Янголи і демони - Ден Браун
Вітторія раптом рушила далі й потягнула Ленґдона геть від барельєфа.
— Здається, за нами хтось стежить, — сказала вона.
Ленґдон підвів голову.
— Де?
Вітторія відповіла, аж коли вони відійшли від обеліска на добрих тридцять ярдів.
— Та сама особа пасла нас весь час, коли ми йшли через майдан. — Вітторія, ніби випадково, озирнулася. — Досі йде за нами. Не зупиняймося.
— Думаєте, це вбивця?
Вітторія похитала головою.
— Навряд чи. Хіба що ілюмінати наймають жінок з камерами Бі-бі-сі.
У соборі Святого Петра гучно задзвонили дзвони, і Ленґдон з Вітторією аж підскочили. Час настав. Вони відійшли від «Західного вітру», щоб відірватися від репортерки, але тепер поспішно крокували назад.
Попри гучний передзвін, на майдані панував повний спокій. Туристи гуляли. Біля підніжжя обеліска на сходах в недоладній нозі дрімав який бездомний п’яниця. Дівчинка годувала голубів. Невже репортерка сполохала вбивцю? подумав Ленґдон. Навряд чи, вирішив він, згадавши, що той обіцяв. Я прославлю ваших кардиналів на весь світ.
Коли змовкла луна від дев’ятого удару дзвона, на майдані запанувала тиша.
А тоді... Дівчинка, що годувала голубів, дико закричала.
75
Ленґдон підбіг до дівчинки перший.
Бідна дитина сполотніла зі страху й показувала на сходи під обеліском, де примостився старий обідраний п’яниця. Вигляд він мав жалюгідний... Очевидно, це був римський бомж. Сиве волосся звисало на обличчя жирними пасмами, одягнений він був у якесь брудне лахміття. Дівчинка, не перестаючи кричати, побігла геть і зникла в юрбі.
Ленґдон кинувся до бідолашного і з жахом побачив, як у того на лахмітті розповзається велика темна пляма. Наступної миті він зрозумів, що це кров.
А тоді все відбулося дуже швидко.
Старий наче зламався в поясі та похилився вперед. Ленґдон підскочив, але було запізно: той повалився зі сходів, вдарився обличчям об граніт і більше не рухався.
Ленґдон став навколішки. Вітторія підбігла до нього. Навколо вже почали збиратися цікаві.
Вітторія помацала пальцями сонну артерію в старого.
— Є пульс, — сказала вона. — Переверніть його.
Ленґдон швидко взяв чоловіка за плечі і почав обережно перевертати на спину. При цьому лахміття, що було на ньому, відпало, як мертва шкіра. Обм’якле тіло повалилось на спину, і Ленґдон побачив на оголених грудях велику ділянку спаленої шкіри.
Вітторія зойкнула й відсахнулась.
Ленґдон укляк на місці, охоплений огидою і водночас благоговійним страхом. Символ був моторошно простий.
Повітря, — мало не задихнулась Вітторія. — Це... він.
Швейцарські гвардійці виникли, наче з-під землі. Почулися голосні накази, кілька солдатів кинулися на пошуки вбивці.
Один турист, що стояв неподалік, розповів, що буквально кілька хвилин тому якийсь темношкірий добряк змилосердився над цим бідолашним п’яним бомжем і допоміг йому перейти через майдан... Він навіть кілька хвилин посидів з ним на сходах, а тоді знову зник у юрбі.
Вітторія зірвала з тіла старого рештки лахміття, і з’ясувалося, що з боків від тавра, просто під грудьми, той має дві глибокі рани. Вона відкинула його голову назад і почала робити штучне дихання «рот у рот». До того, що сталося потім, Ленґдон був зовсім не готовий. Як тільки Вітторія зробила перший видих, у ранах старого щось зашипіло і з них, як із дихала на спині в кита, бризнула кров. Солона рідина вдарила Ленґдонові в обличчя.
Вітторія підвела голову і з жахом вимовила:
— Його легені... проколені.
Ленґдон витер очі і подивився на дві рани. Там щось булькало. Легені в кардинала були знищені, тож вижити йому не судилося.
Вітторія прикрила тіло, і до нього підійшли швейцарські гвардійці.
Ленґдон стояв розгублений. І в цю мить він побачив її. Жінка, що переслідувала їх раніше, стояла неподалік, пригнувшись. З увімкненою відеокамерою з логотипом Бі-бі-сі на плечі. Вони з Ленґдоном зустрілися поглядами, і він зрозумів, що вона встигла все відзняти. Наступної миті жінка спритно, як кішка, відступила й зникла серед натовпу.
76
Чиніта Макрі бігла. Такого сенсаційного матеріалу вона ще не знімала, відколи живе.
Вона пробиралася крізь натовп на майдані Святого Петра, і відеокамера здавалась їй важкою, як камінь. Усі рухалися їй назустріч... до місця пригоди. Макрі ж намагалася втекти звітди якнайдалі. Чоловік у твідовому піджаку її побачив, і вона відчувала, що її вже шукають і невидимі солдати в цивільному вже обступили її з усіх боків.
Вона досі не могла отямитися від сцени, яку щойно відзняла на камеру. Невже убитий — це справді той, на кого вона думає? Загадковий телефонний дзвінок до Ґліка уже не здавався їй таким сміховинним.
Вона швидко йшла до мікроавтобуса Бі-бі-сі, аж раптом перед нею із натовпу виник рішучий на вигляд молодик. Вони зустрілися поглядами і разом зупинилися. Він умить витягнув рацію і щось сказав у мікрофон. Тоді рушив до неї. Макрі круто повернула й побігла геть. Серце в неї шалено калатало.
Пробираючись крізь хащі з чужих рук та ніг, вона витягла з камери касету з відзнятою плівкою і запхала за пояс, ближче до спини, де ту не було видно з-під піджака. Золота целюлоза, подумала вона, уперше в житті радіючи, що несе зайву вагу. Де ж ти, Ґліку, чорт тебе забирай!
Ліворуч виник іще один солдат. Макрі знала, що часу в неї обмаль. Вона знову відступила в натовп. Витягла чисту касету й на ходу вставила в камеру. Тоді почала подумки молитися.
До мікроавтобуса залишалося якихось тридцять ярдів, коли просто перед нею, як з-під землі, виросло двоє молодиків. Вони стояли, склавши руки на грудях. Утікати було нікуди.
— Плівку! — гаркнув один. — Зараз же!
Макрі позадкувала, обхопивши руками камеру.
— Нізащо.
Один із молодиків відхилив полу піджака і показав пістолет.
— Стріляйте, — сказала Макрі, дивуючись власній хоробрості.
— Плівку, — повторив перший.
Куди, чорт забирай, подівся Ґлік? Макрі тупнула ногою і голосно закричала.
— Я професійний оператор Бі-бі-сі! Згідно з дванадцятою статтею закону про вільну пресу, ця плівка є власністю Бі-бі-сі!
Молодики й оком не зморгнули. Той, що мав пістолет, зробив крок до неї.
