Чужа гра - Сергій Ухачевський

— Нафта не головне. У цьому бізнесі нам довго не дадуть працювати. Ми хочемо повернути «Руську», — пояснила Ірина.

— Ваші плани на словах гарні… Особисто мені теж хочеться нанести удар по тих виродках…

— Нас підтримують менти, і Левчук не стоятиме осторонь.

— Мушу подумати, — вирішив Краснов. — До речі, Ірино, будеш зустрічатися з Пашею?

— Завтра на якійсь закинутій фермі.

— Молодець, — нафтовий магнат поплескав дівчину по руці. — До речі, — звернувся до Юрія Федоровича, — який вам з цього зиск, мені не зовсім зрозуміло?

— Петько під мене копає. До того ж, — кивнув у бік Ольги, — донька вирішила почати свій бізнес.

Наступного дня Ірина, доручивши сімейству Горпищенків залагоджувати ділові питання з Красновим, поїхала на зустріч з Пашею. Невдовзі була на території закинутого літовища за межами Москви. Там панував безлад, під огорожею стояло кілька старих гелікоптерів та спортивних літаків.

Охоронці провели гостю в приміщення, схоже на колгоспну контору. Тут її перехопив Князь. Обнялися. «Паша чекає внизу», — сказав. Внизу був тир. Звідти йшов солодкий запах порохових газів, чулися постріли. Паша у костюмі, при краватці, з двох пістолетів стріляв по мішенях. Побачивши Ірину, відклав зброю.

— Після випадку в Чорнополі постійно набиваю руку. Хочеш спробувати?

— Я боягузка, мені страшно брати до рук зброю.

— Думав, ти відважна жінка, коли кидаєш виклик Кірі.

— Більше сподіваюся на вас, ніж на себе.

— Ми допоможемо, — пообіцяв Паша.

… У невеличкій кімнатці був накритий стіл.

— Твій задум я зрозумів, — сказав Московський, беручись за шашлики. — Як Краснов?

— Погодився, зараз мої люди обговорюють деталі.

Паша посміхнувся:

— Ви починаєте серйозну гру, в якій ставка — смерть. А наші опоненти не благородні ковбої… Зараз я поверну тобі двадцять чотири відсотки акцій вашої ґуральні і дам биків, що будуть вас охороняти і виконувати серйозні доручення. І затямте: я у ваших справах ні до чого. Пельку на петельку.

— Це в наших інтересах теж, — сказав Князь.

— А Нарочицького хто завалив?

— Це не до нас, — відповів Ігор.

— Він мав стати троянським конем Борисувича… До речі, у Західній Україні хтось серйозно взявся за людей Мойші.

— Мабуть, СБУ, — зробив припущення Князь.

— Мене ще цікавить Нагірна. Мойші там обламали роги. Ми з Красновим через офшор хочемо викупити контрольний пакет нафтопереробного заводу.

… Наступного дня вони повернулися до Києва, а в день виборів були з Ольгою у в'язниці. Начальник виправного закладу милостиво дав Юркові дозвіл на побачення за певну суму.

Ангел мало змінився за цей час. Носив спортивний костюм та кросівки, роботою не був обтяжений. Зрадів приїзду Ірини. Очі його від почуттів стали вологими. Начальство виділило окремий апартамент з телевізором, холодильником, ванною та баром. Замість традиційних шконок у кімнаті стояло два дивани, була невеличка кухня.

— Ось так проводжу вільний час, — сказала Ольга.

Ангел поскаржився, що у «правильних зонах» авторитети мають свої будиночки із супутниковою антеною, зв'язком та особистим кухарем і сказав на вушко Ірині:

— Будь обережною: тут прослуховують. Нам є про що поговорити — не для сторонніх вух.

— Зголодніла, — сказала Ірина. — Ми навезли продуктів на два тижні.

— Треба передати хлопцям, — вирішив Ангел, — щоб відсвяткували перемогу демократії.

— Вам дозволили голосувати? — здивувалася Ірина.

— Авжеж, — зареготав Ангел і перейшов на шепіт, — якщо проголосуємо за кандидата від УПЕВу, «кум» пообіцяв «мужикам»[21] додаткові побачення…

— Глибоко копає Петько, — прошепотіла Ірина.

Коли вгамували перший голод і розпили пляшку коньяку, у гості завітав начальник в’язниці. Зовні приємний чоловік, форму носив акуратно, але мав злодійкуваті очі і різкий грудний голос.

Ангел дивився на нього як на рівного. Полковник сів поруч з Іриною і сказав:

— Знав вашого чоловіка, був у мене в СІЗО.

Ірина стенула плічми, мовляв, що з того? «Хазяїн» власноруч налив усім, запропонував тост за знайомство.

— Складно зараз, — сказав, — маю годувати понад тисячу чоловік з охороною, коли б не Ангел, сиділи б на декохті.

— Тобто? — не второпала Ірина.

— Його стараннями почали освоювати виробництво меблів, робимо паркет, продаємо як італійський. Для багатьох опинитися тут — щастя: на волі їх чекають злидні і хвороби…

Вдруге випили за «все хороше», начальник пішов.

— Добра пройда, — сказав про нього Ангел. — Стогне, що важко, а хату побудував у три поверхи… Цінує мене. Коли б не я, в’язниця сиділа б на макаронах.

… Ірина пошепки розповіла про свої плани. Ангелу сподобалося, хоч мав зауваження і хотів бути причетним до їхньої афери. Дозволив Ігорю користуватися общаком на власний розсуд, за умови, що з прибутків підтримуватиме в’язницю. Продиктував Ірині коди і рахунки, на яких лежать гроші, а також сказав:

— Там зберігається і заповіт Андрія…

З в’язниці Ірина вирвалася на вулицю, наче справді на волю. Ольга залишилася.

Мером у Чорнополі став Чубатий. Проти Кравченка порушили кримінальну справу, але швидко закрили. Вбивство Нарочицького стало черговим «глухарем». УПЕВ з натяжкою набрала чотири відсотки голосів виборців. «Гремліни», Гаркавий та Швець опинилися в парламенті. Приблизно через місяць Льончик перейшов до іншої партії, а Кірцун створив