Коло смерті - Кріс Тведт
— Дозвольте коротку перерву, ваша честь, — попросив Рюне Сейм. — Мені треба покурити, а заодно провітримо пекельні сірчані випари після проповіді прокурора…
Притишений смішок полегшення прокотився рядами.
— Десять хвилин, — суворо оголосила Єва Ґрангейм.
Ульв Ґарман був пророком-праведником Старого Завіту, ніяк не менше. Коли ж після перерви зі словами: «Високоповажний суде», підвівся зі свого місця Рюне Сейм, був він схожий на милого дядечка або добродушного дідуся. Карими, сумовитими очима він обвів залу й похитав головою.
— Даруйте, якщо моя остання репліка перед перервою видалася вам непоштивою, пане прокуроре, — мовив Рюне Сейм, а Ульв Ґарман, який не рушився з місця за всю перерву, сидів сердитий і набундючений, видушив з себе натягнуту, фальшиву усмішку.
— Усе гаразд, — процідив він. — І не таке доводиться терпіти в нашій роботі.
Рюне Сейм кивнув й усміхнувся у відповідь.
— Це добре, це добре, Мені якось так вихопилося. Не те, щоб я був незгодний з вашою засадничою позицією. Невірні слуги правосуддя — це зло, звісно, зло. І коли їх викривають, вони, звісно ж, заслуговують на покарання. І працювати далі адвокатами теж не мають права. Чи прокурорами, чи суддями, зрештою… — Рюне Сейм знову усміхнувся, знизав плечима, ніби вибачаючись за щойно сказане. — Тож приводом для моєї мимовільної, трохи непоштивої репліки, стала, отже, не моя докорінна незгода з вашими поглядами, пане прокуроре. Просто, слухаючи вашу вступну промову, я раптом засумнівався, чи все я правильно зрозумів. Я гадав, що наше завдання у суді з'ясувати, винен чи ні адвокат Мікаель Бренне, згідно зі звинуваченням. Але з ваших слів можна було припустити, що ми вже закінчили і з наданням доказів, і з доведенням вини, а я й не помітив, і навіть дійшли до оголошення вироку.
— Пане адвокате! — застережно озвалася суддя, і Рюне Сейм обернувся до неї.
— Так, ваша честь, я знаю, що балансую на межі дозволеного, але якщо можна прокуророві, то я теж повинен одержати право вказати на те, що його промова, яка мала б бути об'єктивним аналізом доказів у справі, насправді була чимсь зовсім іншим. На моє щире переконання, прокурор мав би стримати свою моральну заангажованість, не кажучи вже про моралізацію, доки ми закінчимо розгляд справи.
— Гадаю, ми зрозуміли суть вашого висловлювання, — відповіла суддя. Єва Ґрангейм мала втомлений вигляд, ніби вся ця судова тяганина сиділа їй в печінках. — Маєте ще щось додати?
— Лише одне. Коли ми найближчими днями надаватимемо докази, прошу суд ні на мить не забувати повторювати подумки запитання: чому?
Рюне Сейм прокашлявся, зазирнув у папери, перш ніж продовжити свою промову.
— Чому Мікаель Бренне скоїв те, у чому його звинувачують? Прокурор запропонував своє пояснення. Щоб виграти справу. Отже, Мікаель Бренне замовив жорстоке побиття свідка, щоб виграти справу. Але ж це не пояснення! Насправді тут виникає більше запитань, аніж відповідей. У ролі звинуваченого був не Мікаель Бренне, а Ганс Міккельсен. Бренне був лише адвокатом.
Ковток води. Театральна пауза.
— То хіба адвокати не прагнуть вигравати справи, запитаєте ви. Як постійний адвокат цього суду впродовж ледь не всього свого життя, я дам відповідь: так, ми прагнемо. Ми дуже прагнемо вигравати. Та, як правило, нам це не вдається. Більшість справ ми програємо, так і повинно бути. Перш ніж поліція висуне звинувачення й передасть матеріали розслідування до суду, вона мусить мати гарантію, що надані нею докази неспростовні. Поразка захисту у багатьох справах означає лише те, що прокурор виконав свою роботу, як належиться.
Рюне Сейм усміхнувся суддям, ледь повів плечем.
— Тому ми звикли програвати в суді. І хоч нам дуже кортить вигравати, можу вам довірити професійну таємницю: ми не втрачаємо сну через програні суддівські баталії. Так має бути. Адвокатів завжди запитують, ж вони можуть захищати злодіїв, убивць і ґвалтівників. Відповідей багато, але одна з них полягає у тому, що ми ніколи не ідентифікуємо себе з нашими клієнтами.
Знову знизування плечима. А тоді він раптом викинув уперед руку.
— Та я повинен визнати одну річ. Існує один мотив, що може змусити і часто змушує адвоката до переступу закону, порушення правил і зради виявленої до нього довіри. Це — гроші. Конкуренція на ринку клієнтів несамовита. Клієнти означають для захисника заробіток. Адвокати крадуть клієнтів один в одного. Трапляється, молоді, амбіційні або ж не надто талановиті адвокати іноді скорочують собі шлях до успіху, порушуючи правила, лиш би виграти справу. Але Мікаель Бренне? — Рюне поволі похитав головою, від чого щоки його задрижали. — Трохи статистики я викладу вам згодом, зараз дозвольте ствердити таке: адвокат Мікаель Бренне — це справжня історія успіху. Він має безліч клієнтів. Раніше, та й на момент арешту він мав у своєму портфелі не одну резонансну справу, зокрема й з голосних убивств, а це — беззаперечне свідчення того, що Мікаель Бренне перебуває у вищому цеховому ешелоні. Він не був молодим, нахабним жовторотиком, просуваючись угору щаблями кар'єрної драбини. Він не мав потреби скорочувати собі шлях до успіху. Він той успіх просто мав. Гадаю, прокуророві варто знайти кращий мотив, якщо він хоче засудити Мікаеля Бренне.
Ульв Ґарман мав вигляд, наче йому прикро дошкуляє мігрень. Він сидів, втупившись поглядом у стіл поперед себе, тер долонею чоло, і я витлумачив це, як добрий знак.