Вовкулаки не пройдуть - Валерій Павлович Лапікура

Отець Зосима був нестандартним попом. Вперше він об’явився у Великих Колодах у формі капітана-десантника, коли разом із солдатиками привіз з Афганістану домовину з тілом єдиного сина старого Чижевського. По виконанню цього печального обов’язку повернувся на війну і вдруге - вже остаточно - приїхав до нашого села кілька років тому. Як колишній афганець, колишній офіцер і діючий священнослужитель. Його матушка, як виявилося, теж пройшла з ним через оте пекло, бо служила медсестрою у польовому шпиталі. Такі от повороти долі.

Я грішним ділом вирішила, що батюшка прийшов просити якоїсь допомоги у своїх церковних справах, бо знав, що ми з Павлом щодо цього ніколи не відмовимо. Та з’ясувалося: якраз він хотів нам допомогти.

- Я знаю, Маріє, що ваш міліцейський родич в усьому вас слухає. Мені до нього йти з певних причин не з руки. Такі люди, як я, самі до влади не ходять.

- Знаю. “Кесарю кесареве”…

- Тож ви вже передайте те, що я вам розповім. Я так здогадуюся, що знайти Семена Григоровича живим ви вже не сподіваєтеся. А я, по правді, з вами згоден.

- То передчуття чи якась реальна підстава?

- Та куди вже реальніше! Ви знаєте, що на минулий Великдень в Очеретні було?

Приход у нашого отця Зосими був великий - бо аж п’ять сіл і дві церкви. Одна у нас, а друга в Очеретні, що за лісом, неподалік військової частини, де Броник служить.

- Та скажу по правді, батюшко, щось таке чула, начебто якась веремія з сектантами була.

- То не веремія, Маріє, то сам Сатана нам роги показав. Тільки-но люди з церкви вийшли, а вже їх на обійсті чекають, під самими дверима. Душ зо двадцять. Єговісти! Взяли народ у кільце і одразу: схаменіться, спасіться, ви неправильно Богу служите, ви неправильно молитеся, ви неправильно Біблію розумієте і взагалі - ваш Христос не син Божий, а бандит і брехун. За руки хапають, смикають, перед очима своїми книжечками махають! Чистісінькі Содом і Гомора!

А парафіяни у мене в Очеретні - переважно жіночки немолоді. Обурилися, почали сперечатися, а єговісти тільки кільце стискають і кричать, мовляв: нікого юдеї не розпинали на хресті, ніхто не воскресав і тільки їхня віра всю правду знає! Аж тут ми з Григоровичем на галас із церкви вийшли.

- Вибачайте, а що Панченко в Очеретні робив?

- Хіба ви не знаєте? Він же у нас у церковній десятці. Найповажніша людина! Бо за збір пожертви відповідав.

- Семен Григорович? Член десятки? От уже, даруйте, ніколи б не подумала. Він же і комсомольцем був, і в партії.

- Не согрішиш - не покаєшся. А не покаєшся - так і помреш, благодаті не зазнавши. Щоправда, гріхів якихось особливих у нього не було. Ну що там - по малолітству храмів не закривав, ікон об коліно не ламав. Хіба що покійному батюшці, моєму попереднику, з-за паркану язика показував - так то його старші хлопці підбурили. Але я не про те, хто праведний, а хто грішний. Я про те, що далі було. Вийшли ми з Григоровичем на сходи, дивимось - еге! Зараз диспут у бійку перейде. Уявляєте? Бійка, в такий день, та ще й коло церкви. Підійшли ми до цих нарваних і так делікатно кажемо, що, мовляв, порушуєте, громадяни, закон, бо не маєте ви права на землі, яка належить іншій конфесії, свою віру проповідувати. А вони нам: а таких, як ви, взагалі треба знищувати. Ну, тут, каюся, моє афганське минуле раптом сплило, закачав я рукава ряси - і вперед! На супостатів! А Григорович мене прикриває. І знаєте, що зворушливо? Бабці мої, прихожанки, теж похапали все, що на очі трапило - і в атаку! Єговісти побачили, що непереливки, повскакували у свій автобус - і тікати.

- Шкода, що мене там тоді не було, - озвався мій Павло. - Бо точно би ці хулігани до свого автобусу не добігли б. Але я не розумію, до чого тут це? Який зв’язок?

- Безпосередній. Оті іроди не просто втекли, вони одразу після Паски об’явилися в районі з двома київськими адвокатами і з заявою на мене з Григоровичем, що ми, буцімто, свідомо релігійну ворожнечу розпалювали. Уявляєте? Зовсім уже совісті немає. Ми то що! Голіруч відбилися. А он у Черкаській області мій же однополчанин, а нині такий же батюшка, як я, єговістів від церкви осиковим кілком відганяв! Так там цілу справу розкрутили! І міліцію купили, і прокуратуру.

- А у нас чим усе закінчилося?

- У нас Семен Григорович усіх порятував. Чітко так пояснив слідчому, та ще й з посиланням на закони, хто у нас насправді і ворожнечу розпалював, і релігійні почуття ображав. І сам із мирянами аж два зустрічних позови організував. Щось там на чотири чи п’ять кримінальних статей тягнуло. То ця компанія знову вскочила у свій автобус - і більше їх не бачили. Але боюсь, Маріє, що цього вони Григоровичу не простили. І ті слова, що таких, як ми, треба знищувати - то навіть не погроза, то обіцянка. Скільки злочинного люду до них прибилося! Бо у справжній церкві устав, а у цих - кругова порука. А гроші у них є, у сектантів. І не тільки гроші, а й влада. Он кілька років тому їх аж сто п’ятдесят тисяч у Києві зібралося на якийсь свій шабаш. Думаєте, просто так їм би це дозволили?

- Так то, батюшко, за старої влади було. А зараз нова.