Рембо - Девід Моррелл

Пусті слова, — сказав Мосаад.

Зброя, яку я привіз, — не просто слова.

Мосаад випрямився:

Зброя?

Автомати й амуніцію, — уточнив Рембо. — І вибухівку. Стільки, скільки могли забрати два коні.

Рахім оглянувся:

Де ці коні? Я не бачу зброї.

Пусті слова. Рушниці — неправда, — пробурмотів Мосаад.

Ми закопали зброю та позначили місце. Воно за три години їзди звідси, — сказав Рембо.

Ви думаєте, що зможете знайти це міфічне місце? — запитав Мосаад.

Ні.

Звичайно, ні. Зброї не існує.

Але я можу знайти, — сказав Муса.

Ти впевнений?

Якщо пісок не заніс камінь.

Якщо. Якщо ти не зможеш знайти зброю, ви обоє помрете, — сказав Мосаад.

Халід, який мовчав увесь цей час, нарешті заговорив:

Я вірю американцеві. Я вірю, що він привіз зброю. Якщо вона не знайдеться, це не його провина. Він урятував мою дочку, і я не дам убити його.

Почекаємо до завтра й побачимо, — сказав Мосаад.

А що, якщо зброя знайдеться? — запитав Рембо. — Ви допоможете мені розшукати друга?

Якщо він у полоні в росіян, його не врятувати.

Я в це не вірю.

Багато повстанців схоплені. їх катують, а потім убивають. Його не можна врятувати, — сказав Мосаад.

Я мушу спробувати.

Якщо не вб’ємо тебе ми, то вб’ють росіяни.

РОЗДІЛ 4

На світанку, коли жителі села вже закінчили ранкову молитву, Рембо побачив, як Муса й три повстанці виїхали з табору з двома конями на поводі. Один із них був із загону Халіда, два інших — із загонів Рахіма й Мосаада, яким хотілося мати своїх представників.

«Шукай краще, Мусо, — думав про себе Рембо. — Життя полковника тепер залежить від тебе. Знайди ці рушниці».

На все воля Аллаха.

Повернувши вліво, він подивився на галявину, де грали десять афганських вершників. Кожен із них намагався на повному скаку витягти списом із землі тридюймовий кілочок для намету.

Коли Рембо вийшов на галявину, афганці помітили його й стали ще азартніше змагатися у влучності та спритності.

Як ви думаєте, коли вони повернуться з рушницями? Голос позаду змусив його обернутися. Це була та блондинка — голландка Мішель із госпіталю.

Зранку, — відповів Рембо.

Не ображайтеся на цих людей за підозрілість. Після всього, що вони пережили, їм дуже важко повірити чужинцеві.

Я тільки сподівався…

Якщо зброю судилося не знайти, її не знайдуть.

Ви довго прожили в Афганістані.

Мішель підняла брову.

Як ви здогадалися?

Судилося не знайти? Ви мислите як мусульмани, — пояснив Рембо.

В ісламі багато мудрості, — сказала Мішель. — Віра в долю та приречення допомагає цим людям витримувати страждання.

Рембо похитав головою й вимовив скептично:

Я не можу цього прийняти. Я не вірю в долю. А страждання безглузді.

— Але страждання — це факт. Із цим потрібно рахуватися. — Мішель показала на госпіталь. — Я стикаюся із цим щодня. Я не змогла б продовжувати, якби знала, що все це безглуздо.

І ви знайшли сенс?

Ні ще.

Думаю, що і не знайдете.

Рембо озирнувся на гравців.

Хтось нарешті витяг кілочок із землі під веселі вигуки глядачів.

Декілька вершників повернули до Рембо.

Наступний гравець промахнувся й був осміяний. Ще кілька людей повернули до Рембо.

Вони не такі безтурботні, як вам може видатися, — сказала Мішель. — Війна завжди в них у голові. Вони грають, сумуючи про свою батьківщину і… пишаючись нею. Щоб не забувати, якою була їхня країна.

Один із тих, хто вибув з гри, звернувся до Рембо.

Що він говорить? — запитав Рембо.

Він хоче, щоб ви приєдналися до їхньої гри, — відповіла Мішель.

Афганець зробив знак Рембо, щоб той сів на коня. Інший гравець показавша кілочок.

Не дивіться на них, — сказала Мішель. — Вони змусять вас грати.

Два інших гравці закричали на Рембо. Він похитав головою та підняв руки, ніби показуючи, що нічого не знає про гру.

Вершники знову сердито закричали.

Що вони зараз кричать? — запитав Рембо.

Звичайні афганські образи. Не беріть близько до серця.

Скажіть мені…

Вони думають, що ви боїтеся.

Рембо напружився:

Ми не допустимо цього, — він вийшов на галявину.

Ні, — захвилювалася Мішель, — вони грають із дитинства! Гра не така проста, як здається.

Ви не розумієте. Я повинен їх змусити поважати себе.

Він підійшов до гравців. Афганці протягнули поводи. Рембо скочив у сідло та взяв спис.

Гравці підштовхували один одного.

Рембо, не відриваючись, дивився на кілочок за п’ятдесят ярдів від нього. Як і в монастирі при стрілянині з лука, він весь зосередився на цілі — більше для нього нічого не існувало. Але тепер замість лука він стискав спис. Рембо пришпорив коня, і той рвонув уперед із приголомшливою швидкістю.

Стиснувши спис до болю в пальцях, Рембо прицілився. Кілочок був уже зовсім близько.

Він розмахнувся.

Спис устромився в землю, а сам Рембо від різкого зусилля вилетів із сідла.

Афганці зареготали.

Рембо повільно встав і холодно глянув на них.

Сміх швидко поширився по галявині. Із табору прийшли нові глядачі й тепер стояли серед дерев по краях галявини.

Рембо підійшов до коня й знову сів у сідло.

Ні! — закричала Мішель. — Вас уб’ють!

Рембо проігнорував її слова. Цього разу протягнений йому спис він не взяв.

Усмішки зникли з осіб глядачів. Вони здивовано переглядалися.

Рембо від’їхав на вихідну позицію. Знову всю свою увагу він зосередив на кілочку.

Рембо пришпорив коня так сильно, що бідна тварина пустилася в галоп зі ще більшою, ніж першого разу, швидкістю.

Кілочок швидко наближався.

Видавши клич, Рембо вихопив величезний ніж, відпустив повід, схопився за сідло й нагнувся так, що голова його опинилася на рівні попруги. Його довгий, майже як меч, ніж блиснув на сонці та встромився в кілочок.

Тримаючи ніж у високо піднятій руці, так, щоб усі могли бачити витягнений кілочок, Рембо випрямився в сідлі й об’їхав навколо галявини.

Афганці не змогли втриматися від замилування. Вони кричали, улюлюкали й реготали.

Знову нагнувшись, Рембо застромив кілочок у землю та повернув коня хазяїнові.

Мосаад дивився на все це через дерева. Він вийшов уперед. Срібло в його бороді блиснуло на сонці. Голос нагадував ричання.

Слів його Рембо не зрозумів.

Мішель переклала, ледве приховуючи тривогу:

Він говорить, що ваш спектакль був вражаючим. Тепер він хоче знати, чи не хочете ви зіграти з ним в іншу гру.

Я мушу зіграти, — відповів Рембо. — Я казав вам, потрібно змусити його повірити мені.

Ні, — заперечила Мішель, — подумайте краще, як вам можна викрутитися. Він хоче обдурити