Безцінний - Зигмунт Мілошевський
Повернув голову, щоб глянути на вагончики дороги. Один висів нормально, другий опав на кілька метрів, рештки тросів звисали з нього, як нитки з розпоротого светра. Мав триматися на третьому тросі, який приводив у рух канатну дорогу.
Не встиг замислитися над тим, чи витримає, коли з гори до нього долинув тужливий звук луску гітарної струни.
20
Не змогла вимовити й слова, на щастя Антоній залишався холоднокровним.
— Цей трос навряд чи витримає. Хутчіш, зробимо линву з одягу. Там тільки двоє, втягнемо їх сюди. Мерщій, мерщій!
Деякі пасажири одразу схаменулися й почали скидати куртки і зв’язувати їх за рукави. Йоанна стояла мов паралізована, тулила до себе молодшого сина й дивилася на вагончик, який іще хвилину тому висів на відстані витягнутої руки, а тепер — за кілька метрів нижче.
— Йолько! — Антоній називав її Йолькою. Бо ж була Йоасею з Олецька, такий собі шифр коханців. — Прокинься й гукни їм, що ми їх втягнемо! Нехай вилізуть на дах.
Отямилася, з подивом і гордістю зауважила, що її старший син стоїть у самій білизні, подаючи куртку і штани Антонію.
Прочинила кватирку, подмух холодного повітря допоміг їй зосередитися. Вдихнула повітря й наблизила губи до вікна, щоб крикнути, що вони надумали. Не встигла. Тієї миті, коли кондуктор з другого боку відчиняв вікно, усвідомлюючи, що від нього чогось хочуть, вагончик полетів униз.
Йоанна дивилась, як він падає — ідеально прямовисно, навіть величаво, щоб за кілька секунд ударитись об землю. Маса гака сплющила кабіну, як картонну коробочку, зминаючи пасажирів. Подумала, що вони, принаймні, не страждали.
21
«Ф’ю-ф’ю, ф’ю-ф’ю-ф’ю-фіть-фіть-фіть».
Ґмітрук з тяжким серцем увімкнув телефон.
— Діти? — прохрипів.
— Ні. На всіх носійних тросах є термічні прилади, два вже спрацювали, два чекають на сигнал. Ми помітили також камеру на стіні біля тросів, яка дивиться у твій бік.
— Має бути друга, яка контролює прилади.
— Так. Але ми її не знайшли.
Протягом миті по обидва боки слухавки панувала тиша.
— Ти казав, що в тебе є якась ідея. Бажано, щоб ти поквапився з її реалізацією.
— Слухаюсь.
Відключився, поклав телефон до кишені й розпочав сходження. Можливо, це була омана, але в нього склалося враження, що йде набагато, набагато швидше.
22
Антонію катастрофа підтяла крила. Він сів на підлозі в кутку вагончика подалі від сварливої істерії, що охопила пасажирів. Чоловіки кричали, жінки квилили, діти плакали. Ніхто не хотів умирати, ніхто не уявляв, що робити далі. Злість вихлюпнулася на безпорадного кондуктора канатної дороги.
— До курви всі воші! — про ґречність уже давно забули. — Ти ж допіру казав, що є якийсь аварійний візок, то нехай його пришлють і заберуть нас звідси. Або, курва, нехай підтягнуть вручну до найближчого стовпа, або пришлють гвинтокрил, або розкладуть внизу на землі спеціальний рятувальний надувний матрас, або ще щось. Люди, чому ви нічого не робите?!
— Я не знаю, не хочуть зі мною розмовляти, мені шкода, — кондуктор мов заведений плаксиво повторював одні й ті самі слова, сам не розумів, чому ніхто з ним не розмовляє і не дає жодних вказівок.
Йоанна присіла біля Антонія.
— Малий обпісявся. А стає дедалі холодніше…
Подивився на неї невидющим поглядом, кілька разів кліпнув, повернення до дійсності вартувало йому неабиякого зусилля.
— Стривай, зараз щось придумаємо. — Потер обличчя руками, глянув на заплаканого хлопця й підморгнув йому. — Роздягни його, надінемо на нього мої штани, підкотимо штанини, принаймні буде сухим.
— Ти впевнений?
— Так, впевнений, адже зараз вересень, а не середина зими. Моя гордість потерпить, виглядатиму як ідіот, але не більше.
Усміхнулася.
— Не перебільшуй, виглядатимеш сексі.
— На мені боксери у качкодзьоби.
— О’кей, скидатимешся на ідіота.
23
На щастя, останній відтинок був найпростіший. Не так сходження, як перехід дуже стрімкою долиною, всіяною камінням. Дійшов до рогу будівлі й притулився до гранітної скелі. Від перону його відділяло три рухи. Потрібно було вийти з-за скелі, вхопитися за алюмінієвий каркас і підтягнутися. Стільки ж часу відділяло його від того, щоб потрапити під приціл камери навіженого, який тримав палець на кнопці й кожної миті міг відправити шістдесят одну особу в небуття.
Знав, що не має права на помилку, й це певним чином додавало йому спокою. Дістав телефон і подзвонив.
— Камера на вагончику? — запитав.
— Так. Та сама система, спрямована на дах.
— Треба відвернути його увагу. Сконтактуйте з людьми з вагончика, нехай щось вигадають. Може, відчинять люк на даху, почнуть роззиратися, давати знаки на камери. Так, щоб протягом кількох секунд дивився тільки на них.
— Вистачить?
— Сподіваюся. Повідомте, коли почнете.
Відключився і став обмірковувати черговість рухів. Підтягтися й перескочити за скелю, стрибнути на перон, три кроки до драбини, чотири кроки вгору до тросів. Один погляд на прилад.
Почав заспокоювати дихання й готувати м’язи до операції. Довго дивився на отвір у долоні, на його обпалені краї. Треба було звикнути до його вигляду, щоб не відвертав уваги, коли поратиметься біля приладів.
«Ф’ю-ф’ю!» — одразу ввімкнув телефон.
— Вперед!
Глибоко зітхнув і вискочив з-за скелі, побоюючись, що побачить білий блиск, знак, що задум не вдався, і шістдесят одна особа попрощається з життям. Та нічого такого не сталося. Пробіг через перон, скочив на драбину й за мить уже стояв на вузенькому хідничку, який використовували для перевірки носійних і тяглових тросів. Чорні кільця із зарядом були керамічні, з них стирчали тоненькі антени, які мали отримувати сигнал детонації. Одразу висмикнув їх, хоча й знав, що це навряд чи допоможе.
Раніше думав про те, що терорист не міг мати достатньо часу для встановлення кілець. Їхні частини мали бути або закриті, або сполучені в якийсь інший простий і надійний спосіб. Настільки надійний, щоб не розпалися на початку реакції.
Побіжний огляд підтвердив його припущення. Половинки кільця були скручені грубим керамічним гвинтом із хрестоподібною головкою. Надійний спосіб, стійкі до високих температур керамічні елементи гарантували ефективність дії запалу.
Якби ще мав чим це відкрутити. Спробував нігтем, але марно. Дістав з кишені жменю дрібняків і виловив один грош. Він мінімально чіпляв шліц гвинта. Спробував відкрутити, тримаючи монету великим і вказівним пальцями правої руки, але понівечені м’язи
