Містер Мерседес - Стівен Кінг
Такий слизький мазефакер».
Вона перевертає цей пристрій, воліючи, щоб руки в неї не трусились, і
намагаючись не думати про чотири тисячі людей, які навіть не уявляють, що
їхні життя зараз залежать від бідної, затурканої Холлі Джібні. Вона
дивиться на кришку ніші для батарейок. Потім, затримавши дихання, Холлі
зсовує кришку, дозволяючи їй впасти на підлогу.
Усередині дві батарейки АА. Холлі підчіплює нігтем за торець одну з них і
думає: «Господи, якщо Ти там є, будь ласка, нехай це буде правильно».
Якусь мить вона не в змозі поворухнути пальцем. Потім одна рука Брейді
вислизає на волю з полону Джерома та б’є її по голові.
Холлі сіпається, і батарейка, яка її тривожила, вискакує зі свого
відділення. Холлі чекає, що світ зараз вибухне, а коли той залишається
тим самим, вона знову перевертає пульт. Жовтий вогник погас. Холлі
починає плакати. Вона хапається за головний дріт і різко відриває його
від Речі Два.
— Можете його тепер уже випу… — починає вона, але Джером уже облишив
Брейді.
Він хапає Холлі в такі міцні обійми, що вона ледь може дихати. Її це не
бентежить. Вона й сама обнімає хлопця навзаєм.
Публіка кричить у дикому захваті.
— Вони гадають, ніби вітають криком пісню, але насправді вони вітають
нас, — спромагається вона прошепотіти у вухо Джерому. — Просто вони поки
ще про це не знають. А тепер відпустіть мене, Джероме. Ви обнімаєте мене
задуже сильно. Відпустіть мене, поки я не зомліла.
42
Ходжес так і сидить на ящику в вантажній зоні, і то не сам. Слон якийсь
всівся йому на груди. Щось відбувається. Чи світ відходить від нього
геть, чи то він відходить геть від цього світу. Він гадає, що останнє.
Він немов всередині якоїсь кінокамери, і та кінокамера від’їжджає
вдалечінь по операторській вузькоколійці. Світ такий само яскравий, як і
раніше, але меншає, і кільце темряви зростає навколо нього.
Ходжес тримається далі, докладаючи всю свою силу волі, очікуючи на вибух, або на те, що вибуху не станеться.
Один з ровді нахилився над ним і питає, чи він у порядку.
— У вас усі губи сині, — інформує його той ровді.
Ходжес жестом відсилає його геть. Він мусить слухати.
Музика, і крики захвату, і щасливе верещання. Більше нічого. Принаймні
поки що.
«Тримайся, — наказує він собі. — Тримайся».
— Що? — перепитує ровді, нахиляючись знову. — Що?
— Я мушу триматися, — шепоче Ходжес, але зараз він уже ледве спроможний
дихати. Світ змалів до розміру люто зблискуючого срібного долара. Потім і
той затьмарився, не тому, що Ходжес втратив свідомість, а тому, що хтось
до нього прямує. Це Джейні, вона крокує повільно, ходою моделі на
подіумі. На голові в неї його федора, сексуально насунута на одну брову.
Ходжес згадує, як йому відповіла Джейні, коли він запитав її, чому йому
пощастило опинитися в її ліжку: «Я аніскільки не шкодую… Можна, ми на
цьому облишимо?»
«Йо, — думає він. — Йо».
Він заплющує очі й валиться шкереберть з ящика, як Хитун-Бовтун[357] зі
своєї стіни.
Ровді його підхоплює, але тільки пом’якшує падіння Ходжеса, не
запобігаючи йому. Збираються докупи інші ровді.
— Хто вміє робити серцево-легеневу реанімацію? — питається той, що
підхопив Ходжеса.
Наперед виступає ровді з зав’язаним у хвіст, сивіючим волоссям. На ньому
вицвіла майка з Джудасом Койном[358], і очі в нього яскраво-червоні.
— Я вмію, чоловіче, але бігме, я такий обдовбаний.
— Все одно спробуй.
Ровді з хвостиком падає навколішки.
— Здається мені, цей парубок уже відходить, — каже він, але береться до
роботи.
Нагорі «Довколишні» починають нову пісню — на радість і захоплене
верещання своїх фанаток. Така музика. Таке збудження. Такі м’ячі злітають
вгору понад розхитаною, танцюючою юрмою. Вони прочитають про вибух, якого
не сталося, в газетах, але для юних трагедії, яких не сталося, — це лише
сновидіння.
Спогади: от вони реальні.
43
Ходжес приходить до пам’яті в шпитальній палаті, здивований, що він все
ще живий, але зовсім не здивований тим, що бачить свого старого
напарника, який сидить на краю його ліжка. Його перша думка, що Піт — із
запалими очима, з неголеною щетиною, кінчики коміра стирчать вгору так, що майже вштрикаються йому в горло — має вигляд гірший, ніж самопочуття
Ходжеса. Його друга думка — про Джерома й Холлі.
— Вони зупинили це? — хрипить він. Горло в нього сухе, як кістка. Він
намагається сісти. Апарати, які його оточують, починають пищати й
лаятися. Він знову лягає, але очі його не відриваються від обличчя Піта
Гантлі.
— Чи вони?
— Вони все зробили, — каже Піт. — Та жінка каже, що її звуть Холлі
Джібні, але я думаю, що насправді вона Шина Королева Джунглів[359]. Той
хлопець, той крутій…
— Крутий, — поправляє його Ходжес. — Він думає про себе, що він крутий.
— Наразі він про себе ніяк не думає, і лікарі кажуть, що його думальні
дні, радше за все, закінчилися назавжди. Джібні вигатила з нього все його
лайно. Він у глибокій комі. Функціонування мозку мінімальне. Коли ти
знову встанеш на ноги, можеш зробити йому візит, якщо захочеш. Він за три
палати звідси.
— Де я зараз? В окружній?
— Задьористіше. Відділення інтенсивної терапії.
— Де Джером і Холлі?
— У центрі. Відповідають на цілий лайновоз запитань. Тим часом, мати Шини
бігає довкола, погрожуючи власними масовими вбивствами, якщо ми не
припинимо мучити її дочку.
Заходить медсестра й каже Пітові, що він уже мусить іти. Вона щось каже
про життєві показники містера Ходжеса й приписи лікаря. Ходжес зупиняє
її, піднімаючи руку, хоча це для нього ще те зусилля.
— Джером неповнолітній, а Холлі… має певні проблеми. Уся відповідальність
лежить на мені, Піте.
— Ох, та ми це знаємо, — каже Піт. — Так, дійсно. Це надає цілком нового
значення виходу за фахові рамки. Що ти собі, заради Бога, думав, Біллі, коли отаке робив?
— Робив, на що був спроможний, — каже Ходжес і заплющує очі.
Він відпливає. Він думає про всі ті юні голоси, що співали разом з
гуртом. Вони вже вдома. З ними все гаразд. Він тримається за цю думку, поки його не оповиває сон.
ДЕКЛАРАЦІЯ
ОФІС МЕРА
Оскільки Холлі Рейчел Джібні та Джером Пітер Робінсон розкрили замах на
Терористичний акт у належній Міському арт-культурному комплексу аудиторії
«Мінго»; а також
