Чужа гра - Сергій Ухачевський

Час було йти на прес-конференцію. Зібралося понад сорок журналістів. З кожним Оленка попередньо переговорила, подарувавши «конверти». Телестудіям і газетам, які мали високий рейтинг, пообіцяла високі гонорари за рекламну підтримку «Оілхоуму»…Зайшов і Шлапак. Оторопіло глянув на дівчину, проковтнув грудку, що застрягла в горлі.

— «Бізнес-Інформ»? — байдуже запитала. — Ви нас не цікавите.

— То я тебе хотів побачити, а нє?

— Тобі не треба нічого, крім халявної презентації.

— Лєна, старенький скучив за тобою, — склав губи трубочкою.

— Пізно! Пішов нахрін звідси! Охорона!

— Та як? Та Лєна, — белькотів Роман.

Дужий «баракудівець» узяв Шлапака за барки і викинув на вулицю.

Потім — презентація в Українському домі. Гостей зустрічала Ірина.

З’явилася трійця — Швець, Петько та Молдован — типажі для книги «Київ кримінальний»; говорять, жестикулюючи, наче хворі на церебральний параліч. На присутніх дивилися зверхньо. На пиках невдоволення, буцім їх запросили, щоб ошукати. Швець, помітивши Ірину, відстав. Розвальцем підійшли «гремліни».

— Йобты, как ти-е предложения? — запитав Кірцун, злодійкувато озираючись.

— Хороші, але не подобаються… Які кошти можете вкласти в холдинг?

— Ты, ссыкуха, — загарчав Деметраш, — у нас хватит бабок, чтобы купить парламент с депутатами и транспортировать в Антарктиду[23], чтобы писали законы для белых медведей! Мы предлагаем нашу дружбу! От нее не принято отказываться!

— Варто поміркувати над вашою пропозицією, — опустила очі.

Кірцун задоволено посміхнувся на сто акулячих зубів.

— Быстрее думай, йобты. Сам Бог велел нам сотрудничать, нахуй.

— Я не сказала «так»!

Кірцун зробив страшне обличчя:

— Не ломайся, все равно ляжешь под нас, йобты!

— Як щодо акцій «Руської»?

— Ну, ты и дура, бля, — зареготав Деметраш. — Мы предлагаем жизнь, а ты хочешь людей травить водкой! Выбирай — или-или!

— Це ви труїте народ, зіпсували розкручену марку!

— Коза, бля, — не стримався Деметраш, — ты не получишь никаких акций! Завтра мы должны услышать предложения по сотрудничеству!.. Твои выблядки в Германии. Ты перешла дорогу Кире. Теперь ему нечего терять!

Обминувши дівчину, пішли до інших гостей. Ірина, відчуваючи, як у грудях зіщулився страх, передихнула і прошипіла услід: «Краще подумай про своїх виродків». Зателефонувала до Князя.

— Прийшли, — повідомила. — Наїжджають…

Прибула сім’я Гаркавих. Жінки розцілувалися, обнялися. Саша схудла. Побачивши друзів, підійшов Краснов. Тричі почоломкалися. У Льончика останнім часом розладналися справи, давив Петько, а протистояти йому було важко.

— Продасте свою частку в «Руській»? — запитала в нього Ірина.

— С радостью, с этими пидорами работать… И тебе не советую.

— У кого ще є акції?

— Восемь процентов у Боровицкого, десять у Киркуева, восемь у Бациллы, четырнадцать — у Швеца…

Прийшов Левчук з Лисаком у яскраво-червоній краватці. На Краснова подивилися без симпатії, на «гремлінів» з нелюбов’ю. Лисак Ірині непомітно підморгнув.

Почалися промови. Краснов говорив про стратегічне партнерство і необхідність усунення подвійного оподаткування, вітав присутніх з початком нової ери у сфері палива та енергетики. Пояснював, що це — перший крок до покращення українського ринку енергоносіїв. Горпищенко підтвердив, що їхнє пальне буде дешевшим від того, що постачають паразитуючі нафто- та газотрейдерні компанії.

«Як легко ховається мета за облудою слів, — пригадала Ірина роман Паньківа, — речі можна не називати своїми іменами. Завдяки цьому досягаються неабиякі результати. Головне, що збережено зовнішній лиск і витримано загальноприйняту термінологію. Ідуть торги державою гуртом і вроздріб».

Зателефонувала до Князя. Той узяв трубку.

— Раз, два, три, почали, — сказала…

Навіть не вірилося, що їх загнали в глухий кут… Астаф’єви другий тиждень тільки пиячили і кололися. Валентин іноді теж випивав, але здебільшого дивився телевізор чи вивчав візерунки з розчавлених на стелі комарів. У двохкімнатній квартирі, яку винайняли на Оболоні, були обшарпані стіни, перехняблені меблі і повно тарганів.

— Чьо бум дєлать? — якось запитав Мишко.

— Сухари сушить, — огризнувся.

— Надо брать общак Андрюхи і звалювать! — запропонував Сашко.

Він міцно сів на голку і не уявляв життя без героїну. Мишка чекала така ж доля, хоча він здебільшого нюхав, щоразу збільшуючи «полоси» героїну. Вони витрачали щодня по сто доларів на наркотики. Кіркуєв дивився на них з розпачем. Брати ставали неконтрольованими, скоро могли залишитися без грошей, стати предметом уваги міліції. Але говорити про це з двома ідіотами — марна справа.

Валентин постійно спав з пістолетом під подушкою та автоматом під ліжком. Ментам вирішив не здаватися. Про всяк випадок тримав прив’язаний до батареї трос, по якому планував утікати в разі чого.

Якось близнюки привели в квартиру двох малолітніх шлюшок з «окружної», напоїли, потрахали. Коли ті стали вимагати гроші, їх відлупцювали і вигнали геть. Кіря саме був на зустрічі з Бацилою. Коли повернувся, близнюки на вулиці біля райвідділу розбиралися з сутенерами.

Кияни приїхали вдесятьох на трьох машинах і наказали їм платити з відсотками за те, що «попользовали дєвок». Астаф'єви відсилали їх у різних напрямках. Місцеві хотіли затягнути їх у машину, щоб вивезти в ліс. Брати вихопили пістолети і готові були стріляти, та над'їхав Кіря. Вискочивши з машини, призвав їх до порядку. Сутенерам порадив забиратися геть. Того ж дня терміново переїхали на іншу квартиру.

Увечері близнюки зайшли до нього в кімнату. Валентин марно намагався налагодити телевізор. Останнім часом все валилося з рук! Ще й Бацила сказав:

— Краще не зв'язуйся з Іриною, у неї високі покровителі. Бери сестер,