Осина фабрика - Іен Бенкс

Я подумав про витончені риси обличчя, майже безволосі руки. Спробував пригадати, чи мені бодай раз у житті доводилося бачити батьків оголений торс, проте так і не зміг. Таємниця. Я покрутив головою, але позбавитися нав’язливої думки все ж не вдалося. Анґус. Аґнес. Про те, що тоді трапилося, мені було відомо винятково з його слів. Я не знав, наскільки можна було вірити місіс Клемп і який вплив вони могли мати одне на одного. Але такого не могло бути! Який жах! Яка бридота! Я хутко підвівся, перекинув стільця, і той грюкнув по голій дощатій підлозі. Схопивши упаковки тампонів і гормонів, я взяв ключ, відчинив двері й кинувся сходами нагору, на ходу запхнувши зв’язку ключів до кишені й вийнявши з піхов ножа.

— Від Френка не втечеш, — сам до себе прошипів я.

Я увірвався до батькової кімнати й увімкнув світло. Він лежав на ліжку одягнений. Один черевик батько скинув; той валявся на підлозі під його ногою, яка звисала з ліжка. Він лежав на спині й хропів. Коли я зайшов, батько ворухнувся й підніс долоню до обличчя, затуляючись від світла. Я підійшов до нього, прибрав його руку з обличчя й заліпив йому два сильних ляпаси. Його голова смикнулась, і він скрикнув. По черзі розліпив обидва ока. Я підніс йому під очі ножа, спостерігаючи за тим, як він намагається сфокусувати на ньому свій п’яний погляд. Від батька огидно смерділо перегаром.

— Френ’? — слабким голосом мовив він.

Я ткнув у нього ножем, зупинивши лезо за кілька міліметрів від татового перенісся.

— Ах ти ж падлюка! — виплюнув я йому в обличчя. — Що це, в біса, таке?

Другою рукою я помахав упаковкою тампонів і коробкою з гормонами в нього перед носом. Він застогнав і заплющив очі.

— Говори! — крикнув я і ще раз заліпив йому по обличчю зворотним боком руки, у якій тримав ножа. Він спробував утекти від мене, перекотившись по ліжку до відчиненого вікна, але я смикнув його назад, завадивши вистрибнути в спекотну безвітряну ніч.

— Ні, Френ’, ні, — проказав він, закрутивши головою й намагаючись відштовхнути мене. Я випустив упаковки й міцно схопив його за руку. Підтягнувши тата ближче до себе, я приставив йому до горла ножа.

— Ти розкажеш мені, інакше, Богом клянуся…

Не доказавши, я відпустив його руку й потягнувся своєю до його штанів. Висмикнув його ремінь із вузьких петель. Батько незграбно спробував мені завадити, однак я ляснув його по руках і кольнув у горло ножем. Знявши ремінь, я розстібнув «блискавку» ширіньки, ані на мить не зводячи з нього очей і намагаючись не думати про те, що можу там знайти або ж не знайти. Розстібнув ґудзика над «блискавкою». Спустив штани, висмикнув із них сорочку. Батько лежав на ліжку, дивився на мене почервонілими блискучими очима та заперечно крутив головою.

— Що т-ти зб-бираєшся р-робити, Френкі? В-вибач. М-мені сп-правді д-дуже-д-дуже шкода. Ц-це б-був експ-перимент, от і вс-се. Прос-сто експ-перимент… Н-не р-роби н-нічого з-зі м-мною, б-будь-ласка, Френкі… П-прошу т-тебе…

— Ах ти сука! Сука! — проказав я, відчуваючи, як у мене попливло перед очима й затремтів голос. Я розлючено зірвав з нього/неї труси.

У темряві за вікном пролунав чийсь рев. Я завмер на місці, дивлячись на татів великий і доволі брудний член та порослі темним волоссям яйця, а десь посеред острова заходилася ревом якась тварина. У батька затремтіли ноги. Аж раптом спалахнуло світло, і там, за дюнами, де ніякого світла не мало би бути, замайоріли помаранчеві зблиски, а відтак почулося ще більше верещання, бекання, мекання й ревіння; відусюди залунав рев.

— Господи, що це? — видихнув батько, розвернувши тремтячу голову до вікна.

Я відступив, обійшов ліжко й визирнув у вікно. Здавалося, що жахливі звуки й спалахи наближалися з-за дюн. Довкола високої дюни за будинком з боку Саду Черепів з’явився ореол світла; жовтаві зблиски, а поміж них — цівки диму. Рев нагадував завивання підпаленого пса, однак був гучнішим, він лунав знову й знову й звучав дещо інакше. Спалахи зробилися яскравішими, з-за вершечка високої дюни щось вибігло; воно палало, ревло й мчало схилом, на якому був розташований Сад Черепів, до моря. Це була вівця; за нею з’явилося ще кілька. Спершу дві, а тоді й півдюжини тварин поскакали по траві й піску. За кілька секунд підпалені вівці заполонили весь схил, їхня шерсть палала, вони знавісніло мекали й мчали до підніжжя, запалюючи припорошену піском траву й бур’ян і лишаючи по собі вогняний слід.

І тоді я побачив Еріка. До мене, похитуючись, підійшов тато, але я не звернув на нього уваги, не відриваючи погляду від худющої постаті, що вистрибувала й танцювала на самому вершечку дюни. Ерік вимахував величезним запаленим смолоскипом і сокирою. Він також кричав.

— О Боже, ні! — промовив батько. Я розвернувся до нього. Він саме підтягував штани. Відштовхнувши його, я кинувся до дверей.

— За мною! — крикнув я батькові.

Я вибіг із кімнати й спустився сходами, навіть не озирнувшись, щоб подивитися, чи він рушив слідом. Крізь усі вікна будинку виднілося полум’я, звідусіль долинав рев замордованих овець. Я забіг на кухню, подумавши набрати води, однак вирішив, що це марна справа. Пробігши ґанком, я опинився в садку за будинком. Мене ледь не збила з ніг вівця, у якої шерсть палала лише над задніми ногами; вона прошмигнула крізь сад, який уже також устиг зайнятися вогнем, і в останню мить зі страшним беканням оминула двері та перестрибнула через низьку огорожу в садок перед будинком. Я оббіг дім у пошуках Еріка.

Скрізь були вівці, усе охопило полум’я. Трава над Садом Черепів палала, вогонь перекинувся на сарай, кущі, рослини й квіти в саду, мертві вівці лежали в калюжах багряного полум’я, а решта бігали й стрибали довкола, надсадно стогнучи й заходячись гортанним ревом. Ерік стояв на сходах, що вели до підвалу. Я помітив смолоскип, який він раніше тримав у руці, — його вогонь обпалював стіну будинку під вікном туалету. Ерік рубав двері підвалу сокирою.

— Еріку! Ні! — крикнув я, кинувся вперед, тоді розвернувся, схопився рукою за стіну будинку й визирнув за ріг, щоб поглянути на відчинені двері на ґанку. — Тату! Мерщій з дому! Тату!

Я чув, як за моєю спиною дошки розліталися на друзки. Я знову