Твердиня - Максим Іванович Кідрук

— Не питай, — застогнав Семен, сповзаючи по стіні на підлогу.

В обох — і у старого, і в росіянина — виступили сльози від сміху.

— Вмерти можна… — Витираючи кулаком вологу з очей, Бенгт почовгав до кухні.

Сьома звівся на рівні:

— Ходімо. Зараз самі побачите.

Хлопці піднялись у вітальню на другому поверсі. Ян звільнився від сирних паличок і чипсів, розклавши пакети на столі. Ґрем відразу попрямував до ванної кімнати. Наблизився, машинально простягнув руку, щоб узятися за ручку, і лиш тоді помітив, що дверей немає. Точніше, вони є, але не там, де належить бути. Двері ванної кімнати стояли обіперті об стіну біля проходу. Завіси — грубо вирвані. В місцях відриву повідлітали шматки тиньку. Далі — ще цікавіше. Американець вступив до ванни і побачив Левка.

— Що це за херня?

Українець сидів на підлозі, засунувши гепу в наповнений водою пластиковий тазик. Зліва біля ніг стояла чашка з чаєм. Хлопець ледачо бовтав у ньому ложечкою. У правій руці тримав розкритою книгу Валерія Гуляєва «Забуті міста майя». Читав. Або робив вигляд, що читає. На Левку була лише футболка, підтягнута під пахви — щоб не замочитися.

— Що ти робиш? — іще раз спитав мулат.

— Нічого, — пробурчав Левко. — Я виламав двері ванної… — Він кивнув на вирвані живцем шарніри, потім опустив руку у ванну і витягнув звідти гофрований рукав від душу. — І ще відірвав шланг від душу…

Кілька секунд Ґрем мовчав. Він тільки зараз помітив, що металевий шланг з насадкою більше не кріпиться до крана. А тоді спитав:

— Хей, бадді… а для чого ти це зробив?

— Чувак, ти що — дебіл? Ти думаєш, я це навмисне?

— Ні… звісно, ні. Я просто поцікавився. Не кожного дня бачиш людину, яка вирвала живцем шланг від душу. А чому ти… е… засунув дупу в тазик?

— По-перше, я засунув не дупу, а… — Левко опустив погляд і замовк, розсерджено випнувши губу: — У Сема спитай. — Затим відклав шланг, сьорбнув чаю і демонстративно встромив носа в книжку.

— Семе? — Американець обернувся. Він промовляв приємно, тягуче, типово так по-американському: Се’ем.

Але Семен не міг відповісти. Він повзав по підлозі, навперемінки корчачись від сміху та охкаючи від спалахів болю в шиї і плечі. Левко сердито відкинув книжку і заторочив:

— Ти ж знаєш, що цей лохуряка любить валятись уночі під розкритими вікнами.

— Ага.

— Я казав йому, попереджав коня педального: зачиняй вікно або хоча б прикривай його, а то скрутить так, що навіть перднути не зможеш без того, щоб не втратити свідомість! Словом, прокидаюся зранку і чую, як хтось квилить у сусідній кімнаті. Не те щоб волає, а так — попискує про допомогу. Заходжу і бачу: лежить цей олень, чудо природи, клешні в різні боки, ногами гойдає, як той жук у Кафки, і пихтить, аж слина з рота пре. Скрутило його — злізти з ліжка не може. Що робити? Підняв, допоміг дійти до туалету, стояв там, по-братськи підставляючи плече, поки він пісяв, потім дотягнув назад, навіть сніданок йому зготував.

— До чого тут тазик? І чого ти голий?

— Не перебивай мене! — цвіркнув Левко. — Вважайте, що мене згубила жертовність і любов до ближнього. — Останні слова прозвучали пафосно і не пасували до картинки, яку бачили перед собою Ґрем із Яном. Гості посміхнулися. — Коротше, виявилось, що в Сема є «Фастум гель»[58]. Видно, не вперше так скручує. Він попросив мене розтерти йому шию, бо зі зрозумілих причин сам себе натерти не міг. Не діставав. І я…

Цієї миті Сьома зареготав як ненормальний. Лео спалахнув.

— Щоб ти здох, скотина! — прокричав він, витягуючи голову в напрямку вітальні, але ні на сантиметр не висуваючись із тазика, і тут же погамував себе: — І я погодився.

— Натер?

— Натер.

— Потім що?

— Потім пішов приймати душ. Роздягнувся, включив воду, заліз у ванну, в ліву руку взяв шланг від душу, а правою — тою, що натирав, — за звичкою… почухав «помідорку».

— Яку «помідорку»? — не втямив мулат.

Ян на той час уже все зрозумів і зігнувся від реготу, опустившись на підлогу поряд із Семеном.

— Ліву.

Ґрем прискіпливо подивився на тазик:

— І що? — Він усе ще не в’їжджав у тему.

Левко шумно видихнув і нахмурився. Зморщився так, що складки аж на ніс полізли.

— Чувак, ти взагалі знаєш, що таке «Фастум гель» і як він діє?

— Е… в загальних рисах. — Американець затих. І тут до нього почало доходити: — О, фак… — Кутики губ поповзли вгору, очі заіскрилися — він уже ледве стримував сміх. — О, б-а-адді, ти… тією самою рукою?

— Та-а-ак.

— Чому ти не помив її?

У відповідь Левко загорлав що було сили:

— А хто миє руки перед тим, як лізти в душ, йолопе?!!

— Ха-ха-ха! — Ґрем нарешті зліпив докупи всі шматки історії: вирваний шланг, тазик з водою і безперервне істеричне хихотання Сьоми. — Ну ти даєш, Лео! Ха-ха! Що далі?

— Перших п’ять секунд не пам’ятаю, — похнюплено розказував українець. — Очуняв посеред вітальні з відірваним шлангом у руці. Ну, тобто тим шлангом, що від душу. А внизу жарило так, що, думав, очі полопають…

— А ви уявіть мене. — Семен дореготався до сліз. — Лежу, нікого не чіпаю, а тут — тріск, двері ванної залітають на середину вітальні, потім вискакує Лео, мокрий весь, і ричить: «Горю-у-у-у!» Я сповзаю з ліжка, навкарачки клигаю до вітальні і питаю: «Що таке?» А він знову: «Горю-у-у-у!» А я такий: «Де гориш?!» А він мені: «Пішов на хер!» — і побіг назад у ванну.

Нареготавшись удосталь, Ґрем кивнув на тазик:

— І довго ти так сидиш?

— Та десь із годину. Трохи менше…

Ян протиснувся до ванної, роззирнувся:

— То що, нараду проводитимемо у ванній, чи як?

— Нє, — українець видушив із себе посмішку, — я ще трохи посиджу і буду вилазити — ніби попускає. Ви поки хавку готуйте.

— Обмотай «помідорки» вогким рушником, — порадив чех. — Ефект той самий буде.

— Так і зроблю.

Ґрем протиснувся поруч із Яном і вислизнув у вітальню. Перетнув кімнату і підійшов до холодильника.

— З чого почнемо? —