Мiстер Мерседес - Стівен Кінг
Виконавши цю роботу, він знову йде пішки до довготермінової парковки при аеропорті й забирає свій «Субару».
— 19 —
Незадовго до пів на четверту Ходжес з обома своїми детективами-стажерами прибувають на Харпер-ровд. Побіжно роззирнувшись довкола, Холлі несе ноутбук покійної місіс Хартсфілд до кухні й там його вмикає. Джером з Ходжесом стоять поряд, обидва з надією, що тут не спливе віконце для введення пароля… але воно з’являється.
— Спробуйте її прізвище, — каже Джером.
Холлі пробує. «Мак» заперечливо трусить віконцем: «Ні».
— Окей, спробуйте Debbie, — каже Джером. — Обидва варіанти — той, що з «іе» в кінці, і той, що просто з «і».
Щоб краще бачити того, хто їй докучає, Холлі змахує собі з очей пасмо мишачо-коричневого волосся:
— Джероме, знайдіть собі якесь заняття, гаразд? Я не хочу, щоб ви зазирали мені через плече. Я це ненавиджу. — Вона переводить увагу на Ходжеса. — Можна мені тут курити? Сподіваюсь, що можна. Це допомагає мені думати. Сигарети допомагають мені думати.
Ходжес подає їй блюдечко.
— Курити дозволяється. Ми з Джеромом будемо в моєму кабінеті. Крикніть, якщо щось знайдете.
«Малі на це шанси, — думає він. — Шанси малі на все, насправді».
Холлі не звертає уваги. Холлі вся світиться. Вона облишила тон проповідниці Воскресіння і повернулась до свого мимрення:
— Сподіваюсь, вона залишила якийсь натяк. Маю надію на підказочку. Надія на підказочку, ось що має Холлі.
«О Господи», — думає Ходжес.
У себе в кабінеті він питає в Джерома, чи має той якесь уявлення про ту підказку, про яку мимрить Холлі.
— Після трьох спроб деякі комп’ютери дають підказку до свого пароля. Щоби турнути тобі пам’ять, якщо ти забув. Але це треба самому запрограмувати.
З кухні долітає щирий, без усякого мимрення крик:
— Лайно! Двічі лайно! Тричі лайно!
Ходжес з Джеромом переглядаються
— Здогадуюсь, що ні, — мовить Джером.
— 20 —
Ходжес вмикає свого комп’ютера й каже Джерому, чого він хоче: список усіх публічних заходів у наступні сім днів.
— Це я можу зробити, — киває Джером, — але спершу вам треба перевірити оце.
— Що?
— Он те повідомлення. «Під Блакитною Парасолькою».
— Клацни його, — пальці Ходжеса стиснуті в кулаки, але коли він читає останню епістолу merckill’а, вони повільно розтискаються. Повідомлення коротке і, хоча термінової користі від нього нема, в нім міститься певний промінчик надії.
Бувай, МУДИЛО.
P.S.
Щасливого тобі Вікенду, я знаю, що в мене він буде щасливим.
Джером каже:
— Здається мені, Білле, ви оце щойно отримали записку про розірвання романтичних стосунків.
Ходжесу теж так здається, але йому це байдуже. Він зосереджений на P.S. Він розуміє, що цей постскриптум може бути відволікаючим трюком, але якщо це не так, у них ще мається деякий час.
З кухні допливають пасма сигаретного диму й черговий відчайдушний скрик: «Лайно».
— Білле? Мені оце зараз навернулась погана думка.
— Яка саме?
— Концерт сьогодні ввечері. Того бой-бенду, «Довколишніх». У «Мінго». Мої сестричка з матір’ю туди йдуть.
Ходжес міркує. Аудиторія «Мінго» вміщує чотири тисячі, але сьогодні вісімдесят відсотків глядачів становитимуть жінки — матінки та їхні передпідліткові доньки. Чоловіки там також будуть, але мало не кожний з них супроводжуватиме свою доньку й доньчиних подружок. Брейді Хартсфілд парубок приємного вигляду, віком під тридцять, і якщо він спробує піти на цей концерт сам-один, він стирчатиме там, наче нагноєний палець. В Америці двадцять першого століття всякий самотній чоловік на якомусь адресованому щонайперше малим дівчаткам заході привертає до себе увагу й викликає підозри.
А ще ж: Щасливого тобі Вікенду, я знаю, що в мене він буде щасливим.
— Як ви гадаєте, чи варто мені зателефонувати мамі й сказати їй, щоб залишила дівчат удома? — Така перспектива відбивається страхом на обличчі Джерома. — Барб, мабуть, ніколи більше зі мною не балакатиме. Плюс там же ще її подружка Хільда й парочка інших…
З кухні:
— Ох ти ж, чортова зараза! Піддавайся!
Перш ніж Ходжес встигає на це щось сказати, Джером продовжує:
— З іншого боку, виглядає так, ніби він запланував щось на цей вікенд, а сьогодні тільки четвер. Чи це він лише хоче, щоб ми так вважали?
Ходжес схильний до думки, що ця причіпка небезпідставна.
— Знайди ще раз оту фотографію «Кібер-Патруля», зможеш? Ту, що відкрилася, коли ти клацнув на «ПОЗНАЙОМТЕСЬ З ЕКСПЕРТАМИ».
Поки Джером займається цим, Ходжес дзвонить до поліцейського архіву Марло Еверетт.
— Агов, Марло, це знов Білл Ходжес. Я… йо, велике піднесення в Лоутавні, я почув про це від Піта. Половина департаменту там, правильно?.. Угу-угу… ну, я не заберу в тебе багато часу. Ти не знаєш часом, чи Ларрі Віндом досі очолює безпеку в «МАКу»? Йо, саме він, Товчи-Тузай. Авжеж. Я почекаю.
Поки доводиться чекати він розповідає Джерому, що Ларрі Віндом рано пішов у відставку, бо в «МАКу» йому запропонували роботу з удвічі більшою зарплатнею, ніж та, яку він отримував, працюючи детективом. Він не каже, що то була не єдина причина, чому після двадцяти років у поліції Віндом покинув службу. Аж тут повертається Марло. Так, Ларрі все ще працює в «МАКу». У неї навіть є телефонний номер офісу служби безпеки «МАКу». Перш ніж Ходжес встигає попрощатися, вона питається, чи не виникли там якісь проблеми.
— Бо там великий концерт сьогодні ввечері. Моя племінниця йде. Вона страх як упадає за тими вахлаками.
— Все в порядку, Марло. Просто одна стара справа.
— Передай Ларрі, що він нам пригодився б сьогодні, — каже Марло. — У відділі геть пусто. Жодного детектива нема на видноті.
— Передам.
Ходжес телефонує до служби безпеки «МАКу», називається детективом Біллом Ходжесом і питає про Віндома. Поки чекає, він дивиться на Брейді Хартсфілда. Джером збільшив картинку, тож фотографія заповнює весь екран. Ходжеса чіпляють очі. У меншій версії, і в одному ряду з його колегами-комп’ютерниками, ці очі здавалися досить приємними. Коли фото на весь екран, тим не менше, все змінюється. Губи посміхаються; очі — ні. Ці очі холодні й відсторонені. Майже мертві.
«Бздура, — каже сам собі Ходжес (ганить сам себе). — Це
