💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Бойовики » Оксамитовий перевертень - Олександр Шевченко

Оксамитовий перевертень - Олександр Шевченко

Читаємо онлайн Оксамитовий перевертень - Олександр Шевченко
що бідніші, займалася виключно господарством і дякувала Богу за кожний прожитий день.

Мабуть, Богу набридли її нескінченні подяки.

Яна та Юрка, їхнього сина, вбили козаки в короткій сутичці — недостатньо, на жаль, короткій задля того, аби не лишити по собі трупів. Гафія, що знову була вагітна, на шостому місяці, скинула — то виявився хлопчик. Та й на цьому її біди не скінчилися. Родичі Яна обсіли княгиню, наче хижі круки, і почалося — суди, справи про спадок, відсутність законного спадкоємця чоловічої статі (ну ніхто ж серйозно не тримає жінку за людину, чи не так?) та загроза знову опинитися на вулиці, цього разу в компанії доньки Ядвіги. Коло замкнулося. Гафія пробувала повернутися до чаклування, та надто багато було Любомирських і надто мало в неї лишилося сил. У змарнілої до невпізнання, змученої, розчавленої горем жінки тільки й було, що гордість і військо ворогів.

І тоді вона перестала молитися Богу. А той, інший, прийшов і без її молитов.

Він запропонував Гафії угоду, і жінка погодилася без жодних коливань. Те, чого він прагнув, мало трапитися дуже й дуже нескоро, ті, кого він прагнув, ще не народилися. А силу, надзвичайну, бісівську силу вона отримала уже зараз. І їй дуже прислужився цей дарунок.

На усіх, дотичних до справи про розподіл Янового майна, включно із суддями та писарчуками, впали всі можливі біди і ще кілька неможливих докупи. Хто більше тямив, хутко відступився, а найбільш затяті пішли в землю годувати черв’яків. Смерть косила тих упертих цілими родинами, смерть була різною, але завжди — не своєю і до гикавки страшною. Вельми скоро рід Любомирських задля самозбереження мусив зупинитися і зоставити все як було. Як того волів би Янек. Все майно Гафія зберегла — для Ядзі. А для себе лишила помсту.

Він погодився їй допомогти. В ніч проти звершення вони довго розмовляли. Гафії пригадалося, що вона досить довго сприймала його як людину, хоча й знала, що це не так. І спитала навіть: «Навіщо це тобі? Те, що ти замислив?»

— Прийде ще мій час володарювати, — твердо відказав він. — Не скоро, як для людей, але напевне прийде. І мені потрібен предтеча. Хлопчик. Той, що народиться після сімнадцяти поколінь дівчаток у твоїй фамілії. Кожна з них буде сильніша за свою матір, але він володітиме силою їх усіх, і моєю теж. Він встановить належний порядок у всьому світі, і за ним прийду я.

— Що, як він не захоче піти за тобою?

— Ти не чуєш мене, жінко. Слухаєш і не чуєш. Я прийду за ним. І піду за ним. Але він буде мій, обіцяю. У мене є що дати йому. І є що забрати в нього.

— Душу?..

Він посміхнувся, кивнув.

— Це само собою. Ну й ще — спасіння.

Гафія тямила, що продала не тільки душу, а й мабутнє, і не лише своє, а й багатьох майбутніх поколінь, але їй було байдуже. Приспана тихим сімейним щастям лють на той увесь світ, про який говорив він, на той світ, що відняв у неї матір і хату, чоловіка та сина, пробудилася і пустила в грудях такі корені, що викорчувати її звідти можна було лишень разом із серцем.

Деколи Гафії здавалося, що тепер лють і була її серцем.

З виру спогадів та чорних думок жінку вирвав характерний тріск — той, з яким вогонь жере сухе дерево. З цим самим звуком двадцять років тому провалювалася в небуття материна хата. З ним же нині йшло в небуття це кляте село.

Хатини кришилися одна за одною, неначе розплющені чиєюсь гігантською невидимою рукою. Злітали в повітря стріхи, полова перетворювалася на вогняні бризки, що жадібно обліплювали тимчасово вцілілих. Перелякані селяни носилися, як оскаженілі пацюки, зіштовхувалися одне з одним, наштрикувалися на власні тини, здіймали руки до неба, вимолюючи в нього спасіння. Ні, сьогодні воно не прийде звідти. Сьогодні спасіння не буде взагалі. Не для вас.

Тітка Груня, тітка Горпина, Нагнибідина Василина, дядько Петро... Всі ці знайомі обличчя промайнули повз неї. Про кожного вона подбала. Самим лише поглядом, самою думкою вона розбивала їм черепи як горщики, вичавлювала очі, виривала язики, ламала хребти та трощила кістки. Сьогодні вона була всемогутньою й неспинною і насолоджувалася справою рук своїх, своєю власною справедливістю, так само як спраглий мандрівник жадібно занурюється обличчям у цілющу вологу джерела. Те, що сталося, мало статися, і тепер це її хрест, її, Гафії, у другому хрещенні — Ванди, окатоличеної відьми-месниці. Якою ж наївною вона була, жбурляючи в привітні води Качечки срібний хрестик! Той хрест, що зветься долею, не скинеш — Бог кладе його на плечі рабам своїм, та ще й міцно прибиває, не цвяхами — своєю волею... Гафія холодно і трохи відсторонено спостерігала, як з останніх сил повзе до неї корчмар, як у розширених зіницях, темних, мов провалля його душі, танцюють відблиски пожежі, і не відсунулася, навіть не ворухнулася, коли простягнув до неї скрючену, мов куряча лапа, руку. З горла у Левка виривалося якесь хрипкувате булькання, потроху оформлюючись у слова:

— Будь ти проклята, відьмо... Господь тебе покарає за це, у пеклі горітимеш... прокляття на твою голову...

Гафія відкинула голову і засміялася. Сміх її, дзвінкий, чистий і щирий, звучав моторошно і зловісно в полум’яній агонії села. Гафія все ще сміялася, роздивляючись криваву піну на пошерхлих, линялих губах корчмаря, і просто-таки реготала, раз у раз опускаючи кований підбор своїх чобіт на зашкарублі Левкові пальці. Вона пам’ятала їх стиснутими в кулаки. І не забула, як ті кулаки били її матір. Її вже мертву неньку. Чи йому лякати її пеклом?

— Прощавай, Левко. Зустрінемося в дідька на гостинах, — прошепотіла Гафія, коли той, вивергнувши з себе останню порцію кривавої жовчі, смикнувся і затих навіки.

До карети, що терпляче чекала на пагорбі, жінка поверталася вже сама. Він вже зник, так само тихо та блискавично, як і з’явився, і княгиня знала чому. Він зробив те, що хотів. А вона — те, що

Відгуки про книгу Оксамитовий перевертень - Олександр Шевченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: