Бібліотека душ - Ренсом Ріггз
— Йому потрібен час, — сказав Шарон, показуючи на Німа. — Багато треба перетравити. Бентам багатьох із нас обдурив.
— Навіть тебе? — спитав я.
— Особливо мене. — Знизавши плечима, він похитав головою. Обличчя в нього було сумне-сумне і зніяковіле. — Він допоміг мені зіскочити з амброзії, позбутися від залежності, життя мені врятував. У ньому було й добро. Напевно, через це я закривав очі на все погане.
— Але в нього мусила бути довірена особа, — сказала Емма. — Такий собі посіпака. Ігор, як у Франкенштейна.
— Його помічник! — вигукнув я. — Його хтось бачив?
Усі похитали головами. Ми обшукали весь будинок, але права рука Бентама, чоловік із кам’яним обличчям, зник. Пані Сапсан зібрала всіх і попросила нас із Еммою детально його описати — на той випадок, якщо повернеться.
— Його слід вважати небезпечним, — сказала вона. — Якщо побачите його, не вступайте з ним у розмови. Одразу ж тікайте й повідомте імбрині.
— Повідомте імбрині, — пробурчав Єнох. — Невже вона не розуміє, що це ми їх урятували, а не навпаки?
Хоч як тихо він говорив, та пані Сапсан почула.
— Так, Єноху. Ви всі неймовірні. І помітно виросли. Але навіть над дорослими є старійшини, які краще знають, що до чого.
— Так, пані, — знітився він.
Згодом я запитав у пані Сапсан, як вона думає, чи збирався Бентам зрадити нас із самого початку.
— Мій брат завжди був пристосуванцем, — відповіла вона. — Я думаю, десь глибоко в душі йому хотілося вчинити правильно. І коли він вирішив допомогти вам із панною Блум, то зробив це від щирого серця. Та разом з тим він виношував плани зрадити нас, у випадку, якщо це буде йому вигідно. А коли я сказала, куди йому йти, він вирішив ці плани втілити.
— Пані Сапсан, ви не винні, — заспокоїла її Емма. — Після того, що він зробив з Ейбом, я б йому теж не пробачила.
— Та все ж я могла бути й добрішою. — Директриса спохмурніла, її погляд помандрував убік. — Стосунки між братами й сестрами бувають складними. Інколи я думаю, чи не підштовхнула я братів своїми діями до того шляху, який вони обрали. Чи могла я бути для них кращою сестрою? Можливо, в молодості я була надто зациклена на собі.
— Пані Сапсан, це ж… — я вчасно затнувся і не промовив слово «смішно», бо в мене ніколи не було ні брата, ні сестри, то, може, нічого смішного в цьому й не було.
* * *
Згодом ми повели пані Сапсан та ще декількох імбрин у підвал, щоб показати їм серце Бентамової машини — Панконтуркону. Я відчув зв’язок зі своїм порожняком у акумуляторному відсіку, слабким, але ще живим. Мені було дуже його шкода, і я спитав, чи можна його звідти витягти, але пані Сапсан відповіла, що машина їм поки що потрібна в робочому стані. Маючи стільки дверей до різних контурів під одним дахом, вони зможуть швидко поширити новину по всьому царству дивних, оцінити масштаб лиха, завданого витворами, й почати відбудовувати.
— Пане Портман, я сподіваюся, ви розумієте, — сказала пані Сапсан.
— Так…
— Джейкоб має слабкість до того порожняка, — пояснила Емма.
— Ну, — трохи засоромився я. — Він був у мене першим.
Пані Сапсан подивилася на мене трохи дивно, але пообіцяла зробити все можливе.
Рана від укусу на моєму животі боліла дедалі нестерпніше, ігнорувати її було вже несила, тож ми з Еммою стали в чергу до Матінки Пилок, що тяглася від імпровізованої клініки на кухні й далі по коридору. То було дивовижно — бачити, як на кухню заходять людина за людиною, накульгуючи, побиті, в синцях, з поламаними пальцями на ногах чи з легким струсом мозку (або ж, як у випадку пані Шилодзьобки, з кулею, випущеною зі старовинного Коулового револьвера, яка застрягла в плечі), а всього через кілька хвилин виходять, сяючи, як нові копійки. Власне, вигляд у всіх був такий чудовий, що пані Сапсан відвела Рейналдо вбік й попросила нагадати Матінці Пилок, що вона — не відновлюваний ресурс і що не варто витрачати себе на маленькі рани, які й самі прекрасно загояться.
— Та я намагався її переконати, — відповів той, — але вона — перфекціоністка. І слухати не хоче.
Тож пані Сапсан пішла на кухню, щоб самій переговорити з Матінкою Пилок.
Вийшла вона звідти через п’ять хвилин, із сором’язливою усмішкою. Кілька порізів зникло з її обличчя, а рука, яку імбрина не могла випрямити відтоді, як Коул жбурнув її об стіну печери, тепер вільно звисала вздовж тіла.
— Яка вперта жінка! — вигукнула вона.
Настала моя черга заходити до неї. Але я мало не відмовився від лікування, коли побачив, що на руці в неї лишилися тільки великий і вказівний пальці. Втім, одного погляду на нерівні, вкриті кривавою кіркою порізи в мене на животі їй вистачило, щоб штовхнути на кушетку, яку вони поставили біля раковини. Укус уже інфікований, повідомила вона мені через Рейналдо. На зубах у порожняків повно страшних бактерій, і якщо мене лишити без лікування, я дуже сильно захворію. Тож я здався. Матінка Пилок посипала верхню частину мого тіла своїм чарівним порошком, і вже за кілька хвилин моє самопочуття значно поліпшилося.
Перш ніж вийти, я ще раз спробував їй сказати, як багато насправді важить її жертва і як та подарована мені частка її самої врятувала нас усіх.
— Ні, правда, без того пальця я б нізащо не зміг…
Та щойно я розкрив рота, вона відвернулася — так, ніби слова подяки були нестерпно палючими для її вух.
Рейналдо буквально виштовхав мене з кухні.
— Пробач, але в Матінки Пилок багато інших пацієнтів.
У коридорі на мене чекала Емма.
— Виглядаєш просто казково! — вигукнула вона. — Слава птахам, бо я вже почала переживати за той укус.
— Не забудь їй сказати про свої вуха.
— Що?
— Про вуха, — гучніше повторив я, показуючи на них пальцем. Після Бібліотеки в Емми постійно дзвеніло у вухах. Вона вимушено підтримувала в долонях вогонь, щоб ми бачили, куди біжимо, коли тікали, й тому не могла затуляти вуха від жахливого шуму — а я боявся, що він був у буквальному розумінні оглушливим. — Тільки про палець не згадуй!
— Про що?
— Про палець! — я підняв указівний палець догори. — Її це чомусь дуже заторкує, пробач за мимовільний каламбур.
— Чому?
Я знизав плечима.
— Не знаю.
Емма зайшла досередини. А через три хвилини вийшла, клацаючи пальцями біля вух.
— Дивовижа! — вигукнула вона. — Так чітко, наче
