Джерело - Ден Браун

Гра «Життя» скінчилась, натомість почав проступати текст: спочатку літери були бліді, потім темнішали, чіткішали, доки їх стало можливо прочитати.

Якщо ми припустимо, що існує Першопричина,

то розум усе одно жадатиме знати,

звідки вона і як виникла.

— Це Дарвін, — прошепотів Ленґдон, упізнаючи в красивому формулюванні легендарного ботаніка саме те питання, яке порушував Едмонд Кірш.

— Звідки ми? — схвильовано промовила Амбра, почитавши напис.

— Точно.

Амбра всміхнулася.

— Дізнаємося?

Вона махнула рукою в бік обрамленого колонами входу в головне приміщення, розташованого біля екрана.

Коли вони рушили в той бік, на екрані з’явилося дещо нове: тепер там спалахував немовби випадковий колаж слів. Їх кількість зростала ненастанно й хаотично, нові слова розвивались, видозмінювались і складались у вигадливий набір фраз.

І комбінація цих слів на очах в Ленґдона з Амброю набула форми дерева, що росте.

«Що ж це означає?»

Вони уважно вдивлялись у зображення, вслухались у спів, який наростав довкола. Ленґдон зрозумів: голоси співають не латиною, як здавалося спочатку, а англійською.

— Боже мій, слова на екрані… — промовила Амбра, — по-моєму, саме їх і співають.

— Справді! — погодився Ленґдон, помітивши, що новий текст з’являється на екрані в міру співу.

…через повільно діючі причини… а не чудеса…

Ленґдон слухав і дивився, відчуваючи повну розгубленість від поєднання релігійної музики і зовсім не релігійного тексту.

…організми… сильніші виживають… слабші гинуть…

Ленґдон застиг на місці.

«Я знаю, що це!»

Едмонд кілька років тому водив Ленґдона на концерт. Твір називався «Missa Charles Darwin» — у ньому композитор поєднав традиційну християнську музику не з латинським літургійним текстом, а з уривками «Походження видів», створивши заворожливе поєднання піднесених голосів і оспівування брутального природного добору.

— Химерно… — зауважив Ленґдон. — Ми з Едмондом слухали цю композицію колись — йому дуже сподобалося. Який збіг обставин — почути її тут.

— Це не збіг! — пролунав із динаміків над ними знайомий голос. — Едмонд навчив мене вітати гостей музикою, яка б їм сподобалась і створила цікаву тему для розмови.

Ленґдон з Амброю здивовано поглянули на динаміки. Їх вітав веселий голос із виразною британською вимовою.

— Я такий радий, що ви знайшли дорогу сюди, — промовив дуже знайомий синтетичний голос. — Я не міг вийти з вами на зв’язок.

— Вінстоне! — вигукнув Ленґдон, вражений своїй радості й полегшенню від зустрічі з машиною.

Вони з Амброю швидко переказали, що відбулося.

— Гарно вас чути! — мовив Вінстон. — То розкажіть мені, чи знайшли ви те, що шукали?

Розділ 84

— Вільям Блейк, — сказав Ленґдон. — «Релігії усі похмурі згаснуть, й наука добра візьме трон».

Вінстон лише мить помовчав.

— Завершальний рядок «Чотирьох Зоа». Маю відзначити, чудовий вибір!.. Однак з огляду на вимогу сорока семи літер…

— Там амперсанд… — почав Ленґдон і швидко пояснив суть фокусу Кірша: лігатура, розшифрована як «ет».

— Квінтесенція Едмонда! — розсміявся синтетичний голос у свій химерний спосіб.

— Тож, Вінстоне, — звернулася до нього Амбра, — тепер ви знаєте пароль Едмонда. Чи можете ви запустити презентацію?

— Звичайно, можу, — без зайвих слів відказав Вінстон. — Мені тільки потрібно, щоб ви ввели пароль вручну. Едмонд наставив брандмауерів навколо цього проекту, і в мене немає прямого доступу, але я можу провести вас у його лабораторію й показати, куди вводити інформацію. Можемо запустити програму за менш ніж десять хвилин.

Ленґдон з Амброю перезирнулися — вони й не очікували, що Вінстон просто й буденно одразу дасть їм змогу діяти. Після всіх сьогоднішніх пригод ця мить остаточної перемоги підкралася якось геть непомітно.

— Роберте, — прошепотіла Амбра, поклавши руку йому на плече. — Ти зміг! Дякую!

— Це була командна праця, — усміхнувся професор.

— Чи можу я вам одразу запропонувати пройти в лабораторію Едмонда? Вас тут у вестибюлі добре видно, а я тим часом помітив деякі новини щодо подій навколо.

Ленґдона це не здивувало: військовий гелікоптер посеред міського парку не міг не привернути увагу.

— Кажіть, куди нам іти, — мовила Амбра.

— Між колонами, — відказав Вінстон. — Ідіть на мій голос.

Спів у коридорі раптово змовк, плазмовий екран згас, а на головній брамі заклацали, замикаючись, автоматичні замки.

«Мабуть, Едмонд перетворив цю будівлю на фортецю», — зрозумів Ленґдон, кинувши швидкий погляд крізь товсті вікна й побачивши, що між дерев біля церкви нікого не видно. «Принаймні поки що не видно…»

Він знову поглянув на Амбру, побачив, як на другому боці вестибюля освітлюється вхід між двома колонами. Обоє зайшли туди; далі був довгий коридор. На другому його кінці заблимали лампочки, вказуючи їм дорогу.

Ленґдон з Амброю рушили туди, а Вінстон сказав їм:

— Гадаю, для того, щоб досягти максимального розголосу, треба поширити глобальний прес-реліз, де йтиметься, що презентацію покійного Едмонда Кірша зараз буде оприлюднено. Якщо ми дамо засобам масової інформації час, щоб усі могли дізнатися про подію, то кількість глядачів значно збільшиться.

— Цікава ідея, — мовила Амбра, прискоривши крок. — А скільки, на вашу думку, ми можемо чекати? Я б не хотіла ризикувати.

— Сімнадцять хвилин, — відповів Вінстон. — Тоді ця інформація вийде саме на початку години: о третій тут, а в Америці саме в прайм-тайм.

— Чудово, — відповіла вона.

— Гаразд, — відгукнувся Вінстон. — Реліз даємо зараз, презентацію запустимо за сімнадцять хвилин.

Ленґдон намагався не відставати від блискавичного ходу думок Вінстона.

Амбра йшла далі коридором.

— А скільки сьогодні тут працівників?

— Жодного, — відказав Вінстон. — Едмонд був фанатом безпеки. Тут практично немає працівників. Я керую всіма комп’ютерними мережами, освітленням, кондиціонуванням, безпекою. Едмонд жартував, що в еру «розумних будинків» тільки він може похвалитися «розумною церквою».

Ленґдон слухав лише краєм вуха, він гарячково обмірковував план дій.

— Вінстоне, а ви певні, що саме зараз потрібно оприлюднювати презентацію Едмонда?

Амбра різко зупинилась і пильно подивилася на нього.

— Роберте, ну звичайно ж! Ми ж за тим сюди й прийшли! Цілий світ дивиться і чекає, що буде! Та й ми не знаємо — а може, хтось прийде й намагатиметься нам перешкодити — потрібно зараз, доки ще не пізно!

— Я згоден, — мовив Вінстон. — Із суто статистичного погляду, ця новина наближається до точки насиченості. Якщо вимірювати в терабайтах медіаданих, відкриття Едмонда Кірша зараз є найбільшою новиною десятиліття — не дивно, з огляду на те, що кількість інтернет-користувачів експоненційно зросла за останні десять років.

— Роберте! — Амбра зазирала в очі професорові. — Що тебе хвилює?

Ленґдон повагався, намагаючись чітко окреслити причину своєї раптової невпевненості.

— Певне, я просто непокоюся щодо всіх цих сьогоднішніх історій навколо Едмонда: убивство, викрадення, палацові інтриги… Мені не хотілося б, щоб вони затьмарили