Янголи і демони - Ден Браун

— Зрозуміло.

Ленґдон перейшов у наступний прохід і, читаючи написи, продовжив розповідь.

— Близько п’ятнадцяти років тому я та ще кілька істориків із Сорбонни виявили листи ілюмінатів, у яких неодноразово згадується segno.

— Знак. Повідомлення про стежку й про те, де вона починається.

— Саме так. І відтоді багато науковців, що вивчають історію ілюмінатів, у тому числі й я, знайшли ще й інші посилання на segno. Сьогодні всі згодились у тому, що ключ існує і ілюмінати знайшли-таки спосіб поінформувати про нього вчене товариство потайки від Ватикану.

— Як?

— Точно ми не знаємо, але найімовірніше — через друковані видання. Галілей опублікував чимало книжок і наукових бюлетенів.

— Які Ватикан, поза сумнівом, читав. Це було б небезпечно.

— Погоджуюсь. Але segno таки дійшов до адресата.

— Однак ніхто з сучасних науковців його так і не знайшов?

— Ні. Але ось що дивно. Хоч би згадувався segno — у щоденниках масонів, давніх наукових журналах, листах ілюмінатів, — його часто позначають цифрою.

— 666?

Ленґдон усміхнувся.

— 503.

— І що це означає?

— Ніхто з науковців досі цього не розшифрував. Мене це число захопило, і, щоб віднайти його прихований зміст, я перепробував усе: нумерологію, географічні координати... — Ленґдон дійшов до кінця проходу і звернув в інший, швидко читаючи написи. — Багато років єдиною зачіпкою здавалося те, що 503 починається з цифри п’ять... однієї зі священних цифр ілюмінатів. — Він змовк.

— Щось мені підказує, що недавно ви розшифрували це число, і саме тому ми тут.

— Це правда, — підтвердив Ленґдон, переживаючи один із нечастих у його професійній діяльності моментів гордості. — Чи і маєте ви книжку Галілея з назвою Dialogo?

— Звичайно. Науковці знають її як класичний приклад зради наукових принципів.

Ленґдон не називав би це аж так різко, але зрозумів, що мала на увазі Вітторія. На початку тридцятих років сімнадцятого століття Галілей хотів опублікувати книжку про геліоцентричну модель Сонячної системи, яку запропонував Коперник. Але Ватикан дозволив йому видати цю книжку тільки за однієї умови: якщо він вмістить у ній такі самі переконливі докази і на користь геоцентричної моделі, яку обстоювала Церква і яка, на думку Галілея, була абсолютно хибна. Галілеєві не залишалося нічого іншого, як скоритися й опублікувати книжку, у якій однакова увага приділялась як істинній, так і хибній моделі.

— Вам, мабуть, відомо, — сказав Ленґдон, — що, попри цей компроміс, Dialogo усе ж визнали єрессю і Галілея посадили під домашній арешт.

— Добрі справи не залишаються безкарними.

Ленґдон усміхнувся:

— Справді. Але Галілей не здавався. Сидячи вдома під арештом, він потайки написав іншу, менш відому книжку, яку науковці часто плутають з Dialogo. Вона має назву Discorsi.

Вітторія кивнула.

— Я чула про неї. «Дискурси про припливи».

Ленґдон зупинився, вражений, що вона чула за маловідомий і нір Галілея про рух планет і його вплив на морські припливи.

— Гей! — мовила Вітторія. — Не забувайте, що ви розмовляєте з фахівцем із фізики моря. До того ж мій батько обожнював Галілея.

Ленґдон розсміявся. Однак Discorsi була не тією книжкою, яку вони шукали. Ленґдон пояснив, що під домашнім арештом Галілей написав не лише її. Історики вважають, що він іще написав одну маловідому брошурку з назвою Diagramma.

— Diagramma della Verita, — сказав Ленґдон. — «Діаграма істини».

— Ніколи про неї не чула.

— Не дивно. Diagramma була найтаємнішою працею Галілея — своєрідним трактатом про наукові факти, які він уважав істинними, але не міг оприлюднювати. Так само, як і деякі попередні рукописи Галілея, «Діаграму» потайки вивезли з Рима і без зайвого галасу опублікували в Голландії. Брошура стала страшенно популярною в європейському науковому підпіллі. Але згодом про неї довідався Ватикан і розгорнув кампанію зі спалювання книжок.

Вітторія була заінтригована.

— І ви думаєте, що в «Діаграмі» міститься ключ? Segno. Інформація про стежку світла.

— За допомогою цієї брошури Галілей передав інформацію в зовнішній світ. У цьому я переконаний. — Ленґдон перейшов уже в третій ряд сховищ, читаючи написи на полицях. — Архіваріуси шукали примірники «Діаграми» багато років. Але, враховуючи зусилля Ватикану, спрямовані на її знищення, й низький ступінь тривкості цієї брошури, є всі підстави припускати, що вона зникла з поверхні землі.

— Ступінь тривкості? І

— Тобто міцності. Архіваріуси поділяють усі документи за І ступенем міцності на десять категорій. «Діаграму» надрукували на папірусі з осоки. Це щось на кшталт сучасних серветок. Така книжка може протриматися щонайбільше сто років.

— Чому не взяли чогось міцнішого?

— Так захотів Галілей. Щоб захистити своїх послідовників. Якби якогось науковця спіймали з «Діаграмою», він міг просто вкинути її у воду, і вона б умить розчинилася. Чудова ідея для знищення доказів, але лихо для архіваріусів. Уважають, що тільки один примірник «Діаграми» пережив вісімнадцяте століття.

— Один? — перепитала вражена Вітторія. Вона розглянулась навколо. — І він тут?

— Невдовзі після смерті Галілея Ватикан конфіскував його в Нідерландах. Я багато років просив Ватикан дозволити мені подивитися на нього. Відколи збагнув, що в ньому.

Неначе прочитавши думки Ленґдона, Вітторія перейшла на другий бік проходу й почала читати написи на полицях у сусідньому сховищі, що вдвічі пришвидшило пошуки.

— Дякую, — сказав Ленґдон. — Шукайте таблички, що хоч якось пов’язані з Галілеєм, наукою, науковцями. Ви їх відразу впізнаєте, щойно побачите.

— Добре, але ви так і не розповіли мені, як здогадалися, що підказка міститься саме в «Діаграмі». Це якось пов’язано з тим числом, що ви постійно зустрічали в листах ілюмінатів? 503?

— Так, — усміхнувся Ленґдон. — За якийсь час я збагнув, що 503 — це простий код. Він чітко вказує на «Діаграму».

На якусь мить Ленґдон знову відчув цей стан несподіваного осяяння. Два роки тому шістнадцятого серпня він стояв на березі ставка. Це було на весіллі сина колеги. На поверхні води відбивалися звуки волинок, молоде подружжя пливло до берега на барці. Судно було прикрашене квітами й вінками. На борту красувалися великі римські цифри — DCII.

Заінтригований, Ленґдон поцікавився в батька нареченої:

— А що означає 602?

— 602?

— DCII, — Ленґдон показав на барку, — римськими цифрами означає 602.

— Це не римські цифри, — розсміявся той. — Це назва барки.

— DCII?

Чоловік кивнув.

— «Дік і Конні II».

Ленґдон знітився. Дік і Конні — це були імена наречених. Барку, зрозуміло, назвали на їхню честь.

— А що сталося з «DCI»?

— Затонула вчора під час репетиції, — зітхнув той.

— Співчуваю. — Ленґдон розсміявся. Він знову подивився на барку. «DCII», подумав. Наче «QEII»[7] в мініатюрі. І тут його осяяло.

Ленґдон повернувся до Вітторії.

— 503 — це, як я вже сказав, код.