Чужа гра - Сергій Ухачевський

— Треба Надійку вилікувати і ту суку взути!

— Навіть коли Петько накаже мені йти воювати з цією бабою, — не піду. А знаєш, чому?.. Тому, що я розумний.

— Ти — сцикливий, — огризнувся Кіркуєв.

… Астаф'єви стояли перед ним і ображено сопіли:

— Ты не прав… — обурювався Мишко, — Ты чë на нас, типа наезжал, перед этими козлами?!

— Да, Валик, — підтримав Сашко, — ти должен ізвінитися.

— Уроды! Вас могли загрести менты! — зірвався Валентин. — У нас на хате пять автоматов!

— Валик, ты, кароче, не прав, — не погодився Мишко.

— Не нравится — сваливайте! — зірвався на ноги Кіря. — Собирайте бригаду и мародерствуйте!

— Валик, кароче, так с нами не нада… — просичав Сашко.

— Пацаны, — враз примирливо посміхнувся Валентин, — все-таки я коновод[24]. Мы должны сорвать бабки с Ирки! Нельзя размениваться на мелочи. За нами охотятся менты. Бацилла не с нами. Наши быки разбежались…

— Всьо ета хуйня, — вирішив Сашко. — Ти должен ізвінитися.

— Я был не прав, извините.

— З кєм не буває… — поплескав його по плечі Мишко.

Змушений був почаркуватися з ними. Після злетів, коли стаєш значущим членом суспільства, спілкуєшся з нормальними людьми, а не з цими дебілами, образливо повертатися до понятій, чужих квартир.

Оленка… Її так бракувало… Закриєш очі… А реалії інші: кухня, пофарбована в темно-синій колір, дешевий коньяк і два відморозки.

… Наступного ранку прокинувся від настирного телефонного дзвінка. Петько:

— Спалили наши хаты! В Праге сгорел дом Швеца! Ты че, телек не смотришь, нахуй?!

— У меня нет телевизора.

—… Кароче, приезжаем по домам после презентации ебеной фирмы той ссыкухи, а там пепелище. Чья работа, нахуй?!

— Ну, и чья?.

— Йобты, мне нужны бабки этой суки! Мой дом стоит полтора лимона, нахуй, в сейфе двести тысяч, две машины в гараже!

— Что я с этого буду иметь?

— Половину.

— Для чего, если могу взять все.

— Йобты, она вложила бабки в фирму! Щя настоящий капитал — акции «Оилхоума», нахуй!

— Что я должен делать?

— Придумай, нахуй! Щя у нас пресс-конференция! Созвонимся!

— Шлапака дашь на расправу?

— Рожки чешутся? Ладно, отдам этого лоха, нахуй!

Валентин кинув трубку і спробував полагодити телевізор.

Нарешті запрацював. У новинах розповідали про підпали будинків відомих депутатів, що супроводжувалися вибухами та стріляниною. На згарищах слідчі познаходили обгорілі рештки зброї. Яким чином вона потрапила туди, з’ясує слідство.

Астаф’єви повернулися з магазину з пивом і принесли агітаційні листівки (в районі проводилися довибори). Йшлося про дружбу одного кандидата з Кірцуном, про їхні фінансові махінації, афери довкола цін на борошно та крупи. Ще була стаття під назвою «Сифілітики», де описано оргії на дачі Деметраша, що потверджено фото. Опубліковано амбулаторні картки «гремлінів» з діагнозом — сифіліс.

Кіркуєв зрадів — Кірцуну неприємності гарантовано. Після публікацій, знахідок на пожежах, Петькові буде важко викрутитися. Слід задуматися, чи робити ставку на коня, і почав спотикатися. На ринку депутатів кон’юнктура мінлива; ще не такі падали з владного Олімпу.

На прес-конференції журналісти, що знали більше, ніж хотілося б «гремлінам», засипали їх запитаннями про зброю на згарищах, про будинок Швеця, про факти, висвітлені в листівці.

Кірцун зірвався з місця і вихопив з рук якогось репортера агітку, почервонів від люті, зиркнув на Шлапака, який розгублено поправляв окуляри. Він погано підготувався до прес-конференції, не задобрив журналістів і не вивчив ситуацію. Петько, люто рухаючи вилицями, заявив:

— Это — грязные политические провокации, нах! Грязная фальшивка, нах! Оружие нам подбросили! И еще надо проверить, кто и чем болен, нах!

Коли молода журналістка поцікавилася порнографічними фото в листівці, Деметраш зірвався:

— Придешь ко мне, я тебе устрою порнуху, бля! — і жбурнув у залу мікрофон. — Вы понимаете, с кем говорите?! Всех пересажу, бля! — і почав кидати в журналістів, що трапиться під руку.

Валентин, дивлячись на цю комедію по телевізору, реготав до сліз. Тепер ці жевжики, включно з Швецем, — політичні банкрути. А Шлапаку дадуть під зад.

Знову дзвінок. Петько.

— Видел?

—Да.

— Надо встретиться. У меня в офисе.

Валентин, виходячи з дому, наказав Астаф’євим:

— Шлюх не водить, бутылки в стену не бросать.

Приїхавши на зустріч, Валентин постарався «сифілітикам» не подавати руки.

— Сëдня менты взяли Мустафу, — повідомив Петько. — Нам нужен человек на его место, нахуй.

— Много забот…

— Каждый хочет на чужом хую въехать в рай!

— Интересно, что будет со Шлапаком? — посміхнувся Валентин.

— Йобты, пускай тебя волнует собственная судьба. Мойша считает, что надо работать дальше. Завтра все телеканалы и газеты изменят свои позиции. Если нет — им киздец!

— Хочу услышать, что нужно от меня, — зітхнув Валентин.

— Йобты, возьмешь своих уродов, нахуй, и поедешь в Германию. Украдете ее дочь. Када мы с этой ссыкухой разберемся, отпустите, нахуй. Только с ребенком аккуратнее. Не звери. Это решение Мойши.

— Когда выезжать?

— Поедете, бля, через Будапешт под чужими фамилиями, — сказав Деметраш.

— Мне нужен аванс, чтобы оплатить операцию сестре…

— Йобты, быстрее сделаешь дело, быстрее получишь бабки, — вирішив Петько.

Валентин креснув зубами і вийшов з офісу. Удома Астаф’єви знову привели шлюх і увімкнули на весь голос