томас Харріс

На щоці жінки виднілася мушка на тому місці, яке французи асоціюють зі сміливістю. Вона окинула залу поглядом, пробіглася очима по гальорці й не зупинилася. Вона видавалася збудженою, проте майстерно контролювала вираз своїх коралових губ. Пані нахилилася до супутника, щось йому сказала, і вони розсміялися. Вона поклала долоню йому на руку, обхопила великий палець.

— Старлінг, — ледве чутно вимовив Барні.

— Що? — перепитала Лілліан.

Барні ледве слідкував за подіями в першому акті опери. Щойно загорілося світло й почався антракт, він знову наставив бінокль на ложу. Із таці, яку приніс офіціант, джентльмен узяв високий келих шампанського, передав його своїй пані, а потім узяв ще один собі. Барні навів різкість на його профілі, на формі вух.

Він роздивлявся руки жінки, не прикриті рукавами. Оголена шкіра без жодних відмітин, під нею — неабияка мускулатура, як відзначив Барні досвідченим оком.

Поки Барні дивився на жінку, джентльмен повернув до нього голову, мов уловив якийсь далекий звук. Чоловік підніс до очей театральний бінокль. Барні міг закластися, що окуляр спрямовано просто на нього. Він затулив обличчя програмкою й втиснувся в крісло, намагаючись не виказувати свій високий зріст.

— Лілліан, — мовив він. — Зроби мені, будь ласка, одну велику-превелику послугу.

— Гм, — відповіла вона. — Якщо вона схожа на всі твої інші прохання, то я мушу для початку дізнатись, у чому річ.

— Ми підемо звідси, щойно згасне світло. Летимо зі мною в Ріо, сьогодні ж. Без зайвих питань.

Полотна Вермеера в Буенос-Айресі стали єдиними, яких Барні так ніколи й не побачив.

Розділ 103

Простежимо за цією гарною парою з опери? Гаразд, але дуже обережно…

У новому тисячолітті Буенос-Айрес одержимий танго, ніч має власний пульс. «Мерседес» із опущеними шибками (щоб у салон долітала музика з танцювальних клубів) муркотить районом Ріколета дорогою до авеніди Альвеар і зникає у внутрішньому подвір’ї вишуканої будівлі Мистецтв біля посольства Франції.

Повітря ніжне й тепле, і на терасі на горішньому поверсі накрито вечерю, проте прислуга вже пішла.

Слуги в цьому будинку ставляться до роботи з ентузіазмом, але й підкоряються залізній дисципліні. До полудня на горішній поверх маєтку їм заходити заборонено. А також після подачі першої страви в обід.

Під час обіду доктор Лектер і Кларіс Старлінг часто розмовляють іншими мовами, аніж рідна для Старлінг англійська. За основу вона взяла французьку та іспанську, які вчила в коледжі, а також зрозуміла, що має непоганий слух. За їжею вони нерідко говорять італійською, і у візуальних нюансах мови Старлінг відчуває дивну свободу.

Інколи в обід наша пара танцює. Інколи вони не закінчують свій обід.

Їхні стосунки здебільшого складаються з проникнення в Кларіс Старлінг, що вона щиро вітає та заохочує. Вони складаються з оточування Ганнібала Лектера, що виходить далеко за рамки його досвіду. Імовірно, Кларіс Старлінг дещо його лякає. Секс є чудовою конструкцією, до якої вони щодня додають нові елементи.

Палац пам’яті Кларіс Старлінг також розбудовується. Деякі його кімнати належать палацу пам’яті доктора Лектера (кілька разів він зустрічав її там), але її власний палац розвивається і собі. Там вона навідує свого батька. Там Ханна на пасовищі. Там з’являється Джек Кроуфорд, коли вона бажає його бачити, він похилився за робочим столом. Однієї ночі за місяць після того, як Кроуфорд повернувся додому з лікарні, біль у грудях знову відродився. Замість того щоб зателефонувати у «швидку» і пройти лікування наново, він просто вирішив перекотитися на той затишний бік ліжка, де колись спала його покійна дружина.

Старлінг дізналася про смерть Кроуфорда під час одного з регулярних візитів доктора Лектера на публічний сайт ФБР, аби помилуватися своєю подобою серед десятки найбільш розшукуваних злочинців. Фотографія доктора Лектера, яку використовує ФБР, застаріла вже на два обличчя.

Прочитавши некролог Джека Кроуфорда, Старлінг майже цілий день блукала на самоті і була рада повернутися ввечері додому.

Рік тому вона вставила в оправу каблучки один зі своїх смарагдів. Усередині замовила гравірування «АМ-КС».

Арделія Мепп отримала його пакунком, який неможливо було відстежити, разом із запискою: «Люба Арделіє. Зі мною все добре і навіть краще, ніж добре. Не шукай мене. Вибач, що налякала. Записку спали. Старлінг».

Мепп віднесла каблучку до річки Шенандоа, де Старлінг колись любила бігати. Вона довго йшла, затиснувши в руці каблучку, злилась, очі пекло, і вона вже була готова кинути кільце в річку, вже бачила, як вона зблискує в повітрі, як лунає тихий сплеск. Зрештою вона наділа каблучку собі на палець і засунула кулак у кишеню. Мепп нечасто плаче. Вона довго йшла, доки заспокоїлася. Коли повернулася до машини, було вже темно.

Важко здогадатися, що пам’ятає Старлінг із минулого життя, що вона вирішила залишити собі. Наркотики, на яких вона сиділа протягом перших кількох днів, уже давно зникли з їхнього життя. А також довгі балачки з єдиним джерелом світла в кімнаті.

Інколи доктор Лектер навмисне впускає на підлогу чайну чашку. Вона розбивається, а він радіє, що шматки не збираються докупи. Уже багато місяців Міша не приходить до нього в сни.

Можливо, одного дня чашка таки збереться. Або десь і якось Старлінг почує дзвін тятиви арбалета й прокинеться в небажаній реальності, якщо вона взагалі спить.

Тепер нам час іти, поки вони танцюють на терасі — мудрий Барні вже поїхав із міста, і нам треба брати з нього приклад. Якщо хтось із них нас побачить, на нас чекають фатальні наслідки.

Ці знання не варті нашого життя.

Слова подяки

У спробах зрозуміти структуру палацу пам’яті доктора Лектера я користувався відмінною книжкою «Мистецтво пам’яті» Френсіса А. Єйтса, а також «Палацом пам’яті Маттео Річчі» Джонатана Д. Спенсера.

Переклад Робертом Пінскі «Дантового пекла» став для мене справжнім подарунком, і я з задоволенням ним скористався, як і примітками від Ніколь Пінскі. Термін «святкова шкіра» зустрічається саме в цьому перекладі Пінскі.

Фраза «У саду ока циклону» належить Джону Кіарді, а також є назвою одного з його віршів.

Перші рядки поезії, яку Кларіс Старлінг згадує в психіатричній лікарні, взяті з «Бернт Нортон» Т. С. Еліота, «Чотири квартети».

Дякую Пейс Барнз за її заохочення, підтримку й мудрі поради.

Керол Берон, моя редакторка, видавець і друг, допомогла зробити цю книжку кращою.

Атена Варуніс, Білл Трібл