Мiстер Мерседес - Стівен Кінг

Ходжес підбирає червоне портмоне й починає повертати до його відділень кредитні картки. Вони, мабуть, не в тому самому порядку, як їх тримала тут місіс Хартсфілд, але хто це помітить? Не вона ж.

Там, у гармоніці прозорих кишеньок, вставлені фотокартки, і він байдуже їх перегортає. Ось місіс Хартсфілд стоїть попідручки з кремезним, широкоплечим парубком у синьому робочому комбінезоні — відсутній містер Хартсфілд, мабуть. Ось місіс Хартсфілд стоїть з купкою регочучих леді в якомусь місці, що схоже на салон краси. Ось фото, на якому пухкенький малюк тримає пожежну машинку — Брейді у віці трьох або чотирьох років, мабуть. І ще одна карточка — копія розміром під портмоне тієї фотографії, що в альковному кабінеті місіс Хартсфілд: Брейді з мамою притискаються щоками одне до одного.

Джером тицяє в неї пальцем і каже:

— Знаєте, що це мені трохи нагадує? Демі Мур і той, як-там-його-ім’я, Ештон Кучер[336].

— У Демі Мур чорне волосся, — між іншим зауважує Холлі. — Тільки в «Солдаті Джейн» у неї його майже нема, бо вона там навчалася бути «морським котиком»[337]. Я дивилася цей фільм три рази, один раз у кінотеатрі, раз на відеокасеті, і раз на своєму «айТьюнз». Дуже цікавий. Місіс Хартсфілд блондинка. — Подумавши, вона додає: — Була.

Ходжес виймає фотографію з її кишеньки, щоб краще роздивитися, потім її перевертає. На зворотному боці акуратно надписано: Мама та її медовий хлопчик, пляж Сенд-Пойнт, серпень 2007. Він пару разів проводить краєм фотокартки собі по ребру долоні, вже майже повертає її назад до портмоне, але потім зображенням донизу підсовує її до Холлі.

— Спробуйте оце.

— Вона хмуриться на нього:

— Спробувати що?

— Медовий хлопчик.

Холлі друкує ці слова, натискає клавішу… і видає вельми не-Холлівський крик радості. Тому що вони поцілили. Отак-от просто.

Нічого вартого уваги на панелі екрана — адресна книжка, тека під назвою УЛЮБЛЕНІ РЕЦЕПТИ та ще одна, відмічена як ЗБЕРЕЖЕНІ ЕЛЕКТРОННІ ЛИСТИ; тека інтернет-платежів (схоже на те, що таким чином вона сплачувала більшість своїх рахунків); і альбом фотознімків (на більшості з них Брейді в різному віці). На її «айТьюнзі» повно телесеріалів, але тільки один музичний альбом: «Елвін і бурундуки святкують Різдво»[338].

— Господи-Ісусе, — промовляє Джером. — Я не хочу сказати, ніби вона заслуговувала на смерть, але…

Холлі дарує йому докірливий погляд.

— Не смішно, Джероме. Не заходьте так далеко.

Він піднімає вгору руки.

— Вибачаюсь, вибачаюсь.

Ходжес швиденько прокручує збережені електронні листи й не знаходить нічого цікавого. Більшість з них, здається, від старих шкільних друзів місіс Хартсфілд, які звертаються до неї як до Дебс.

— Тут нема нічого про Брейді, — каже він і кидає погляд на годинник. — Мусимо вже їхати.

— Не так швидко, — каже Холлі й відкриває пошуковик. Набирає в ньому БРЕЙДІ. Знаходиться кілька результатів (багато в теці рецептів, позначені як «улюблені Брейді»), але нічого вартого уваги.

— Спробуйте МЕДОВИЙ ХЛОПЧИК, — пропонує Джером.

Холлі виконує і отримує один результат — якийсь закопаний глибоко в жорсткому диску файл. Вона клацає на ньому. Тут розміри одягу Брейді, а також список усіх подарунків на Різдво та дні народження, які вона йому купувала впродовж останніх десяти років — радше за все для того, щоб не повторюватися. Вона занотувала його персональний номер соцзабезпечення. Тут же зіскановані копії його реєстраційного сертифікату та страховки на машину, а також свідоцтва про народження. Вона занесла сюди й тих, з ким він разом працює — як у «Дискаунт Електронікс», так і на «Фабриці морозива Льоба». Поряд з іменем Ширлі Ортон стоїть позначка, побачивши яку Брейді реготав би до істерики: «Цікаво, чи вона з ним кохається?»

— Що це ще за лайно, — дивується Джером. — Він же дорослий чоловік, хай Бог милує.

Холлі криво усміхається:

— Що я й казала. Вона знала, що він порчений.

У самому низу файлу МЕДОВИЙ ХЛОПЧИК мається документ з назвою ПІДВАЛ.

— Ось воно, — проказує Холлі. — Мусить бути. Відкривайте, відкривайте, відкривайте!

Джером клікає ПІДВАЛ. У документі міститься менше десятка слів.

Контроль = світло?

Хаос?? Пітьма??

Чому вони не працюють у мене???

Якийсь час вони дивляться на екран мовчки. Нарешті тишу порушує Ходжес:

— Я тут щось не второпаю, Джероме?

Джером мотає головою.

Холлі, немов загіпнотизована цим повідомленням від мертвої жінки, промовляє єдине слово, і то так тихо, що його ледве чутно:

— Може… — вона вагається, кусаючи собі губи, а потім знову його повторює: — Може.

— 25 —

Брейді приїздить до Міського арт-культурного комплексу Середнього Заходу перед шостою вечора. Хоча до початку концерту ще більше години, обширна парковка заповнена вже на три чверті. Перед дверима в переднє фойє вишикувалися довгі черги, і вони стають дедалі довшими. На всю силу своїх легень верескливо кричать маленькі дівчатка. Мабуть, це означає, що вони почуваються щасливими, але для Брейді їхні голоси — це голоси привидів у якомусь покинутому маєтку. Просто неможливо, дивлячись на цей зростаючий натовп, не згадувати той квітневий ранок перед Міським Центром. Брейді думає: «Якби в мене замість цього джапівського лайномобіля, був «гамер», я б врізався в них зі швидкістю 40 миль за годину, убив би таким способом штук сорок чи й більше, а потім вдарив би по тумблеру й підірвав решту в стратосферу».

Але «гамера» в нього нема, і наразі він навіть не впевнений, що йому далі робити — не можна, щоб хтось його побачив, поки він робитиме останні приготування. Потім, на дальньому кінці парковки, він помічає автопричіп без тягача. Тягач поїхав, залишивши коробку трейлера стояти на підпорках. На борту там намальовано чортове колесо й напис: «КОМАНДА ПІДТРИМКИ «ДОВКОЛИШНІХ»». Це один із тих ваговозів, які він бачив у технічній зоні під час своєї розвідки. Пізніше, після закінчення шоу, тягач підчепить трейлер і поїде з ним назад до вантажної платформи, але поки що він має покинутий вигляд.

Брейді заїжджає за дальній бік високого трейлера, який має довжину щонайменше футів п’ятдесят, таким чином цілком ховаючись зі своїм «Субару» від вируючої парковки. Він виймає з бардачка й одягає свої фальшиві окуляри. Вилазить із машини та швидко обходить довкола, перевіряючи, чи дійсно цей трейлер такий порожній, яким він виглядає. Задовільнившись у цьому сенсі, Брейді повертається до «Субару» і викантовує з його багажника крісло-візок. Справа це