Бібліотека душ - Ренсом Ріггз

— Краще їх не шукати.

— Де ті витвори, які взяли в полон наших друзів? — не змовчав я.

— Знати таке шкідливо для бізнесу, — незворушно відказав Шарон.

— Тоді висадіть нас із цього анафемського човна, ми самі вирушимо на пошуки! — заявив Едисон. — Ми марнуємо дорогоцінний час, а від вашого нескінченного монологу в мене злипаються повіки. Ми найняли човен, а не училку!

На це Шарон зневажливо пирхнув.

— Треба було б викинути вас у Смердючку за нечемність, але в такому разі я не отримаю золотих монет, які ви мені заборгували.

— Золоті монети! — мало не сплюнувши од відрази, промовила Емма. — А як щодо життя й добробуту ваших ближніх дивних? Як щодо лояльності?

Шарон тільки посміхнувся.

— Якби мене турбували такі матерії, мене б уже давно й серед живих не було.

— Нам усім це пішло б тільки на користь, — буркнула Емма й відвернулася.

Поки ми розмовляли, навколо нас стали звиватися вуса туману, втім, нітрохи не схожого на сірі тумани Кернгольму. Цей туман був масний і жовтувато-коричневий, кольору й консистенції гарбузового супу. Його раптова поява, здавалося, змусила Шарона почуватися незатишно. Враз стало погано видно, і він закрутив головою з боку в бік, неначе виглядав неприємності. Чи шукав зручне місце, щоб викинути нас із човна.

— Холера, холера, холера, — пробурмотів він. — Це поганий знак.

— Це лише туман, — заспокоїла його Емма. — Ми його не боїмося.

— Я теж, — сказав Шарон, — але це не туман. Це завій, і він рукотворний. У завої стаються огидні речі. Нам треба якнайшвидше з нього вибиратися.

Він цикнув на нас, щоб ми вкрилися, й ми послухались. Я повернувся до своєї спостережної дірочки. Через кілька секунд із завою виринув човен і пройшов у протилежному напрямку майже впритул до нас. Чоловік сидів на веслах, жінка була на лавці. Шарон привітався, проте вони лише глянули на нього у відповідь. І дивилися, аж поки не проминули нас і завій не проковтнув їх знову. Пробуркотівши щось собі під носа, Шарон повів наш човен до лівого берега й маленької пристані, яку я ледь-ледь розгледів. Та коли ми почули лункі кроки на дерев’яних дошках і тихий гомін голосів, Шарон наліг на жердину, щоб різко розвернути човен у протилежний бік.

Так ми виписували зигзаги від берега до берега, шукаючи місця, щоб пришвартуватися й зійти на сушу, проте щоразу, як ми наближалися, Шарон бачив щось таке, що йому не подобалося, і віддалявся од берега.

— Стерв’ятники, — буркотів він. — Усюди стерв’ятники…

Сам я нікого не бачив, аж поки ми не допливли до просілого містка й чоловіка, що переходив його в нас над головами. Коли ми були вже під ним, чоловік зупинився й глянув униз. Він розтулив рота й набрав повні легені повітря (зараз криком покличе на поміч, подумав я), та замість голосу з його рота вийшов потужний струмінь густого жовтого диму, вистрелив у наш бік, як вода з гідранта.

Я запанікував і перестав дихати. Що, як то отруйний газ? Але Шарон не прикривав обличчя й не шукав навпомацки маску. Він просто бурмотів: «Холера, холера, холера», — поки чоловіків подих обвивався навколо нас, змішувався з завоєм і погіршував видимість до нуля. Минуло всього кілька секунд, і чоловік, міст, на якому він стояв, та береги обабіч повністю зникли з поля зору.

Я розкрив голову (бо нас усе одно ніхто не бачив) і тихо заговорив:

— Коли ви казали, що ця дурня рукотворна, я думав, ви мали на увазі заводські труби, а не в буквальному розумінні…

— Ой, ого, — не стрималася Емма, розкриваючись. — А для чого це?

— Стерв’ятники наганяють завою на місцевість, щоб приховати свою діяльність, — відповів Шарон, — а також щоб засліпити жертв. На щастя для вас, мене з’їсти не так легко. — І з цими словами він витяг з води свою довгу жердину, переніс її в нас над головами й постукав по дерев’яному оці на носі човна. Око засвітилося, наче ліхтар у тумані, пронизуючи променем світла завій. Шарон знову занурив жердину у воду й наліг на неї всім тілом, повільно обводячи човен по колу, щоб зі своїм ліхтарем оглянути навколишні води.

— Але якщо вони таке творять, — сказала Емма, — то вони дивні, чи не так? А якщо вони дивні, то, може, вони друзі.

— Чисті серцем не стають піратами, що паразитують у річках-смердючках. — Шарон перестав обертати човен, бо наш ліхтар вихопив із непроглядності інше судно, що наближалося. — Про вовка промовка.

Тепер ми могли їх чітко роздивитися, але вони поки що бачили нас тільки як велику пляму світла. Не те щоб це було великою перевагою, але принаймні давало нам можливість оцінити супротивника перед тим, як сховатися назад під брезент. Їх було двоє. Двоє чоловіків на човні, приблизно вдвічі більшому за наш. Перший керував майже безшумним підвісним мотором, а другий тримав у руці дрючок.

— Якщо вони такі небезпечні, — прошепотів я, — тоді чому ми просто їх чекаємо?

— Ми занадто заглибилися в Акр, тепер від них не втекти. Я заговорю їм зуби, і ми, найпевніше, виплутаємося.

— А якщо не вдасться? — спитала Емма.

— Тоді стрибайте у воду й рятуйтеся вплав.

— Я радше помру, — відказала Емма, скоса зиркнувши на маслянисту чорну воду.

— Діло твоє. А зараз, діти, я раджу вам щезнути, і щоб ані м’язом мені там не ворушили.

Ми знову натягнули собі на голови брезент. А наступної миті енергійний голос покликав:

— Хо, там, на борту! Човняре!

— Хо! — відповів Шарон.

Я почув, як весла загрібають воду, а потім відчув удар, коли інший човен стукнувся об наш.

— Що тут робиш?

— Та от, прогулятися вирішив, розважитися, — світським тоном промовив Шарон.

— Гарну ж ти вибрав для цього днину! — розсміявся чоловік.

Але другий був не в гуморі для жартів.

— Шо під шматою? — прогарчав він з тарабарським акцентом.

— Що я везу на своєму човні — це моя справа.

— Шо по Смердюйці плава, вшьо наш справ.

— Старі линви й різний корабельний мотлох, якщо вже хочете знати, — відповів Шарон. — Нічого цікавого.

— Тоді ти не заперечуватимеш, якщо ми подивимося, — сказав перший чоловік.

— А ми про що домовлялися? Хіба я вам цього місяця не платив?

— Нима ужо домов, — відповів йому другий. — Витвори платят п’ят раз більш за гарних пухких кормових. А тому, хто корм випустить… світе яма чи гірше.

— Куди вже гірше, ніж яма? — спитав перший.

— Я взнаваць не хо.

— Джентльмени, будьте розважливі, — сказав Шарон. — Можливо, настав час знову домовлятися. Я можу