Ідеальна незнайомка - Меган Міранда

Увечері того дня Кайл стояв у мене у вітальні. Я позабирала все, що туди наносила Еммі. Ясна річ, звідти щез гном. І всі ті поцуплені десь дрібнички, якими вона нас оточила. Наостанок залишилося позбутися її одягу. Кайл стояв серед спакованих речей навпроти дверей до її кімнати, запитально втупившись у мене.

– Не хочу більше її присутності. Ані сліду.

– То хто вона така? – запитав він.

– Не знаю, – відповіла я.

– Ні за що не повірю, – сказав він.

Кайл витріщився на мене, а я на нього, промовляючи подумки: «Не питай більше. Не питай знову, прошу тебе».

Я вже не вважала, що маю право судити, хто винуватий, а хто ні. Проте хотілося вірити ось у що: Еммі припустилася помилки, яка спричинила катастрофічні наслідки. Разом із Бетані вони задумали спалити той будинок, знаючи про присутність того чоловіка всередині або ні. Але мали на нього зуба через якісь особисті причини. Можливо, з тих самих причин вона бачила щось і в мені. Далі Еммі накивала п’ятами, гадаючи, що їй удасться втекти від свого минулого, достатньо відірвавшись від нього в часі чи просторі. Бетані спіймали, Еммі біжить далі. І розробляє план: підставити мене, збільшивши таким чином кількість підозрюваних, створивши привід для обґрунтованого сумніву. Але чомусь вона цього не зробила. Можливо, зрозуміла, що це надто ризиковано. Можливо, просто не встигла, бо Бетані визнала свою провину в обмін на пом’якшення покарання. А можливо, через мене.

Якою б не була причина, Еммі продовжує рятуватися втечею. Каже мені, що пропустила похорон матері. І заради чого? Вісім років ховатися. Вісім років боятися повернутися додому. Боятися, що тебе впіймають. А раптом Бетані все-таки її виказала, раптом її досі шукають, хоч минуло стільки років?

Тоді Бетані, відбувши термін, виходить на волю. І що Еммі? Нарешті в безпеці? Ще ні. Вона в боргу перед Бетані. Вона обіцяла їй допомогти. Еммі навіть не підозрює, наскільки Бетані була розлючена на неї, бо тих гнівних листів від спільниці не отримувала. Еммі ступає просто у вогонь. Їй потрібні були мої речі, вона не мала наміру брати мене з собою. Не сподівалася, що я зберу валізу й поїду. Еммі хотіла тільки присвоїти моє посвідчення особи, кредитні картки – щоб допомогти Бетані розпочати нове життя з чистого аркуша.

Це все, чим вона могла допомогти Бетані.

Мій внутрішній голос благав: «Залиш усе, як є. Відповіді можуть виявитися не такими, як ти хочеш». Але я так не вмію.

Осінь поступово перейшла в зиму. І навколо запанував моторошний спокій. Іноді здавалося, що Еммі прийде до мене, якщо стати посеред лісу і прокричати її ім’я. Обов’язково прийде. Що вона просто чекає, коли я достатньо сильно цього захочу. Але я її не гукала.

Я боялася кликати її сюди, була не готова прийняти правду.

Хотілося вірити, що коли тоді, серед ночі, мені зателефонували з прихованого номера й дихали в слухавку, то була Еммі. Що вона вирішила перевірити, чи я жива, чи в мене все гаразд. Але, мабуть, я просто надто наївна й хочу бачити в кожній людині тільки хороше.

Іноді я дивлюся на факти й не бачу за ними правди. Чую в слухавці її дихання на тлі тривожної тиші. Бачу Еммі на сторожі біля нашого будинку й вірю, що вона мене захищає – як колись, із ножем у руці. Вважаю, що вона таки припустилася помилки й потягла з собою на дно інших. Як і я колись – підвела шефа та Ноа, знищила Арона й занапастила Пейдж.

Є й інша версія, звісна річ. Еммі навмисне заманила Бетані до нас додому, але зовсім не заради мого захисту. Завдала їй смертельного удару, щоб позбутися людини, від якої досі втікала. Старанно за собою прибрала. Потім перенесла Бетані до озера, залишивши в такому місці, щоб можна було все звалити на Девіса Кобба. А повернувшись додому, зірвала з шиї ланцюжок і встромила між дошками на задньому ґанку. Переконана, що мусить обрубати всі кінці. І тоді анонімно зателефонувала до поліції, щоб скерувати підозри на мене. Зі знаряддям убивства вдома.

Іноді я гадала, що знімок, знайдений мною в коробці під будинком, був для неї не зворушливою пам’яткою, яка викликає милі спогади, а чимось, що розбурхує гнів та підштовхує діяти. Що вона стежила за Бетані, як я за Ароном. Аби покласти цьому край. Аби позбутися її.

Можливо, я помилялася щодо Еммі. Мені дуже хотілося вірити, що я була для неї особливою, важливою, – що Еммі захищала мене, як уміла, до кінця.

Але мою душу далі гризе сумнів. І я не можу її відпустити.

Еммі залишила по собі дещо для мене, лише для мене. Свідомо або несвідомо.

Якась частина мене вважала: якщо Еммі мене вивчила, то мусить знати – я це використаю і зможу її знайти. Але інша частина припускала, що Еммі шукала лише мої слабкості й не помічала іншого. І, мабуть, зовсім мене не знала.

Можливо, вона не підозрювала, що я дізнаюся її справжнє ім’я. Зателефоную до школи, де вона вчилася, та дочекаюся електронного листа з фотокопією чорно-білого квадратного знімка, підписаного знизу – Меліса Келлерман, щоб остаточно розвіяти будь-які сумніви.

Можливо, вона не припускала, що я готова, як і вона, терпляче чекати. Що, розпочавши, звикла копати до кінця. Еммі якось обмовилася, що пропустила похорон своєї матері. Ось мені ще одна ниточка, за яку можна потягнути.

Місяць пішов на те, щоб роздобути інформацію про родину. Кредитна картка, щоб прочитати старий некролог. Дослідження записів в окружному архіві, щоб знайти нерухомість. Земельна ділянка з будинком на півночі штату Нью-Йорк. Власниця – Андреа Келлерман. Шматок землі, який належав її родині, у декількох годинах їзди від школи, де Еммі вчилася. Даних про продаж цього нерухомого майна якимсь новим власникам після Андреа Келлерман я не знайшла.

Усе з часом повторюється. Але для цього потрібно докласти зусиль. І бути готовим. Мусиш бути готовим ризикнути. Знову і знову.

Тривали зимові канікули, дороги засніжені, колеса обліплені сумішшю з солі та піску. Кайл досі спав у готелі, у сонному містечку, де ми зупинилися