Ніщо з цього не правда - Ліса Джуелл

Вона повільно миє посуд і ретельно прибирає кухню. До третьої години вона бездоганна, наче нічого й не було. Вона дивиться на Волтера через кухонний люк і каже: "Зараз виведу собаку. Хочеш піти?

Вона сподівається, що він скаже "ні", і він так і каже.

Недільний день, і територія навколо Королівського парку сповнена уламків літніх днів інших людей: недопиті пластикові пивні банки медово-золотого лагера, залишені грітися біля пабів, зім'яті ковдри для пікніків у парку, викинуті бляшанки з-під пива та коробки з-під піци, переповнені смітниками, калюжі з підталого морозива на тротуарі, з яких їй доводиться відтягувати Фреда. Інші люди гуляють тут цілий день, насолоджуючись життям, погодою, друзями та дітьми. Інші люди живуть.

При думці про незвичайність життя інших людей вона відчуває, що її ноги підсвідомо ведуть її навколо парку і до дороги Алікс.

Вона тримає дистанцію. Вона була б принижена, повністю принижена, якби Алікс побачила її тут, у своїх брудних легінсах і джинсовій куртці, що вештається біля її будинку в неділю вдень. Але їй потрібен лише проблиск, не більше, існування Алікс, і тоді вона зможе повернутися до своєї квартири, готова до довгого недільного вечора, що чекає на неї попереду.

Вид крізь вікно затуляють білі дерев'яні віконниці. Вхідні двері пофарбовані в молочно-блакитний колір, що нагадує Джозі про сукню, яку вона носила в дитинстві. По обидва боки дверей стоїть пара рослин у однакових молочно-блакитних горщиках, нарізаних у вигляді пухирців. Їй цікаво, хто це з ними зробив, і чи можна їх так купити. Вона дивиться на два вікна на другому поверсі: знову дерев'яні віконниці. Будинок - це порожнє обличчя. Не те, що її квартира з величезними вікнами, через які видно обличчя всіх людей в автобусі, які практично можуть бачити, що вони їдять на вечерю. Через хвилину чи дві вона розвертається, щоб піти, але в цей момент бачить групу жінок, які йдуть до неї з іншого боку. Всі вони високі та незграбні, і за долю секунди вона розуміє, що одна з них - Алікс, а дві інші виглядають так само, як вона, і що вони, мабуть, її сестри: в однієї темно-русяве волосся до пояса, в іншої - полунично-русяве волосся, зібране у верхній вузол. На них маса сережок-обручів, великі шкіряні сумки з китицями, в'єтнамки, чорний лак на нігтях, довгі спідниці, що розвіваються при русі, засмаглість з інших країн. Вони голосні, навіть звідси; одна з них щось говорить, а дві інші закидають голови назад і сміються - стільки зубів, такі великі, широкі роти. Вона дивиться, як вони рухаються до вхідних дверей Алікс. Вона впізнає меншу з них з ночі її дня народження в пабі. Зої. Алікс дістає з сумки, перев'язаної через руку, зв'язку ключів, вставляє один у замок, а потім з'являється коридор і кіт, якого ледь видно, і дитина, і вона чує, як Алікс каже: "Ми повернулися!" А потім чоловік, Натан, з густим рудим волоссям, розгублено вітається з нею, і вони всі заходять, двері зачиняються, і Джозі уявляє, як з великого хромованого холодильника дістають вино, як оливки розкладають по мисках, як поливалка ліниво перекидається на галявині на задньому подвір'ї. Вона уявляє це і хоче цього. Вона хоче цього понад усе.

Впевнена, що Алікс та її сім'я надійно сховалися в будинку, вона переходить вулицю. Вона проходить повз будинок Алікс так, ніби просто проходить повз свій власний будинок, але коли вона це робить, вона проводить кінчиками пальців по в'юнкій рослині, що прикрашає фасад будинку Алікс. Вона дивиться вниз і бачить дивовижне фіолетове та лаймово-зелене обличчя пасифлори, що дивиться на неї з-поміж листя, і в неї перехоплює подих. Вона тягне її до себе, зриває і тримає в руці всю дорогу додому.

Вівторок, 25 червня

Алікс стоїть біля будинку, де виховувалася Джозі. Це малоповерховий маєток, не вище чотирьох поверхів, побудований навколо дитячого майданчика та кількох звивистих доріжок. За мить з'являється Джозі. Вона одягнена в джинси та батистову кофту з пишними рукавами. Собака визирає з джинсової сумки-переноски.

"Вибач, я запізнилася", - каже Джозі. Не могла втекти.

Алікс нахиляється до неї з поцілунком і відчуває ту саму незручність, що й від Джозі, яку вона помітила, коли вперше привіталася з нею таким чином.

"Ніяких проблем! Зовсім ні. Алікс розвертається, щоб оглянути маєток, і каже: "То це тут ти виросла?

"Звичайно, так. Моя мама зустрінеться з нами в громадській залі. Ти не проти? Тоді ти зможеш підготуватися".

"Чудово", - каже Алікс.

Вона йде за Джозі через садибу до приземкуватої будівлі на задньому дворі.

Усередині жінка з фарбованим каштановим волоссям і модними окулярами в чорній оправі стягує стільці навколо столу. Вона одягнена в літню сукню з яскравим принтом і босоніжки на ремінцях. Вона піднімає очі на Алікс і Джозі та промениться. "Ласкаво просимо! Ласкаво просимо! Я принесла сік і тістечка".

Вона не така, як Алікс очікувала. Якщо Джозі скута і небагатослівна, то її мати - це лише широкі жести і балаканина. Вона теж гламурна, явно стежить за своєю зовнішністю, вважає себе жінкою, гідною уваги і поваги. Вона посилає Джозі приготувати їм чай і каву на міні-кухні і запрошує Алікс присісти.

"Тож, - каже вона, відверто дивлячись на неї. "Я пішла і послухала кілька ваших подкастів, коли Джозі розповіла мені про вас. Це так надихає. Я могла б поговорити з вами про кар'єру, але я присвятила все своє життя цьому маєтку. Цей маєток і був моєю кар'єрою, можна сказати. Не те, щоб мені за це платили. Я роблю це з любові".

Алікс злегка повертається, щоб подивитися на Джозі. Вона стоїть до них спиною, чекаючи, поки закипить чайник.

"Звичайно, - продовжує Пат, - моє перше питання має бути - чому Джозі?

Алікс нервово сміється. Вона знову дивиться на спину Джозі. Джозі попросила її не згадувати мамі правду про те, чому Джозі хотіла це зробити. "Просто скажи їй, що ти робиш серіал про близнюків, які народилися", - запропонувала вона. Нехай це звучить безневинно.

"Ну. Чому б не Джозі? сказала Алікс. "Це була справді моя відправна точка. Жінка, яка народилася в той самий день, в тому самому місці, що й я. Гадаю, це